УЖГОРОДЩИНА — КАТІВНЯ ДЛЯ ЗАКОРДОННИХ ІНВЕСТОРІВ

УЖГОРОДЩИНА — КАТІВНЯ ДЛЯ ЗАКОРДОННИХ ІНВЕСТОРІВ Історія про яку йтиметься в статті, дуже схожа на багато інших, які вам знайомі з публікацій "Правозахисту". Починалося все як завжди: виходець із Ужгорода, а сьогодні російський бізнесмен, Валентин, вирішив побудувати на одній з долин Ужгородського району лікувально-розважальний центр, не забуваючи при цьому місцеву сільську громаду, що мала навзамін отримати новобудови: бібліотеку, лікарню, церкву, а до того і якісні дороги. Однозначно, місцеві жителі зраділи такій перспективі, адже не кожен інвестор так щедро дбає про тутешніх, а русини та люди інших національностей, окрім робочих місць, отримують об’єкти загального користування, як комунальне надбання. В країнах, які ми любимо ставити за приклад у мас-медіа, це цілком цивілізований підхід організації власної справи в партнерстві з місцевими жителями. Це ужгородський бізнесмен знає, як ніхто. Не гаючи часу Валентин придбав земельну ділянку, розпочав втілювати задумане. Здавалось би, все гладко і вже майже на обрії заповітний результат трудів праведних… Проте, в наших сучасних умовах відбутись прогнозованому це так само, як виграти в лотерею: один випадок на мільйони. Отут, інвестор і «попав», видно не той білет купив, хоча комбінація здавалася зовсім нехитрою. Хто б міг подумати, що земля, яку бізнесмен набув законним шляхом, стане предметом інтриг та інструментом наживи з боку інших псевдовласників. БАЗА ПУСТОЇ ІНТРИГИ Колись вона (ділянка) належала ужгородцю Роману. В 2006 році її викупив громадянин Угорщини Микола Вокотей, через свого знайомого закарпатця Олександра, зробивши йому довіреність на здійснення таких операцій. Проте тут пана Миколу чекав неприємний сюрприз. Виявилось, що йому, як громадянину іншої держави, не так просто приватизувати ділянку з будиночком. За фаховою консультацією, пан Вокотей звертається до ужгородського нотаріуса Ігора, який, ознайомившись із суттю справи, сказав, що в разі відчуження будиночка на його користь, Вокотею доведеться сплатити державі податок у розмірі 30% вартості об’єкта. А щодо ділянки безпосередньо, то він, як громадянин іншої держави, має право тільки на її оренду, при цьому щорічно сплачуючи 10% від ринкової ціни. Всі моменти пан Микола, керуючись чинним законодавством, вимушений буде оформляти у відповідних державних органах, що теж виливається в немалі гроші. Дізнавшись про відсутність правових щілин, пан Вокотей просить нотаріуса підготувати довіреність на все того ж пана Олексадра про розірвання договору купівлі-продажу, яку, у лютому 2008, власноруч підписує в присутності свідків, і від’їжджає до Канади. Про це пише в своїй заяві на ім’я керівництва Генпрокуратури та СБУ нотаріус Ігор, який пізніше був звинувачений Вокотеєм у фальсифікації документів. 14 березня, на основі довіреності пан Олександр розриває договір купівлі-продажу. Відповідно, ділянка повертається попередньому власнику, який її успішно продає вдруге, вже згаданому на початку матеріалу інвестору, а пан Микола отримує назад свої гроші. І ніби на цьому, історія, принаймні з громадянином Угорщини, мала б своє логічне завершення, проте виявляється, що логіка сьогодні не єдиний правильний принцип розвитку подій… ВСТУПИЛА В ДІЮ МІЛІЦІЯ 3 липня 2008 року в Ужгородський міський відділ міліції поступає заява від пана Вокотея, в якій він скаржиться на те, що невідомі йому особи зфальсифікували його підписи на довіреності про розірвання договору купівлі-продажу (простіше кажучи, ніякі повноваження пану Олександра він не давав); та на документі про відкриття банківського рахунку (куди поступили повернені гроші з купівлі ділянки). Того ж дня була порушена кримінальна справа по факту підробки документів за ознаками злочину, що передбачено статтею 358, ч.1 КК України (при тому, що крім безпосередньо заяви, ніяких об’єктивних ознак злочину, як, наприклад, свідчення причетних осіб виявлено не було). В такій тонкій справі, звичайно, не обійтись без спеціальної почеркознавчої експертизи підписів. Власне, вона й була проведена в науково-дослідницькому експертно-кримінальному центрі при УМВС в Закарпатській області. У висновоку експертизи говориться, що "підпис від імені Вокотея М. виконаний громадянином Вокотеєм Миколою". Відповідно, 1 серпня 2008 року відділ дізнавачів Ужгородського МВ УМВСУ виносить постанову про закриття кримінальної справи за відсутністю фактів злочину. Це означає, що договір було розірвано легітимно, а земельна ділянка й далі належить Валентину. На це світ побачила нова заява від пана Вокотея, в якій він звертається до прокуратури, що, мовляв, не довіряє проведеній експертизі, а тому просить провести її повторно, але на базі вже іншого експертного центру. Прокуратура досить скептично поставилася до цієї заяви, проте, подейкують, що один високопосадовець з Ужгородської районної ради (він же, за словами звинувачених у фальсифікації, є родичем пана Вокотея, але про це трохи пізніше), «просунув» це питання, і 18 серпня того ж року закриття кримінальної справи було скасоване прокурором Ужгорода. Знову матеріали потрапляють до Ужгородської міліції, і знову експертиза в НДЕКЦ при ГУМВС Львівської області. Здоровий глузд вкотре переміг, і львівські експерти зробили ті самі висновки – довіреність дійсна, і підписував її особисто пан Вокотей. Виходячи з цього висновку, 20 жовтня міліція знову закриває кримінальну справу за фактом відсутності злочину. НАМАГАННЯ РОЗРУБАТИ ГОРДІЇВ ВУЗОЛ В цей час, пан Валентин будучи ситим по горло місцевим «принципом ділових відносин» та залишивши мрії про будівництво оздоровчо-розважального центру, продає земельну ділянку пану Володимиру. Не встиг останній звикнутись з думкою, що має землю у власності, як з’являється неприємний сюрприз: листопадовий позов колишньої дружини першовласника, ужгородця Романа з вимогою розірвати будь-які договори з новими набувачами, бо на продаж землі не було її особистої згоди. При цьому, жінка навіть не зважає на те, що на момент продажу з паном Романом вона вже рік не перебувала в шлюбі, а, отже, ніякого відношення до договору немає. Правда, пізніше осмислила всі "за" і "проти" й позов відкликала. Проте в грудні 2008 року з’являється новий документ, автором якого є також дружина, проте цього разу нашого доброго знайомого пана Вокотея, котрий проживає в Канаді. В заяві пані пише, що на момент розірвання договору про купівлю-продаж вона перебувала в шлюбі з Миколою Вокотеєм, про що свідчить документ виданий в Канаді. Одначе це твердження прямо суперечить документу за 9 червня 2006 року, який свого часу підписував пан Вокотей, засвідчивши його в нотаріуса. В ньому Вокотей Микола сповіщав, що в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, а нерухоме майно набуває за власні кошти. Тепер цікавий нюанс, точніше, неспівпадіння, якому є три логічні пояснення: перше – між березнем і червнем подружжя розлучилось; другий – взагалі не перебували в шлюбі; третій – пан Вокотей подав документ із завідомо хибними даними, за що його можна притягнути до відповідальності. Останній варіант підходить жінці, але навряд чи влаштовує пана Вокотея, а в двох перших – їй нічого не світить, адже ніяких прав на ділянку вона не мала б, тому позов мав бути відхиленим. Але Ужгородський міськрайонний суд 9 січня 2009 року бере його на розгляд. Паралельно, 12 лютого той же міськрайонний суд скасовує рішення про закриття кримінальної справи по підписах Вокотея на основі заяви останнього про недовіру двом попереднім почеркознавчим експертизам. Аргументом для відновлення кримінального дослідження є не надані експертам оригінали нотаріальних реєстрів, хоча, згідно ст. 8-1 Закону України «Про нотаріат», вилучення реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані нотаріусу на зберігання, не допускається. Тепер заявник просить провести подчеркознавчу експертизу у Харкові. Чим зумовлений такий географічний галоп, питання риторичне і, мабуть, «попередньо узгоджене». Схоже, пан Вокотей готовий вічно переводити папір на заяви про недовіру, поки результат його не влаштує. Його мотивація більш ніж зрозуміла, адже у випадку визнання фальсифікації підпису, йому вдасться знову набути землю у власність. Проте, Закарпатська прокуратура винесла протест щодо такого рішення суду. На що Микола Вокотей звертається до Закарпатського апеляційного суду, де справу таки поновлюють. НАШІ ПІДСУМКИ Пропоную підсумувати все вищевикладене, щоб виокремити основні нюанси питання. Тут вельмишановного читача прошу пильно відслідковувати та аналізувати, мотивацію наведу трохи нижче. Отже, Микола Вокотей: відкриття кримінальної справи та її постійне поновлення; дві почеркознавчі експертизи, що довели ідентичність підписів (на Закарпатті та у Львівській області), на черзі, можливо, Харків; досі ніхто з компетентних органів не підняв питання відповідальності пана Вокотея за дачу наклепницьких та поки нічим не підтверджених заяв; абсолютно безпідставна заява колишньої дружини Романа та сумнівне звернення до суду колишньої дружини пана Вокотея; Ужгородський міськрайонний суд, який задовольняючи позови пана Миколи, створює прецедент переходу права власності на земельну ділянку іноземному громадянину, всупереч вимогам Земельного кодексу України; і насамкінець, втрачена перспектива влиття фінансового капіталу, спрямованого на розвиток інфраструктури Ужгородського району та місцевої громади. Список вийшов нічогенький. Така людина мала б бути, як мінімум, вкрай впливовою в області та за її межами, подумає читач і щиро здивується (а може й не здивується), коли дізнається, що пан Микола Вокотей, всього-на-всього громадянин іншої держави, який за логікою речей має певні обмеження на ті чи інші блага в нашій країні (чого не скажеш з вищевикладеного), а також доволі цікаве реноме. З певних джерел відомо, що в Угорщині стосовно пана Вокотея порушено кримінальну справу, за фактом підроблення медичних документів та організацію наркофестивалів, у зв’язку з чим він був звільнений з роботи (працював лікарем), та вимушений виїхати на постійне місце проживання до Канади. Також його звинувачено податковою поліцією Угорщини в незаконному списанні державних коштів за сумнівними документами. Про це пише один з відповідачів у вже згаданому листі до Генпрокуратури, додаючи, що Микола Вокотей має стабільну кримінальну репутацію у певних колах як наркоман та наркодилер, педофіл та сексуальний збоченець , поширювач порнопродукції серед неповнолітніх, а також організатор транс-фестивалів у області, які є прикриттям для збуту наркотиків серед неповнолітніх. До речі, про «веселі» фестивалі електронної музики в краї можна дізнатись не тільки зі слів очевидців, а й з величезної кількості світлин та відеозаписів, що виставлені на сайті в інтернеті. На них фігурує Вокотей у компанії молодих дівчат. Оголені, вони займаються доволі відвертими речами під бурхливі оплески публіки. Зважаючи на характер рухів «гвіздків програми» не треба бути експертом, щоб зрозуміти причину їхнього, м’яко кажучи, одурманеного стану. Отак, шановні батьки, проходять культові вечірки електронної музики, на які ваші діти наполегливо заощаджують гроші, щоб потім «відірватися» на повну. В своїй діяльності він більш відомий за прізвиськом Моци. Його часто можна зустріти на місцевих дискотеках, де він пропонує молоді екстезін та марихуану, а дівчат окремо запрошує знятися у його порнофільмах. Складається унікальна ситуація, коли іноземний громадянин на основі акту про купівлю-продаж (що не є повноцінною ознакою власності) та сумнівних заяв, піднімає суди, прокуратуру, міліцію проти людей, які мають повний пакет документів з реєстрацією в бюро технічної інвентаризації, а значить є (були) повноправними і законними власниками землі. Виходить, система, яка існує за наші з вами податки працює проти нас же самих. Очевидно, гроші справді ріжуть сталь, а великі – чавун. Напевно, хороший бізнес – ці транс фестивалі… Також, постає цілком закономірне та логічне питання: як пану Бокотею вдається проштовхувати свої «ініціативи» одну за одною, історія яких є доволі сумнівною, і однозначно не безхмарною, при цьому займаючись соціально небезпечними речами? Тут вкотре наголошу, питання стосується громадянина іншої країни, п’ятдесятирічного лікаря, який відомий як організатор транс- фестивалів на яких збуває наркотики. Можливо, відповідь на це питання криється в козирі, який автор вже згадував. «Знову кумівство», — чортихнеться читач. Так, ця наша слабкість існує так само масштабно, як і корупція, безвладдя і т.д. Голова Ужгородської районної ради Михайло Фединець є чоловіком рідної сестри пана Вокотея. Можливо, це та чарівна паличка, змахи якої не рухають хіба-що Карпатські гори. Тепер картина набирає більш чітких обрисів, адже за умови «партнерства», всі можливі та неможливі варіанти можна проштовхувати користуючись адмінресурсом та доступом до тіл. На цих засадах діяльності не будемо зупинятися, адже вони теж не є новиною для нас, така вже в нашому суспільстві невиліковна хвороба... Знову звертаємось до тексту заяви на Генпрокуратуру: «Така «оперативність» працівників міліції викликана тим, що на них чиниться тиск з боку близького родича Вокотея М. – голови Ужгородської районної ради Фединця Михайла Ілліча, що одружений на рідній сестрі Вокотея М.». Також відповідач пише, що був свідком, як пан Фединець вимагав хабара від брата Валентина у сумі 100 тисяч доларів США(!!!). Непогано, як на голову районної ради, доволі відверта форма місцевого самоврядування, правда з приміткою, «на свою користь». Думаю, тепер виборець Ужгородського району зробить висновок щодо цієї кандидатури, адже як ставитись до висуванця громади, який замість відстоювання інтересів останньої, вирішує шкурні питання своїх родичів. Більше того, замість сприяти інвестиційним вливанням в район, він ставить палки в колеса інвестору, що в кінці-кінців рубає перспективу на корні. Певно, пан Фединець у безперспективному баченні не подумав, що закордонний інвестор – це тільки перша ластівка, а їх могло бути сотні! Це для району означало б постійні стабільні надходження в бюджет, тисячі робочих місць, розвиток інфраструктури, туризму; а тепер, сюди ніхто й носа не пхне, адже нема гарантій, що завтра якийсь родич не напише заяву в міліцію про незаконне привласнення «його» майна. Таких громадських менеджерів краще ніж шкідник не назвеш. Звичайно, легше всього зі шпальт газет обвинувачувати всіх і вся в наших нещастях, а самому жити від виборів до виборів, які, до речі, не за горами, а там ми ще повернемося до цієї теми. Поряд з Фединцем в зверненні до Генпрокуратури фігурує прізвище колишнього прокурора Закарпатської області Лемака В. Я., донька якого, Лемак О. В., працює в Ужгородському міськрайонному суді; тому самому суді, який постійно піднімає кримінальну справу з архіву. Скинути все можна просто на співпадіння та наклеп відповідача, проте подібних історій ми бачили не одну, а тому у випадковості віримо в останню чергу… І взагалі, мимоволі задаєш собі питання, на що здатні люди (Вокотей і Фединець), які йдуть на аферу, дачу неправдивих заяв, шантаж з вимогою хабаря, порушення законів, підкуп державних органів. Єдине, що залишається – це задати питання собі, вам, шановні читачі, а також, користуючись можливістю, Генеральній Прокуратурі України, Міністерству внутрішніх справ України, Верховному Суду України та Службі безпеки України: доки буде існувати вакханалія, коли громадянин іншої країни, заручившись місцевою «кришою», буде чинити рейдерство та шахрайство, законним і незаконним шляхами; коли представник місцевої влади, користуючись службовим становищем та відповідними заявками, буде прикривати кримінальні схеми та тиснутиме на представників компетентних органів; коли «маленький українець» (улюблений персонаж Віктора Андрійовича), щоб довести свою непричетність та невинність муситиме оббивати пороги й писати зустрічні заяви, ходити по прокуратурах, судах і міліціях, аби довести що він не африканський жираф. Як на мене, тут є над чим попрацювати відповідним органам, адже якщо копнути глибше і не боятися болота, можна розкопати дуже багато про всіх і кожного, а там, дасть Бог, може і ситуація буде змінюватись… Прецеденти потрібні країні, а не великі слова в авдиторію з екранів та трибун! В свою чергу, автор цього матеріалу буде слідкувати за перебігом подій і при нагоді інформуватиме громадськість про розвиток подій. Федір ЗАБОЛОТНИЙ.