Василь Різак, д-р ф.–м. наук, проф., Засл. діяч науки і техніки України: "Згуртованість і взаєморозуміння нашої родини та підтримка друзів роблять нас непереможними в боротьбі за людські права брата Івана"

Імя доктора фізико-математичних наук, професора Ужгородського національного університету Василя Різака добре відоме в наукових колах не лише України, країн СНД, але й у Європі і навіть за океаном.

Іван РІЗАК.

В.М.Різак, поряд із науково-педагогічною діяльністю в Ужгородському університеті, докладає чимало зусиль для організації підтримки регіональної науки. Він заснував і очолює фонд підтримки науки, основним завданням даного фонду стало збереження наукових шкіл регіону, підтримка пріоритетних наукових напрямків, інтенсивне залучення молоді до дослідницької діяльності. Фонд сприяє виданню наукових посібників, методичних розробок і монографій як природничого так і гуманітарного профілю. Організовує конференції, круглі столи, виступає спонсором міжнародних семінарів та конференцій. В.М.Різака за вагомий внесок у розвиток науки і активну участь у громадсько-політичному житті краю нагороджено грамотою голови облдержадміністрації (1998), а за підтримку академічної науки – ювілейною медаллю з нагоди 80-річчя НАН України.

В.М. Різак є автором і співавтором понад двохсот наукових праць, монографій та навчальних посібників. Своєю науковою діяльністю В.М. Різак сприяв становленню кандидатів фізико-математичних наук С.І., Перечинського, І.М. Різака, О.О.Бокотея, сирійця К.Аль-шуфі.

Отримав особистий грант Міжнародного наукового фонду.

Як переможець у номінації «Молодий вчений року» Всеукраїнської акції «Молодь України за майбутнє» відзначений Прем’єр-Міністром нашої держави наручним годинником.

У травні 2003 року обраний дійсним членом Академії інженерних наук України. З 2003р. – закордонний член Наукової Ради Угорської академії наук, а з 2004р – член бюро Українського фізичного товариства. В 2004 році Різаку В.М. присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Щоправда, впродовж останніх трьох років наукову і викладацьку діяльність авторитетний професор-фізик змушений поєднувати з правозахисною та адвокатською, відстоюючи в судах честь і добре імя свого рідного брата, екс-губернатора Закарпаття Івана Різака.

Правозахисна діяльність Василя Михайловича вже обернулася для нього низкою неприємностей, в тому числі і безпрецедентним позбавленням його ( до речі, разом із екс-президентом України Л. Кучмою) членства в Академії інженерних наук України у 2005 році.

Однак Василь Різак, який до речі ніколи не був членом жодної партії, разом зі своїм братом продовжує нелегку боротьбу з потужною машиною кримінально-правового безпрєдєлу.

Пропонуємо Вам ексклюзивне інтерв’ю професора і правозахисника Василя Різака Інтернет - виданню «Світогляд».

– Василю Михайловичу! Що спонукало Вас офіційно стати адвокатом вашого рідного брата, екс-губернатора Закарпаття Івана Різака?

– Насамперед я хочу наголосити, що я в принципі не адвокат. Для того, щоб стати адвокатом, потрібна фахова юридична підготовка і треба скласти відповідні екзамени. Мене офіційно визнали захисником рідного брата екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Хочу наголосити на тому, що буквально на наступний день після арешту Івана ми намагалися офіційно оформити мене захисником. На жаль, лише на останньому засіданні уже у Верховному Суді мене офіційно допустили на суд уже як захисника Івана Михайловича.

— Як Ви оцінюєте роботу адвокатів брата, від послуг яких Іван Михайлович на певному етапі відмовився?

— Послуги адвокатів оцінюю як і всіх інших і будь-кого із виконавців чи співробітників. Принцип у мене такий. І цим принципом користувалися і мої предки. З приводу цього існують навіть легенди… Будь-яку діяльність оцінюють лише за результатами роботи. У даному разі, враховуючи результат і те, що людина абсолютно не винувата, три роки ходить по судах , тюрмах і лікарнях і врешті-решт отримує обвинувальний вирок – то як можна оцінити захист?! Як професор-фізик я б їм поставив оцінку «незадовільно». Якщо колись потрібно буде, то розшифрую детальніше. Зараз залишу це без коментарів.

Про відверто замовний і політичний характер так званих «кримінальних справ» проти Івана Різака свідчать і неприємні факти політичних переслідувань його рідних і, зрештою, і Вас особисто? В той же час Ви не побоялися до кінця відстоювати права свого брата і й надалі продовжуєте його підтримувати і надавати всіляку допомогу. З чим це пов’язано? З виключно родинними зв’язками чи ще й Вашою особистою впевненістю, що переслідування вашого брата не має жодних юридичних підстав?

Я не хочу із себе вдавати великого правозахисника. Так, це пов’язано насамперед із тим, що це мій рідний брат. Нас ще в дитинстві вчили захищати один одного. Про те, що тиск на мене і на мою родину справді був, писала навіть преса. Це окрема тема.

Хочу сказати також про те, що я ніколи не був активним учасником політичних акцій. Ще в студентські роки, а я був на факультеті єдиний Ленінський стипендіат, мені пропонували вступити в партію. Зрозуміло, в той час була єдина партія, комуністична. Але ні тоді, ні після того я ніколи не був членом жодної партії. Я був як правило завжди поза політикою.

Але, без сумніву, я був симпатиком соціал-демократії. Я і залишаюся ним. Я не відмовляюся від того, що коли мене брат щось попросив допомогти, без сумніву, я допомагав.

А відносно того, чи я особисто переконаний у невинуватості свого брата? Тут не треба навіть фахівця, навіть не треба середньої освіти , достатньо, як кажуть у нас , на Закарпатті , світського розуму для того, щоб зрозуміти замовний характер.

Про замовний характер я намагався сказати і чітко аргументувати прямо на Верховному суді.

Хочу сказати, що мене здивувала позиція суддів, які поводилися зверхньо, неетично, я б сказав навіть невиховано. Попередня голова колегії суддів, яка розглядала питання про вбивство. Навіть з відвертими злочинцями спілкувалася толерантно, ввічливо, намагалася зрозуміти підсудних, виявити до них співчуття. Коли почався розгляд касаційної скарги брата, змінився не лише головуючий суддя, але й загальна тональність розмови. З моєї точки зору цей суддя вів себе відверто нахабно, перебивав і брата, і мене, коли я після формулювання твердження про політичний характер переслідування мого брата почав викладати аргументи. Суддя чомусь назвав ці аргументи політикою. Хоча я жодного слова про політику не сказав. Очевидно він переживав, що я почну розповідати як кримінальні бойовики Геші після 2004 року захопили на Закарпатті владу. Про це детально розповідалося на Інтернет-сайті «Майдан». Було з цього приводу й інтерв’ю Балоги в «Главреді». Але про ці події я абсолютно не згадував. Ці факти загальновідомі. Принаймні в Україні. Ця інформація є вже і в закордонних засобах масової інформації і в тих же США про неї знають всі, хто цікавиться політикою.

Суду я навів низку аргументів, які говорять про те, що все це є політичним замовленням. Мені чітко про це сказав наступного ж дня, як брата арештували, тодішній голова Закарпатської облдержадміністрації Балога, який нині очолює секретаріат президента України. Я був у нього разом із депутатми Прошкуратовою, Шурмою і Воюшем. Тими, які на той час були в Ужгороді.

— І, напевно, Шуфричем?

— Ні. Шуфрича там не було. Балога попросив депутатів вийти і ми залишилися з ним наодинці. Я добре знаю, що розмови у приміщеннях облдержадміністрації фіксуються. Тому впевнений, що і наша розмова з Балогою десь є на плівках. Якщо в Україні її стерли, то існує ще глобальна мережа, де записуються розмови певних людей. Думаю, цю інформацію знають і правоохоронці, і всі, кому належить.

Під час цієї розмови Балога чітко сформулював політичне підґрунтя розправи над братом, мовляв. Вася, ми знаємо, що Іван не винуватий. Але це дуже велика політика. Він буде сидіти, якщо Кравчук не піде до Ющенка просити і домовлятися. Я Балозі відповів, що з Леонідом Макаровичом я, на жаль, у своєму житті не спілкувався навіть по телефону. Я Леоніда Макаровича душе шаную за його принципову позицію і взагалі, вважаю, якби не було Кравчука, не було б і незалежної України. Але змусити його йти до Ющенка – цього я зробити не можу. Я хіба що можу передати це іншим…

На цьому наша розмова в камінному залі і закінчилася.

Хочу додати, що коли депутати залишили нас тет-а-тет, Балога назвав їх «сміттям» і зауважив, що вони нічого мені не допоможуть, бо більшість з них вирішує свої особисті проблеми. Потім мені було розшифровано, що, зокрема, Шурма вирішував проблеми контрабанди цукру через митниці Закарпаття.

– Ви передали, що від вас вимагає Балога?

— Передав. Всім, кому міг передати. На найвищий рівень. Там робили все, що могли, але деталей я не знаю.

— Але потім зявилися нові політичні вимоги від замовників?

— Потім у мене було ще кілька зустрічей з Балогою. Хочу розповісти про такий епізод. Одного разу в кабінет Балоги я зайшов із барсеткою. Я був дуже здивований, коли побачив, як в нього трусяться руки. Як в алкоголіка. Я чомусь подумав, що чоловік з глибокого перепою…Але швидко зясувалося, що це не перепой, а тваринний страх за своє життя. Переляканий губернатор тремтячим голосом чи то скомандував, чи попросив: « Вася, будь добрий, покажи барсетку!». Я, чесно кажучи, взагалі не зрозумів про що йдеться, але показав. Він каже: «Відкрий!». У барсетці, зрозуміло, були одні лише ключі й папірці. Він же, нарешті трохи заспокоївшись, пояснює мені, що думав, що в мене у барсетці… пістолет.

Я йому кажу «Вітя! Я ж професор. Мені навіть в голову таке не могло прийти». Чому він вирішив, що я можу в барсетці пістолет носити? Не знаю.

Я, до речі, потім про це братові розповідав у СІЗО. Я впевнений, що й ця інформація зафіксована на плівках.

Але подальші спілкування звелися лише до того, що я маю переконати свого брата дати покази на керівництво держави, але в першу чергу на Медведчука.

— Судячи з усього, брата переконати не вдалося?

— Мені навіть оперативно було організовано зустріч з братом у СІЗО. Зрозуміло, я цю інформацію брату передав. Хоча мова йшла про те, щоб я його переконував. Я думаю, Ви розумієте, що в цьому напрямку переконати брата я не хотів і не міг.

— Ви зустрічалися і з нинішнім губернатором Закарпаття Олегом Гаваші?

— Так. В його особистому кабінеті на третьому поверсі. Мова знову йшла саме про це.

— Прокуратура також добре знала, що це політичне замовлення?

— Прокуратура працювала у тісній зв’язці з тодішнім керівництвом області. Про це говорить хоча б такий факт. Коли я прийшов до прокурора за вказівкою Гаваші просити дозвіл на побачення з братом, він посміхнувся і сказав, що це за законом неможливо зробити. Я тоді йому кажу, що мені особисто Гаваші пообіцяв, що ви це зробите. Після цього Бенца подзвонив Гаваші і після їхньої розмови я отримую дозвіл на побачення з братом…

Тобто, все це показує, що із самого початку кримінальне переслідування Івана було політичним замовленням. Подальший розвиток подій і в суді, і під час досудового слідства підтвердив це.

Все це я розповів і у Верховному Суді України. Але чомусь судді не хотіли це чути. Мені навіть довелося пояснювати суддям, що все-таки як професор фізики я добре знаю, що є твердження і є аргумент. Отже, я зробив твердження, що це є політичним переслідуванням і далі наводив аргументи. Я не розповідав про політичну ситуацію чи щось подібне. Навіть «помаранчеві» сайти вже описали, хто такий Балога і з якого оточення вийшов. Тому я лише наводив аргументи , чому це є політичним переслідуванням. Тому що вже на наступний день після арешту брата були політичні вимоги. Потім, коли зрозуміли, що як кажуть фізики, енергетичні рівні дуже різні, звелося до того, щоб я переконав особисто брата в тому, щоб він дав свідчення проти керівництва держави і в першу чергу проти Медведчука. Я ніколи не заглиблювався у вивчення кримінального кодексу, але здогадуюся, з якою метою вони це робили.

Рішення ВСУ, який залишив у силі вирок Івано-Франківського суду, було для вас несподіваним?

Чесно кажучи, ні. Я прогнозував, що при владі, яка розганяє Конституційний суд, яка розганяє законно обраний легітимний законодавчий орган, Верховну Раду, вирок буде незаконний. Хоча інколи й намагався підтримати брата, але відверто кажучи прогнозував, що позитивного рішення в цій державі не буде. Тому я думаю, щоб добитися правди, треба виходити за межі цієї держави

— Є інформація, що у ВСУ з’явилися якісь нововиявлені обставини, яких не було на судових засіданнях в Івано-Франківську. Отже, виходить, справа проти Івана Різака фальсифікувалася вже навіть після оголошення Івано-Франківським судом вироку?

— Я не хочу детально зупинятися на всіх фальсифікаціях. В касаційній скарзі все це є. І у вас на сайті це публікувалося. Крім того, Іван Михайлович детально це аналізував, що дуже суддям чомусь не подобалося. Навіть закидали йому, що ви про політику говорите, хоча говорив брат виключно по касаційній справі.

Мене шокувало, що сам вирок є настільки фальсифікованим, що абсолютно не відповідає тим речам, які відбувалися в суді.

Я був практично на всіх засіданнях суду і бачив цей фарс, переконався, що всі кримінальні справи проти брата – це, як казали незалежні прокурори, велика туфта, а генерали СБУ заявляли однозначно, що це фальсифікація. Я про це казав і у Верховному Суді. Їм це дуже не подобалося.

Ще більше я був шокований, коли представник Генпрокуратури наводив такі приклади, які взагалі суперечили один одному. Я думаю, що це теж можна перевірити. Коли цей представник Генпрокуратури почав говорити, що офіцер міліції Залога нібито зізнався, що він проходив судово-медичну експертизу, для мене це був шок. Чому? Тому що я був свідком, та й не лише я, коли він чітко заявив у суді, що ніякої судмедекспертизи не проходив.

Там було ще кілька незрозумілих тверджень, які показують, що навіть представник Генпрокуратури ( можливо, він і не винуватий, просто аналізував сфальсифікований протокол і вирок) наводить багато речей, які не відповідають дійсності. Про деякі з них можна почитати в газеті «2000».

Ці рішення Верховного Суду будуть опротестовуватися в законному порядку. І якщо знову не буде позитивного результату, будемо рухатися в Європу.

«Свалявський епізод», по якому суд виніс обвинувальний вирок вашому брату, вже первісно вважався юристами відверто надуманим і фальсифікованим. Судові засідання здавалося вщент розвіяли міф про причетність Івана Різака до свалявських подій. Власне , і подій ніяких не було, і жоден із так званих «студентів» не визнав себе потерпілим, і претензій до Івана Різака ніхто не висловив. На Вашу думку, якими аргументами керувався суд, виносячи вирок по цьому грубо сфабрикованому епізоду?

— Свалявський епізод надуманий як і всі інші епізоди. Не найбільше чи найменше. Однаково надумані всі епізоди. Адвокат Ірина Піх переконливо показала, що ті свідчення, на основі яких і засудили Івана, добуті незаконним шляхом. Цього достатньо, щоб взагалі їх не брати до уваги.

Переконаний, що для досудового слідства основними були покази Віктора Івановича Балоги, в яких він в цьому інциденті звинуватив обласну державну адміністрацію, очолювану Іваном Різаком.

Що стосується свалявського епізоду. Думаю, свалявці це чітко знають. По-перше, епізоду не могло бути, тому що у Сваляві не існувало такого готелю «Комфорт».Це показали доповідні міліціонерів. Жодного дозволу на поселення людей там немає.

На неофіційному рівні всі знають, що цей гуртожиток використовувався для переправки нелегалів. Тобто, це одна із точок, де нелегали збиралися. А коли збирається велика кількість людей, відповідні служби, зокрема, міліція, інформацією про це володіють. З кожного нелегала, який там проживав, власник, а, точніше, чоловік власниці, яка, я так розумію, формально там керує, віддавав, як кажуть, мито міліції. І от надійшла інформація про те, що в цей гуртожиток заїхала велика кількість людей. І, зрозуміло, цей Бідзіля, так званий помаранчевий герой, уже рахував перед новим роком доходи. Він навіть додому не заїхав, а прямо прийшов у готель. Так, принаймні, мені розповідали. Тут же порахував, скільки людей, яких, без сумніву, офіційно не можна було поселяти, бо нема дозволу, і сказав власнику, що з нього стільки-то. Власник у тій ситуації каже, що ми на цьому не заробляємо і платити отже не буду. Почалося зясовування стосунків, почали викликати «криші», авторитетів. «Кришею» власника є Камиш. Отак і почалися розборки.

Коли власник відмовився платити йому сказали, що нехай виселяє людей. Власник відмовився. Почалася потасовка. Опосередкованим підтвердженням цієї версії є той факт, що перед самими виборами про цей епізод практично ніхто не знав. Камиш, як його називали самі міліціонери, народний депутат від БЮТ, наступного дня дзвонив Івану Михайловичу, вибачався, що там стався такий інцидент. Зрозуміло, що такі примітивні розборки, я думаю, що таких десятки а може й сотні, трапляються весь час. Цей епізод витягався через кілька місяців, півроку чи навіть через рік лише для того, щоб було хоч якесь обвинувачення і до чогось приєднати Різака. Зрозуміло, що це абсолютно надумане.

— Ви були 18 грудня у ВСУ, коли розглядалася касаційна скарга. Які враження залишив цей розгляд? У Вас не закрадається підозра, що в Україні судова гілка влади прогнила остаточно а за умов тотального правового нігілізму в цій державі ніхто не захищений від свавілля можновладців?

— Я погоджуюся з думкою, яка звучить в суспільстві, що правосуддя в українських судах дуже важко шукати. Це виключно політичне рішення, бо всі ми знаємо, яким величезним був тиск на цих суддів, зокрема в івано-Франківську. Якщо ви почитаєте окремі ухвали по досудовому слідству, стає смішно читати вирок. Вирок заперечує ухвали, де вказано, що все робилося незаконно. Тим не менше вирок – скопійований файл із прокуратури. Все це показує, що суддів в останній момент задавили.

Що стосується Верховного суду. У тому, що все відбувалося за сценарієм Банкової, у мене сумніві немає. Та й, напевно, ні в кого.

Я впевнений, що треба шукати правди в Європейському суді з прав людини. Я також переконаний, що в Європу піде і мій брат, і Балога. Єдине, в чому різниця, брат виграє Суд в Європейському суді з прав людини, а Балогу будуть судити Гаазьким трибуналом за геноцид проти закарпатських людей. Вже вийшла ціла книжка, де показується, як цей клан, який вийшов із бойовиків кримінального угруповання Геші і нищить закарпатців. Історики стверджують, що в Закарпатті ще ніколи не було, щоб свій народ нищили самі вихідці із Закарпаття. Як правило, закарпатців знищували окупанти. А це вперше в історії з’явився клан, який нищить своїх земляків, кидає в тюрми, виганяє з роботи, з рідної землі. Нищить фізично і духовно..

Іван Михайлович, незважаючи на трьохрічну епопею боротьби за торжество справедливості і своє чесне ім’я, і після 18 грудня сповнений рішучості продовжувати боротьбу. А у Вас ще залишилося сил допомагати брату? І як ваша сім’я сприймає це? Не кажуть: «Досить. Час заспокоїтися!»?..

— Навіть сумніву немає, що ми будемо боротися , як брат сказав, до останньої краплі крові. Тим більше, що маємо справу із правовим свавіллям. Хоча вони дуже намагаються нас задавити і залякати, зокрема, і цим епізодом. Хочу сказати, що і штурм кардіоцентру, де було десятки міліціонерів, робився лише для того, щоб залякати не нас, а залякати тих, хто захищав Івана Різака і хто думає протиставити себе цьому кримінальному клану. Це відпрацьовані технології залякування людей. У 2005 році масово ламали і попереджали закарпатців, мовляв, якщо Різака посадили, то чого чекати вам.

Що стосується сім’ї, то я тут маю абсолютну підтримку. Мені дуже приємно, що за ці три роки не лише моя сім’я мене підтримує, хоча, зрозуміло, якихось великих проблем порівняно із братом у мене не було. Були, звичайно, погрози, залякування, щоб ми виїхали, але мені дуже приємно, наскільки сім’я Івана Різака підтримує його. Дружина і син у Верховному Суді України чітко сформулювали ті твердження, які необхідні були для підтримки брата.

Ця згуртованість, взаєморозуміння і монолітність, які є в моїй сім’ї і сім’ї мого брата говорять про те, що ми рухатимемося далі. І рано чи пізно все одно перемога буде за нами.

— Василь Михайлович, в кого родина Різаків найбільшу відчувала підтримку під час цих багаторічних переслідувань?

— Друзів і знайомих, які висловлювали нам підтримку було багато. Та найбільше, і я в цьому переконаний, переживала за долю Івана одна людина (звичайно, за виключенням сім'ї та рідних) – це Віктор Медведчук. Я з ним систематично спілкувався, коли Іван Михайлович перебував у СІЗО. Віктор Володимирович, практично, «жив» кожною проблемою Івана, постійно думав як йому допомогти. Велику допомогу, можу засвідчити, від нього особисто отримували і інші постраждалі від політрепресій люди. Великого ентузіазму в інших політиків захищати мого молодшого брата я не бачив...

Розмову записав Павло ПАСІЧНИЙ, "СВІТОГЛЯД".
Перші години діяльності помаранчевого уряду виявилися "вдалими": екс-губернатора Різака таки "посадили"

Книга П. Пасічного "І.Різак. Останній (?) український дисидент" таки побачить світ. У Києві
Іван РІзак: "Це — чистої води політична розправа"
Керівник закарпатської "Батьківщини" Андрій Сербайло вважає, що екс-"губернатор" Закарпаття Різак став "заложником", а суд був упередженим