Як натовп з Ющенко на Говерлу ходив...

Саме так – натовп. Неорганізований, непоінструктований, легковажний спочатку та переляканий і знесилений насамкінець. Так виглядало розрекламоване помпезне за задумкою та жахливе за організацією сходження на найвищу гору України.

Всі “найчудовіші” моменти довелось відчути особисто, тому наперед перепрошую за подекуди можливо надмірну емоційність, позаяк, думаю, причини її появи зрозумілі та виправдані.

Одразу скажу, що подальша писанина передбачає багато закидів всілякого роду організаторам-координаторам, що займались цією акцією, але лиш “високольотним” штабістам і аж ніяк не стосується координаторів окремих автобусів і автопоїздів. Останні, вочевидь, зробили все, що було в їх силах(або мені, принаймні, хочеться у це вірити).

Запрошення на 9 чоловік наша організація отримала ввечері за день до поїздки. Інформації практично не було - знали лишень, що їдемо “з Ющенко”, день виїзду та день повернення.

У день перед від*їздом нічого нового не повідомили, тільки місце збору для посадки в автобуси. У мене це викликало легкий шок. Людей везли в гори, для сходження на двухтисячник, але навіть не розказували, що брати з собою, у що вбиратись та ін. З огляду на невеликий гірський досвід довелось своїм друзям з організації провести лікнеп. Одразу подумки склалось перше питання до організаторів: а де гарантія, що в інших групах теж знайдуться більш чи менш бувалі туристи, що проведуть інструктаж своїм друзям та знайомим?

Такої гарантії не було й приблизно. В цьому я переконалась, коли придирливо оглянула зовнішній вигляд та взуття “підкорювачів” на збірному пункті в Києві перед від*їздом. Ще раз я в цьому впевнилась, перехопивши вранці перед сходженням здивовані погляди на мої важкі армійські черевики, в яких я завжди ходжу в гори. Здебільшого ж люд підкорював вершину у кросівках, подекуди в сандаликах чи в’єтнамках, вдалось спостерігати навіть пару екземплярів у туфлях. Але повернімось у хронологічне русло.

З Києва нас виїжджало 4 автобуси. За словами нашого координатора Андрія, саме ми мали бути тією групою “молоді з прапорами”, яка б супроводжувала Президента від Говерляни(куди він мав прилетіти гвинтокрилом) до Говерли(про те, що цей шматочок шляху сходженням на Говерлу, м’яко кажучи, назвати тяжко - розмова окрема).

Нас очікувала нічна подорож до Закарпаття. Дорогою, не зважаючи на часті зупинки та очікування відсталих автобусів, нас навіть не розгубили, а от поспати сидячи більшості так і не вдалось. В результаті невиспані і з занімілими кінцівками ми під*їжджали до Заросляку, звідки і мали підійматись на Говерлу. Теж чудова ідея організаторів – давати абсолютно непідготовленим людям таке фізичне навантаження та ще й після безсонної ночі.

До Заросляку ми не доїхали кілометрів із 7-8, зупинили нас біля другого КП. Тут нам пощастило трохи більше, ніж основній масі – решта топали пішечки ще з першого КП(14 км до Говерли).

Далі починається найцікавіше. Безкінечний поток людей, як на мітинг, проходить повз нас і йде угору. А ми все стоїмо і чекаємо команди, коли ж нам підніматись щоб “супроводжувати Ющенка”. Координатор Андрій стоїть в повній розгубленості і з сумом каже що “це ми маємо супроводжувати Президента..., а куди пхаються всі ці люди – я не розумію”. Постояли так із півгодинки, так чітко ні до чого і не домовившись по рації, Андрій дав команду йти. І ми влились у поток.

А у мене настав черговий шок. Людей не розбили на групи, на дали інструкторів, не провели ЖОДНОГО інструктажу – ні з техніки безпеки, ні з того, як йти. Люди не знали навіть як виглядає розмітка маршруту на Говерлу(три смуги – біла-червона-біла) і, показуючи на помітки на каміннях і деревах, говорили одне одному – “диви, тут Білоруси були”. Не пояснили новачкам і систему руху – скільки йти і як часто бажано робити привали. Натовп наввипередки стартонув з КП(поспішали потрапити на Говерлу, щоб не пропустити Ющенка), не уявляючи, чим ці перегони відгукнуться на висоті для легенів і ніг. Про екіпіровку підкорювачів я вже писала вище.

На базі Заросляк ми отримали в зуби прапори(ми помаранчеві швиденько поміняли на захоплені з дому державні прапори). Від дівчинки, що стояла в наметі і роздавала прапори, почулась гнівна фраза, що “спершу беремо помаранчеві, а як залишаться флагштоки – тоді одягнете на них блакитно-жовті”. Дівчинці поталанило, що поруч з нею стояло двоє ну дуже великих дядьок.

“Зустрічаємось біля каплички на Заросляку о четвертій. Якщо запізнюєтесь на 4 – одразу валите на КП до автобуса. Зараз 12:00”. Схоже, Андрій не уявляв, наскільки це мало. Попереду був підйом лісом, сходження на Говерляну, а потім й на Говерлу. Після цього – ще й спуск. Але організаторам то було побоку. Вони вирішили, що автобуси поїдуть в певний час – а решта їх не хвилювала.

Досить густо стояли МНСівці. Та чомусь навіть не пробували розрулювати “пробки” на стежках. Прикол в тому, що паломництво на гору тривали з самого ранку. Відповідно, хтось вже звідтам повертався, а хтось туди тільки йшов. А стежка для обох напрямів чомусь обиралась одна, і та вузька. В горах на підйомі зі стежки не особливо вправо-вліво зійдеш, тому доводилось продиратись через густі зарості ялівця чи обдирати коліна об каміння. Як я вже говорила, МНСівці жодної регулювальної функції(хоча б направити тих, що спускаються, іншою стежкою далі по схилу) виконувати не пробували.

На вершину ми лізли вдвох з цілого нашого автобуса. Решта або лишились на Говерляні і відмовилсь іти далі, або розгубились по дорозі і вже або випередили нас або йшли позаду.

На Говерлі творився жах. Більше 4-5 сотень людей, до хреста – не пройти, там Ющенко. До залізної арки, під якою треба пройти, щоб вважалось, що ти був на вершині – так само. На пам’ятник конституції якісь розумники повилазили з ногами й обліпили його, як мухи мед. Починало накрапати. Треба було негайно спускатись. Та це, схоже, розуміли не всі. Люди все йшли і йшли. Я побачила, що з Говерляни починають підйом все нові групи людей, а МНСівці, незважаючи на дощ, навіть не пробують їх завертати. Черговий шок.

...Коли розпочалась злива з градом, і натовп в паніці почав покидати Говерлу, я була вже на Говерляні. Кажуть, двох людей затоптали насмерть, але замовчують це. Стежки за лічені хвилини перетворились у сельові потоки з камінням, земля – у слизьку глину. Я була мокра, мов хлющ, армійські черевики залило водою через верх(!),град боляче бив навіть крізь одяг. А до 4 години треба було спуститись до Заросляка... бо ж автобуси, панімаєш....

Єдиний відносно безпечний шлях униз лежав через метрові зарості ялівця. Треба було міцно схопитись руками за колючі гілки, а ногами притоптувати ті кущі що нижче, і йти по них. На землю ставати небажано – там або слизько і гарантоване падіння, або яма між камінням і переплутаними коренями – відповідно, майже гарантоване застрягання. Пройшоовши півшляху, озирнулась. Далеко не всі обрали такий шлях. Багато людей ковзали і постійно падали на каміння у потоках води із землею, що були на місці колишніх стежок. Це дуже небезпечно. Але герої-МНСівці стовбичили собі і далі щодвадцять метрів і знов-таки не пробували якось організувати людський рух – у даному випадку – позганяти їх зі “стежок”. Я матюкнулась і попробувала зробити то сама. Далеко не всі слухали поради. Воно й зрозуміло.

...Я продовжила спуск. Почався ліс. До Заросляка лишалось кілометра зо три. Йти було трохи легше. Побачила 5-річну дівчинку, яку вели за руки мама й тітка, судячи з усього. Дівчинка плакала і не хотіла йти, бо від холоду вже н відчувала ніг. Я порадила “добрим тьотям”, що потягнули дитину у гори змусити її пострибати і метнула злобний погляд - на кого б ви думали? - так! на черговий бездіяльний пост МНСівців.

На Заросляк я прийшла в 16:15, тому одразу пішла на КП. Довгі 7(чи 8?) км шляху, і виявляєтсья, що наші автобуси відігнали на перше КП. Який розумник це зробив, знаючи, що зараз прилізуть наскрізь мокрі і геть втомлені “туристи”? Довелось іти ще добрячий шмат шляху – кілометрів зо 5.

...Дякуючи нашому координатору автобусу і водіям, що зробили добрячий гак, ми поїли гарячої їжі десь в чернівецькій області. Вночі багато хто кашляв крізь напівсон, бо нормально спати звичайно ж, було неможливо. Десь паралельною трасою їхав “Ікарус” з нашого київського автопоїзду. У ньому не вистачало однієї людини. Він помер, не дійшовши до вершини з пару десятків метрів...

Я дивуюсь - невже хтось зі штабістів подумав, що вивезти стільки людей на Говерлу – це все одно, що зробити мітинг??? Невже нікому не буде висунуто звинувачень в злочинній халатності? Невже на цих хлопців з МНС мені і далі доведеться сподіватись в екстремальних ситуаціях? Невже ніхто за ці події так і не понесе відповідальності?

Майдан
Массовых восхождений на Говерлу не будет 10 лет!
МНС: Уточнення з приводу трагедій на Говерлі
При сходженні на Говерлу загинули 4 особи?
Говерла собирает горькую "жатву"