Закарпатська Воловеччина: уверх по драбині, яка веде униз

Михайло Іванович Реблян – таким був вибір президента для Воловецького району Закарпаття. Людина своя за всіма параметрами. Голова райорганізації НСНУ, рука тверда – колишній начальник районної міліції, у революції проявив себе найкраще. Чого ще треба?

Дні були святкові, переможні, не на часі ламати голову: щоб воно ще потрібно людині, якій вручається доля людей, економіки, освіти, культури цілого району. Став М.І.Реблян головою Воловецької райдержадміністрації.

Найперша мета керівника району проста – дати людям роботу і заробіток. Далі все піде веселіше. Підуть податки, розбухне бюджет, стачить коштів і лікарю і вчителю, й на допомогу немічному. Міхами буде гребсти голоси на любих виборах партія, яка висунула з своїх лав мудру людину до керівництва.

Три кити зростання економіки й добробуту на Воловеччині: промисловість,сільське господарство та рекреація. Кити у природі, як відомо, ссавці, своїх дітей вони вигодовують як наші корови – молоком. Нещасні воловецькі кити мають усі ознаки яловості. Ну ніяк не вдається їм прогодувати мешканців району.

Ніхто, звичайно, не змушує ніякі адміністрації панькатись з громадянами, годувати їх з ложки. Дайте їм роботу, самі себе прогодують. Та ось біда, рівень зареєстрованого безробіття на Воловеччині у 3,4 рази вищий за загально обласний показник і є найвищим серед районів області.

Не краще й працюючим. Тільки з початку поточного року заборгованість по заробітній платі збільшилася у 8,4 рази.

Що вже говорити про інвалідів та одиноких громадян. над ними можна просто познущатися. Люди, які ними опікуються, мають всі ознаки багатія, якому нікуди дівати гроші. Звичайну варену ковбасу вони умудрилися закуповувати по 25 гривень за кілограм, тоді як в середньому по області її ціна становить 13 гривень. За дорожчими середньо обласних цінами йдуть для інвалідів та самотніх борошно, крупи, цукор, цибуля тощо.

І це з небагатого, зовсім драного районного бюджету.

Бо кволі, зовсім слабенькі його наповнювачі. Обсяг реалізованої промислової продукції у розрахунку на одну особу цього року в районі у 14 (!) разів менше за середньо обласний показник. 66,7 відсотка підприємств скоротили обсяги виробництва. Та й суб’єктів підприємницької діяльності кіт наплакав – удвічі менше, ніж у сусідів – Міжігір’ї та Великому Бережному, хоча й ті зірок з неба не хапають.

Самоплив, спасіння потопаючого – справа рук самого потопаючого, таке складається враження.

Єдиний у районі надрокористувач "Агрошляхбуд" розробляє Присліпське родовище пісковиків. За умови необмеженого попиту на щебінь, при запасах понад мільйон кубів підприємство за рік ледь нашкрябує 4 тисячі. З початку наступного року воно взагалі може зупинитись через застаріле технічне обладнання та повний безлад у технічній документації, не говорячи про відсутність інвестиційної стратегії розвитку.

Інвестиції – ключове слово в розвитку економіки. Чи знайоме це слово воловецькому газді?

Обсяг інвестицій в основний капітал становить тут 116,9 грн. на жителя (по області у 2,6 рази більше). Прямих іноземних інвестицій з початку року надійшло аж 48 тисяч доларів – 291 раз менше, ніж по області. У певних районних панів трапляються хижі й автомобілі, які удвічі більші у доларовому виразі, ніж районні іноземні залучення.

Гроші у прямому розумінні пливуть мимо рук жителів району. Ліс – годувальник горян – їде з Воловеччини сирим кругляком до більш хазяйновитих районних газдів. Його там підсушать, розпиляють, виготовлять кінцевий продукт. Це вже зовсім інші робочі місця, і гроші до районної скарбнички.

Зрубати дерево – річ на перший погляд проста, та хитра. За рубочний квиток на тисячу кубиків за розголосом треба викласти п’ять штук зелених. П’ять таких квитків – ціла районна пряма іноземна інвестиція. Не до районної, звичайно, приватної кишені.

Загалом малому підприємництву в районі, нашій надії – середньому класу, який витягне усіх нас із прірви, тут непереливки. Не про рятування когось іде мова, а про те як вижити самому. За минулий рік малі підприємства району дали майже мільйон гривень збитків. Нижчі за середньообласні тут обсяги реалізованої продукції як на діюче підприємництво, так і на одного працюючого, середньомісячна зарплата, а частка податкових надходжень до бюджету району найнижча в області.

Ганьба казати, що на Воловеччині народ якийсь безініціативний чи непутящий. Як і скрізь, тут добрі, розумні й працьовиті люди. Як і скрізь. вони потребують допомоги. Як і скрізь, місцева адміністрація з 2005 року розробляє заходи до Програми розвитку малого підприємництва. та коштів з районного бюджету жодного разу не виділила. Важливий документ обернувся пшиком, пустим звуком.

Для гірського району не остання стаття надходжень – рекреація. не всі ще ліси вирубані, на всіх бажаючих стачить цілющого повітря і кришталевих джерел. траплялися й інвестори, грошовиті люди готові вкласти кошти. Облаштувати ті ж джерела, чи побудувати підйомники, яких на всі воловецькі ліси тільки три, та й ті збудовані ще за царя КПРС. Не вийшло. місцеві дозвільні звичаї такі, що відлякають кого завгодно. Та й сам дозвільний центр, знамените "одне вікно", розташований у непридатному приміщенні, без регламенту роботи та програмного забезпечення. Здається, він нікому й не потрібен, куди простіше вирішувати питання "по понятіям", засвоєним главою адміністрації на попередній роботі, ніж за законом. Так, приміром, як це робиться із землею, левова частка якої реалізується поза аукціонами. Так, як це відбувається з газифікацією. З року в рік у районі закопуються в землю мільйони, а Воловеччина. на відміну від сусідньої Іршавщини, далека від суцільної газифікації. Один документ на тиждень – така продуктивність дозвільного адміністратора.

Для посадовців з області та вище оцінка діяльності районної адміністрації та районного адміністратора – це цифри статистики. Як бачимо, мало кого вони можуть задовольнити, а тим більше – порадувати. Прості люди цю діяльність оцінюють за рівнем свого життя. А воно таке: найвищий рівень безробіття і найнижчі заробітки. За таких людських статків ще й вищі за середньообласні ціни на хліб. макарони та рис – небагатий харчовий набір, доступний горянам.

Глави адміністрацій на місцях образно можна назвати государевим оком. Можна припустити, що під час призначення могла йти мова про десять кроків назустріч людям і про інші хороші й потрібні речі. не виключено, що були й запевнення не жаліти сил і знань для їхньої реалізації. Та президента, схоже, підвели. Око не бачить людських бід, сили і знання спрямовані не зовсім на те, що просив і вимагав президент. Регресивний розвиток району під керівництвом пана Ребляна набирає все більшого розмаху.

Біда для обласних верхів, справжня напасть для районних низів, так воно й буде, доки професійність людини визначатиме партійний квиток та заповзятість на виборах.

тільки цих ознак мало, коли несеш відповідальність за десятки тисяч людей, їхній добробут, спокій та щастя. Мабуть, пан Реблян когось влаштовує як керівник районного осередку НСНУ, мабуть, комусь він "любий друг". та вже й президент з любими друзями, здається, розпрощався.

Зараз голова адміністрації у творчій відпустці, займається виборами. Та керувати продовжує. Цими днями завітав до адмінбудинку і розігнав бюджетну комісію, заявивши. що вона нелегітимна. Яких слів навчився голова районного осередку НСНУ на партійній роботі.

М.СЛИВКА, Воловецький район, Закарпаття, Глас народа-1, Глас народа-2