В Ужгороді провели вечір пам'яті Івана Кедюлича (ФОТО)

9 грудня 2012 року в обласній науковій бібліотеці ім. Федора Потушняка м. Ужгород відбувся вечір пам’яті «Сини мої, соколята!», присвячений 100-річчю від дня народження поручника Карпатської Січі та командувача західною групою УПА Івана Кедюлича (1912 –1945).

Мужній закарпатець віддав своє життя за волю і незалежність України, ставши у 1938 –1945 роках на шлях свідомої боротьби за Українську Державність. Він пішов на хрест за Україну

Під варту молодіжної громадської організації «Сокіл» учасникам вечора відкрили сторінки життя і військової боротьби командира 25-го Закарпатського тактичного відділу в 1945 році, коли загинув від рук зрадників у засідці поблизу с. Лісники Тернопільської області при виконанні завдання – розбудови зв’язкової лінії через Чехо-Словаччину на Захід.

Український націоналіст Іван Кедюлич у різдвяні дні 1939-го жертовно залишив дружину, двох маленьких синів Богдана і Остапа, та став у стрій Карпатської Січі. Після трагічного березня 1939 року він півстоліття перебував у безвісти. Про його долю стало відомо на початку 90-х. Спершу із преси, публіцистичних творів В. Ґренажі-Донського, президента України в еміграції Миколи Плав’юка, спогадів громадсько-політичного діяча Юліана Химинця «Тернистий шлях до України», сестри Марії КЕдюлич-Химинець та інших. Про місце загибелі свого батька діти і внуки дізналися 1997 р., коли у м. Бережани відкрили Меморіал полеглим героям на Покрови до 55-річчя УПА.

«Ми нічого про батька не знали, – Згадувала на вечорі дружина молодшого сина Остапа Марія Кедюлич, педагог із стажем 53 роки. – А коли поїхали великою родиною у Бережани, то мій чоловік годину не міг заспокоїтися, так плакав. На жаль, через рік його не стало. В цьому році ми їздили на могилу нашого батька вже з праправнуками...»

Про родину Івана Кедюлича в Перечині, де він народився в багатодітній сім’ї, розповів голова Закарпатської організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Василь Мулеса. Його переконання формувалися в умовах національного відродження краю, просвітянського духу, який панував у сім’ї, у Пласті, в середовищі патріотичних вчителів Мукачівської торговельної академії, де навчався у 1927–31 рр. «Про Кедюличів я дещо знав із шкільних років, але про них не можна було говорити. – Згадував В. Мулеса. – Нині гордий з того, що живу в Перечині на вулиці Братів Кедюличів». Четверо дітей із восьми Михайла і Марії Кедюличів стояли в обороні Карпатської України – доньки Ганна і Марія, очільниця Жіночого союзу, які емігрували у США, Іван та Панас. Останній у віці 22 роки був убитий гортистами на околиці Хуста. Люди переказували, що мати ходила по Красному Полю і шукала тіло сина…, а могила досі невідома.

Після закінчення академії Іван Кедюлич не міг влаштуватися на роботу, тому склав додаткові учительські іспити та отримав посаду управителя народної школи в с. Нова Стужиця на Березнянщині. В Ужанській долині на Лемківщині знайшов своє щастя, одружившись з донькою місцевого лісника Євою Вудмаскою. Тут продовжив рід Кедюличів, а сам жертовною любов’ю прийняв хрест за Україну. Цей період достеменно вдалося дослідити кандидату технічних наук Володимиру Шелепцю, батьки котрого хрестили дітей Івана Кедюлича Богдана і Остапа. Будучи народними вчителями, вони разом працювали задля утвердження Української держави.

Побратими знали його на псевдо «Довбня», «Чубчик», коли став у ряди ОУН-УПА на прю з ворогом проти нацистської та більшовицької окупації. Про його військову діяльність розповів референт відділу пропаганди та ідеології Закарпатської МГО «Сокіл» Чорнота. Після нападу Німеччини на Польщу працював учителем у с. Волосате в околиці Сянок – мав завдання бути поблизу російських кордонів. З початком радянсько-німецької війни був у групі Олега Ольжича, яка діяла на Житомирщині, згодом – комендант київської округи. Після масових арештів і розстрілу українських націоналістів у Бабиному Яру, перебрався в м. Проскурів (Хмельницький), а потім у Львів, де зголосився до військової референтури ОУН, вийшов на зв'язок із головнокомандуючим УПА Романом Шухевичем. Тут очолив відділ УПА з вишколу, навчав курсантів офіцерських шкіл.

«На прикладі героїчної боротьби «Чубчика» ми повинні шанувати великі дні Визвольних змагань, виховувати молоде покоління», – зазначив у виступі свободівець.

Вечір прикрасили виступи учнів ЗОШ № 6 ім. В. Ґренджі-Донського м. Ужгород. Вокалісти Дарина Лесів та Мар’яна Савчур виконали пісні про Україну. Приємно вразили присутніх учні ЗОШ № 7 м. Виноградів, які на чолі з директором школи Ганною Молнар, завідувачкою краєзнавчим музеєм, відтворили фрагмент історичних подій 1939-го: засідання Сойму під гуркіт канонад, арешт президента Карпатської України Августина Волошина. У програмі прозвучали поезії поетів-борців за волю України Зеновія Красівського, Андрія Кравця-Кравченка та Олега Ольжича.

Із щирими вітаннями до родини Кедюличів з нагоди 100-річчя батька і дідуся звернулися родина Захарківих та Чвартацьких із с. Лісники Бережанського району. «Приклад вірності та незламності перед святими ідеалами Нації, приклад його сили у боротьбі й гідності у самопожертві викликає сьогодні нашу найвищу повагу. Вшановуючи світле ім’я Івана Кедюлича-«Чубчика», для якого найвищою цінністю була свобода, запалюємо свічу та схиляємось у скорботі в його світлу пам’ять».

Із словами вдячності вони звернулися також до всіх ужгородців, які бережуть пам'ять про свого родича та земляка Івана Кедюлича. «Ваш поступ та плідна праця в розбудові Української Нації, відновлення історичної пам'яті, вшанування імен справжніх героїв, які своєю кров’ю скропили нашу землю є неоціненним, на їхньому прикладі ми виховуємо нові покоління українських патріотів. Нехай пам'ять про них завжди живе в наших серцях!»

Організатори вечора – «Сокіл», «Лемківщина» за підтримки Закарпатської «Свободи» констатували: «Державу не будують в майбутньому, а нині. І роблять це люди, «на сталь перелиті в огні». Українські герої – це наша свобода, яку у нас не відняти. Наших героїв нам ніхто не дав, а вони виросли з жертовної любові до Срібної Землі і її народу. Як бачимо нині, не тільки економічні чинники є причиною труднощів українського народу, а й відсутність національної гідності та історичної справедливості. За них потрібно боротися. Адже герой України Іван Кедюлич, дивлячись на нас із небес, сказав би словами поета Андрія Кравець-Кравченка:

…І я не прагну ні бучної слави...,

Ні лаврами заплетених вінків.

Я тільки хочу, щоб колись сказали,

Що я любив її, мою Вкраїну,

Й життя свого для неї не жалів.

ВО «Свобода»