ЖРЕРи і народ не близнюки — звірі

Мене особисто ЖРЕРи турбували тільки тоді, коли в черговий раз треба було обновляти прописку, бо для чогось це треба було: за кордон поїхати чи талони на масло десь узяти в профкомі.
А взагалі вони мені — казна-що і збоку бантик. Не більше. Бо я — вільна людина.
А як рабам, яких засадили в квартири і заставили там кантувати строк до часу переходу в сонячний Барвінкош? Їм, звичайно, гірше.

Їм я, панове начальники і свині, не заздрю.

ЖРЕРи для них — конкретні кати злободенного українського “сьогодні”. Вони роблять їм, рабам, життєвий строк значно коротшим за тривалістю, визначеною існуючим національним календарем.

ЖРЕРи й досі переконують ужгородських “зеків по життю”, що квартирна плата включає в себе лише надані послуги з освітлення сходів, ремонту і технічного обслуговування загальних мереж, дахів… А робота в самих квартирах, мовляв, приватизоване горе їх власників.

Хоча це не так. Брешуть ЖРЕРи.

Але попробуй доведи дурному, що балотуватися на мера він не може, бо лише купленої довідки про психічне здоров’я замало. Треба і в житті бути нормальним. Не лише в довідці.

Безнадійно взагалі-то це.

В Новому районі Ужгорода волають, що немає тепла то тут, то там. А ЖРЕРи гріються в променях власного самозаспокоєння. Для них і так добре.

В гуртожитках люди взагалі “загинаються” (тих, що на вулицях Можайського, Джамбула), а чиновники тим часом ще одну ділянку вибивають для “десятого внука сьомої дочки” та “для третього сина від четвертого шлюбу”.

Рвачі, словом, у нас чиновники, а ще — пройдисвіти. Вони дуже неприємні, схожі на щурів, які стоять у черзі до сміттєвого контейнера, як люди до передвиборчих годівниць.

До речі, про сміття.

Його так і не прибирають, як слід. Тому слід Ужгорода на шляху України в Європу — засмічений.

КАТП-072801 з половиною власників приватних будинків не уклало договорів на прибирання сміття. І в той же час керівникові підприємства В.Грамотнику нічим платити зарплату підлеглим. Якщо гроші не заробляти — то нічим і заплатити.

Грамотний ніби Грамотник, а таке робить. Нічого, тобто, не робить.

Начальник управління житлово-комунального господарства Іван Крайниківський прозріти йому не допомагає:

— Хіба ж я окуліст, — каже і знизує плечима.

Голова Держжитлокомунгоспу України Олексій Кучеренко заявив, що ЖРЕРи на цій національній землі зайві. Про своє житло мають думати самі потопаючі, замерзаючі, підвішені за яйця до високої стелі своїх проблем квартирні мешканці — раби убогі та сліпі.

Та кондомінімумів — будинків, де за все відповідають самі мешканці, не більшає особливо.

Тобто виникає питання: “Чи не хочуть ЖРЕРи і ті, кому вони були вигідні, просто-на-просто умити руки від глухих кутів, які накопичилися в житлово-комунальному господарстві?”

На жаль, усі наші ЖРЕРи корумповані. Вони, не підвищуючи якості послуг, щосили зловживають своїм монопольним становищем.

Ті ЖРЕРи треба би було, об’єднавшись у рішучу та впевнену громаду, узяти за горлянку, аби привели зношений житловий фонд у належний стан, а тоді вже думали про скидання своїх турбот на плечі об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Тоді останні і будуть дієвими, якщо їх зацементує краще за цемент від “Моноліта”, цілеспрямована боротьба проти рикаючих, як звірі, ЖРЕРів.



Василь МАМАЙ.