Відійшов у вічність відомий дослідник Закарпаття Іштван Удварі

Цими днями русинський світ облетіла сумна звістка. Після важкої тривалої хвороби пізно ввечері 9 листопада ( а не 11 листопада, як про це сповіщалось раніше!) відійшов у вічність визначний вчений-карпатознавець, доктор Угорської академії наук Іштван Удварі. Надзвичайно скромна людина і видатний вчений.

Іштван Удварі

Ця людина завжди залишалась близькою авторам статті. Власне, і стаття ця готувалась для іншої події – до 55 річчя з дня народження Іштвана, яке він ще встиг відмітити влітку. Тоді хотілося цим матеріалом підтримати нашого доброго приятеля у його боротьбі з хворобою, про яку ми знали і яка з часом перемогла... Іштван цю статтю встиг побачити опублікованою, був приємно здивований.

У сучасній Угорщині україністика та русиністика в особі професора Іштвана Удварі мали свого помітного лідера. За тридцять років з часу його першої публікації (1974 р.), мабуть, не було у славістиці події, як то вихід монографії, збірника праць, матеріалів конференції, наукового симпозіуму тощо, на яку б не відгукнувся угорський вчений.

Не було також і року, щоб не вийшла з друку хоча б одна, але суттєва його наукова розвідка, факсиміле розшуканого ним та опрацьованого рукопису з попередніх століть тощо. Судіть самі: його бібліографічний покажчик вийшов у двох томах. У першому (за період 1974–1995 рр.) зафіксовано 456 позицій, а в другому (за період 1995–2000 рр.), у т.ч. із працями про самого Удварі – 580. Цифри свідчать: неймовірна працездатність, залюбленість в обрану наукову тему, широта охоплення дослідницького матеріалу.

Народився п.Удварі 14 липня 1950 року в с.Торньошпалцо комітату Саболч, що в безпосередній близькості до угорсько-українського кордону. У сусідньому селі Еперйешка, куди відразу після народження Іштвана переїхала родина, закінчив 8 класів загальної школи, а в розташованому поруч містечку Мандок – гімназію. Слов’янське (русинське) населення в цих краях не є рідкістю, функціонування тут греко-католицької церкви, адептом якої є корінне населення, свідчить про те, що історично цю місцевість заселяли русини, з часом в Угорському королівстві асимільовані. Ця особливість реґіону корінним чином вплине на вибір наукової теми майбутнього науковця.

Вищу освіту здобув у Дебреценському університеті ім.Л.Кошута (1971–1975) за спеціальністю “історія – російська мова та література”. Там же у 1987 році захистив кандидатську дисертацію (Ph,D). Після університету викладав у гімназії ім.Дьордя Бешенеї м.Кішвард. З 1978 року І.Удварі – співробітник кафедри російської мови й літератури Ніредьгазького педагогічного інституту ім.Дьордя Бешенеї, з 1989 року – на посаді професора, з 1990 року – заступника ректора по науковій роботі. З 1997 р. І.Удварі – професор, доктор Угорської академії наук.

Відразу після геополітичних змін у Центральній Європі, пов’язаних з розпадом СРСР та утворенням незалежних демократичних держав, І.Удварі, відгукуючись на потребу дня, засновує (1993 р.) та очолює кафедру русинської та української філології. Кафедра вважається одним із найкращих центрів русиністики в Угорщині. Вона має й своє серійне видання – Studia Ukrainica et Rusinica, високий науковий рівень та часта періодичність виходу в світ публікацій у ньому (вийшли 18 томів) забезпечувався саме завдяки його редактору – п.Удварі.

З часу підготовки дисертацій (на здобуття ступеня доктора філологічних наук, 1981 р. та кандидата наук, 1987 р.) І.Удварі активно працює в русиністиці. Спочатку дослідив мову русинів Бачки й Срема (Югославія), потім – русинську ділову писемність в Угорщині ХVІІІ ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук, за рішенням Угорської академії наук, була видана 1995 року як монографія.

Одна з найулюбленіших тем дослідника стосується мови документів часу урбарської реформи Марії-Терезії – діяльності по врегулюванню взаємовідносин між селянами та владою, яка будувалася в дусі європейського просвітництва. Документи реформи – у багатьох аспектах – є важливими історичними матеріалами. Мова цих документів – сербська, словацька, словенська, хорватська, румунська – дає достатньо об’ємну характеристику стану цих мов у державі, їх статусу та ареалу поширення, говорить про мовне багатство та лексичні запозичення, синонімію тощо. І.Удварі блискуче дослідив словацькі, русинські та південнослов’янські документи урбарської реформи, а його книга “Русинські жерела урбарської реформы Марії Теризії” переконливо засвідчує поліфункціональність розвитку русинської мови – не лише на побутовому рівні, але й як мови офіційних документів.

Ця теза переконливо доводиться матеріалами наукових досліджень І.Удварі у наступні часи. Йому належать фундаментальні дослідження мови офіційних документів (циркулярів-уббіжників) єпископа Андрія Бачинського, аналіз карпаторусинських букварів ХVІІІ ст. та катехізма Іоана Кутки, букваря Мануїла Ольшавського, розробка питань освіти русинської церковної інтелігенції та ролі Марія-Повчанського монастиря як визначного культурного та освітнього центру русинів.

У цьому ж ракурсі слід звернути увагу на потужні дослідження І.Удварі, присвячені життєдіяльності визначного (але призабутого сьогодні) русинського історіографа та філолога кінця XІX – середини XX ст. Антонія Годинки.

Фактично, коли 2004 року під час святкування у Будапешті 140-річчя з дня народження А.Годинки було оголошено про заснування пам’ятної медалі (плакети) на його честь, першим лауреатом цієї високої нагороди (цілком заслужено!) став проф. Удварі. Не лише тому, що і тематично, і методологічно його дослідження співвідносні з науковими розробками у галузі славістики А.Годинки. Достатньо пригадати, що у 1993 році він провів міжнародну наукову конференцію, присвячену нашому великому науковцю Антонію Годинці, яка й започаткувала сьогоднішнє годинкознавство. У 2000 році він здійснив факсимільне видання (із своєю суттєвою післямовою!) унікальної праці А.Годинки “Утцюзнина, ґаздуство и прошлость южнокарпатськыхъ русинувъ” (Будапешт, 1923), яка є важливою методологічною основою розвитку русинознавства й у наші часи. Ще більш вагомим кроком нам здається зацікавленість І.Удварі безцінною рукописною спадщиною академіка Годинки та факсимільне видання його рукопису (чистовика) “Русинсько-мадярського словаря глаголув” Цей словник сам Годинка планував видати у 1922 році в Ужгороді у видавництві Ю.Фелдешія під назвою “Глагольниця: Сбирка всЬхъ глаголовъ пудкарпаторусинського языка». І тільки тепер, під редакцією І.Удварі з’явилося це об’ємне (всього 436 сторінок!) видання. Словник цей, ніби царство русинських дієслів, віриться, ще надасть русинській мові неоціненну послугу, оскільки зберіг для наступних поколінь безліч унікальних словоформ та свідчить про багатство русинської мови.

Вже на смертному одрі радів виходу у світ нової книги, присвяченої «нестору підкарпатської історіографії» (Годинка Антоній. Час гурше ги вода: Русинскі тексты/ Укладач М.Капраль.- Nyíregyháza, 2005. -199 с.), до якої І.Удварі написав передмову.

Все своє наукове життя І.Удварі працював надзвичайно потужно – можливо, відчував, що для реалізації своїх планів одного життя не вистачить.

Похорони вченого відбулися 19 листопада. Родина виконала останню волю покійника: поховала його на кладовищі у рідному селі Еперйешка. Католицький священик прочитав проповідь над урною з прахом покійного. І більше ніяких промов, ніяких виступів. Члени кафедри русинської та української філології Ніредьгазької вищої школи, яку він заснував і якою керував до останнього часу, були на похоронах чи не єдиними представниками наукового світу. Ховало свого уславленого земляка все село.



В.Падяк, кандидат філологічних наук, М.Капраль, кандидат філологічних наук.