Пани б’ються, а в нас чуби тріщать...

Політичне життя в Україні схоже на заїку. Той може швидко-швидко лопоніти, потім зашпортатися – і ні пари з вуст. Так і тут. Скільки усього було вивалено на виборця під час парламентської кампанії, а тепер – тільки щось нечленоподільне і то зрідка.

Схоже, що нагорі вже й самі не розуміють, навіщо було обирати нову Верховну Раду і чи варто її скликати. Оптиміст П.Порошенко каже, що парламент збереться до 10 листопада. Більш досвідчені політики на це тільки усміхаються. Справа в тому, що нинішнє міжчасів’я вигідне надто багатьом. Політика і бізнес у нас остаточно злилися, а з огляду на те, що бізнес у нас від початку був зрощений з криміналітетом, то маємо всі три класичні компоненти мафії (корумповане чиновництво, тіньова економіка і організована злочинність). Тільки без жодного комісара Каттані на горизонті. Саме мафія, а не громадянин В.Ющенко керує зараз Україною.

Хоч нещодавня виборча кампанія і була доволі млявою і залишила байдужими близько третини виборців, але політичні гравці все ж дещо витратилася – переважно на телевізійну та вуличну рекламу. Тому тепер вони хочуть відбити кошти назад. Національну економіку перетворено на таке собі поле чудес у країні дурнів, де справді із захованих в землю п’яти золотих виростають цілі древа з дивідендами. Судіть самі. Ціни на товари найпершої необхідності (хліб, олія, масло) стрімко пішли вгору. Незважаючи на непоганий урожай фрукти-овочі на ринку аж ніяк не назвеш дешевими. Про бензин мовчимо. Ціни на залізничні та авіаційні квитки стримують лише тому, що пасажири можуть просто відмовитися від них – зараз не сезон. Але при цьому курс гривні щодо долара застиг намертво. Натомість євро летить уверх як скажене. Щодо інших валют гривня теж демонструє цілковиті чудеса. Ринковими законами тут і не пахне. Відбувається планомірне викачування коштів з населення. Чим менше влади у державі, тим легше мафії накручувати споживчі ціни та здійснювати спекуляції на валютному ринкові.

Поки політики під час виборчої кампанії змагалися на звання найліпшого казкаря, в Україні небачено розквітло рейдерство. У бізнесовому середовищі зараз ніхто не почувається захищеним. Воюють між собою найбільші олігархи масштабу В.Пінчука та І.Коломойського, воюють їхні васали – від найбільших до найдрібніших, воює середній і навіть зовсім дрібний бізнес, аж до бабусь на базарі. Якщо роки два тому спалахнув конфлікт за найбільший український базар (дніпропетровську “Озерку”), то днями підпалено вже якихось нещасних 28 будок на одеському “Привозі”. Рейдерство перетворюється з одиничних акцій на системний механізм регулювання економіки. Воно охоплює цілі галузі – наприклад, виробництво ліків. Корені цього, звичайно, у максимально непрозоро проведеній свого часу приватизації. Нею колишні президенти, прем’єри, керівники фонду держмайна заклали під народне господарство міну багаторазової дії. Нинішня же влада своєю безхребетністю спровокувала цілий вибух рейдерства. Нині весь бізнес змушений мати якийсь партійний дах. Тому кожні вибори напряму впливають на бізнесові розкладки. А проте навіть членство підприємця у “Нашій Україні” в найбільш помаранчевому регіоні все одно не рятує його. Рейдерські атаки здійснюються навіть з боку союзників чи взагалі співпартійців. Зрозуміло, що ні про яку ефективну модель економіки говорити за цих умов не доводиться.

Коли слухаєш теревені наших євро-ідіотів, так і хочеться крикнути: “Та чим же ви хочете інтегруватися до Європи – оцією бандитською економікою і невилазними злиднями?” Інфантилізм і засліпленість окремих лідерів просто шокує. Слово “демократія” і всі похідні від нього давно вже сприймаються в Україні як брудна лайка. Тим не менше, зверху нам говорять про необхідність подальшої демократизації, чергового переписування Конституції тощо. Може би краще було зразу засипати всю Україну отрутохімікатами? Демократичні механізми дуже делікатні, вони спрацьовують тільки у цивілізованому суспільстві з високим матеріальним і культурним рівнем. Демократії не може бути у концтаборі, на котрий поступово перетворюється наше суспільство.

Вихід бачиться тільки один. Першочерговим завданням є не конституційні реформи, а зміцнення усіх форм власності – приватної, акціонерної, державної. Слід унеможливити рейдерство, запровадити максимально тверду цінову політику. Держава має розумно поєднувати ринкові і адміністративні методи управління. Слово не повинно розходитися з ділом, бо саме це веде до зростання цін. Політична стабільність нам потрібна не з якихось морально-естетичних міркувань, а тому що тільки тоді можлива стабільність економічна, тільки тоді кожен громадянин може бути певним у своєму завтра.



Сергій ФЕДАКА