Закарпаття: Як на Іршавщині влада розмовляє з освітянами, або Чому звільнили з роботи члена партії "Батьківщина"?

Освітяни Іршавщини запросили мене на нараду директорів шкіл, яка відбулася позаминулого четверга. А в минулому номері закарпатської газети«Трембіти» з цього приводу був вміщений матеріал «Бий своїх, щоб чужі боялися. Або Політичні репресії по-іршавськи», в якому автор пообіцяла розповісти про хід зборів, настрої іршавських освітян, їхню принципову вимогу, аби влада нарешті перестала змішувати політичну діяльність з професійною і – навпаки.Нагадаю, що підгрунтям дискусії в Іршаві стало звільнення з посади завідуючого райво Івана Степановича Поповича. На думку його колег, – політично, а не професійно мотивоване.

Я дещо спізнилася на згадувану нараду, тому на диктофонній плівці запис її перебігу починається з відповіді представника місцевої виконавчої влади. Але в даному випадку суть якраз не в запитанні.

Тож виділені в цій публікації жирним шрифтом запитання задавали освітяни, а відповідав на них керуючий справами Іршавської районної адміністрації Петро Петрович Добромільський. (Текст мовленого подається стенографічно з незначними скороченнями).



– Коли мова йде про бухгалтерські документи, не намагайтеся мені щось пояснювати, бо ви – не юристи, і я дійсно не лізу у вашу роботу, то попросив би не кваліфікувати мені законодавство. Згідно подання прокурора ми покарали Івана Степановича. За законодавством у Івана Степановича було 10 днів на оскарження. Іван Степанович порахував, що йому це не потрібно.



– Іван Степанович такий, що не звик скаржитися.



– Ви мені не розказуйте. Йому було винесено догану, він міг її оскаржити у вищестоящого керівника. Раз він не оскаржив – значить, визнав свою вину. Ви мені не намагайтеся тут розказувати, що мені і де робити. Бо я вас не учу. Оскарження не пішло ні за першу догану, за другу – не знаю. Ми не хотіли навіть призначати аудиторську перевірку, чи вкрав щось... Ніхто не каже, що вкрав. Будуть справи тепер передаватися – буде аудиторська перевірка незалежна. Бо якщо залучимо КРУ, то переживаємо – розумієте? Раптом там щось не буде «плясати». Ми ж переживаємо, ми не хочемо того. Ми ж людину не покарали, не вбили, не посадили.



– Про що ви говорите? З нас ніхто не бачив прокурорського подання, воно пішло на адміністрацію...



– Ви мали оскаржувати догану, ви мали на це 10 днів, ви мали найняти юриста і оскаржити, ви цього не зробили. Якби ви це зробили, зараз би не було цього зібрання. Я не знаю, які плани у Івана Степановича на подальше життя. Я не знаю, чому він не оскаржив. Може, людина й не хоче працювати? Чого я через це маю зривати голос тут?



– Складається враження, ніби ви оправдовуєтеся.



– Я не оправдовуюся.



– Яка мета цього зібрання? Для чого ви нас зібрали?



– Мета сього зібрання – обисьте туй не робили політики і голодовки не устроювали. Ви ж кажете, що ви обурені ситуацією...



– Так, обурені. Недавно, як рік тому, коли Івана Степановича «дзьбали», Масим Михайлович Хохлов у нашій присутності йому сказав: «Іване Степановичу, працюйте спокійно. Поки тут я – буде порядок і буде вам підтримка». Чому ж тепер цього немає? А ви кажете, що це – не політика.



– Може, я того не знаю, що це – політика. Я вам приніс матеріали щодо порушень, виявлених у роботі Івана Степановича.



– Петре Петровичу, і ви знаєте, що то – політика. І знаєте, що Іван Степанович не буде просити за себе – не та натура. Я вас запитаю: ви нам не раз даєте доручення сьогодні на вчора. Буває таке?



– Буває.



– І ми виконуємо, намагаємося виконувати. Ну, але якщо щось вже не вдається, то хіба це наша вина? А в даному випадку – хіба лише Іван Степанович за виконання доручень «заднім числом» має нести відповідальність? Увесь район гуде, що Івана Степановича зняли з посади. Хіба так мало стояти питання? Хіба так треба поважати людину за 23-річну роботу? Ви знаєте, нам люди з інших районів заздрили, коли бачили наш будинок дитячої творчості, гурткові кімнати, центр позашкільної освіти, зал для хореографії, – питали: і це все у вас для дітей? Все, і все це завдяки Івану Степановичу.

Петре Петровичу, і ми то розуміємо, і ви то розумієте – іде політична гра. Подумайте, бо люди встануть. Бо якщо прийшли тепер, то вийдуть і в тому випадку, якщо з ними не рахуватимуться.



– Маріє Юріївно, ми людей самі зібрали, ми кожному особисто дзвонили...Маріє Юріївно, якщо людина падає з десятого поверха, незалежно від того, добра вона чи не добра, вона однозначно вб’ється. Ми не можемо вповісти, добра чи не добра Іван Степанович людина. Ми людині дали догану, він мав право оскаржити її і мав право прийти і пояснити керівникові, якому він підлеглий, всі обставини. Я не можу вам пояснити, чому він того не зробив. У нас є служби, ми б допомогли йому вийти з того.



– Ігнорування дій Івана Степановича відбувається з вашого боку, ви не хотіли бачити ні роботу, ні заслуги, а тільки те, де людина, може, схибила.



– За 23 роки роботи він не зрозумів, до чого може призвести ця ситуація з поданням прокурора? Ви мені скажіть, кого я маю підставити замість Івана Степановича? Бухгалтера? Кадровичку?



– Не ставте так питання, Петре Петровичу. Ми так і не чули, в чому полягають оті порушення Івана Степановича.



– Тоді ми змінюємо формат цієї зустрічі. Я зараз зберу юридичний відділ, роздрукуємо пояснення Верховного Суду, роз’яснення Конституційного Суду, сядемо тут і будемо читати. І в кінці вичитаєте пункт, що грубе порушення визначає і виявляє начальник. От начальник повважав, що це грубе порушення. У нас начальник – добрий, він його не звільнив, він йому виніс догану. Пояснення нема, оскарження нема. Всі мовчать. Начальник думає: та коли вже хоч щось буде? Виносить другу догану, вважаючи, що Іван Степанович допустився-таки грубого порушення. Бо є прокурорське подання. А потім інше порушення – зрив опалювального сезону. За це можна було б одразу звільняти.



– У мене є інформація про те, що Андрій Андрійович (нинішній в.о. завідувача райво – авт.) був винен, що з райво невчасно подали відповідь на одне із розпоряджень – там стояв підпис ваш, Андрію Андрійовичу, а не Івана Степановича.



— Петре Петровичу, а знав Іван Степанович, що він за статтею буде звільнений? Ви з ним говорили попередньо?



– У мене є рішення, є закони. Я не можу закони трактувати, як історію. Ну, говорили, звичайно, що говорили, але я не знаю, до чого вони там договорилися.



– Шановний Петре Петровичу, після виборів ні один представник райдержадміністрації не появився на наших нарадах. Ніхто нам не допомагав, крім Івана Степановича – єдина людина, яка постійно переймалася нашими справами. А лише тепер ви прийшли...



– Пояснюю. Вся адміністрація була у відпустці...

(Голосне обурення присутніх)



– Поясніть, будь ласка, як наша адміністрація допустилася до того, що виростила такого монстра, як Іван Степанович, котрий розорив спортивну школу, не провів опалення в належний час? Ви говорите про літнє оздоровлення дітей? Хіба то оздоровлення – на 3 гривні в день? Чому влада не може подбати про облаштування нормального стаціонарного табору для дітей у районі? Ні, краще пустити гроші на вітер, але відрапортувати про 51 процент оздоровлених. Спортивна школа ким була закрита?



– Є рішення господарського суду.



– А де це рішення? Хто його бачив?



– Є в матеріалах справи.



– Але ж школа функціонувала!



– Мені важко зараз з вами говорити. Буде проведена аудиторська перевіка, буде висновок, хто що вкрав. Я не знаю, як вам відповідати. Якби я знав усе, я б вам все розказав.



– Чому ви намагаєтеся знайти чорну мачку в темній кімнаті – там, де її немає?



– Я б на законодавчому рівні просто обмежив керівників від галузей культури, медицини, освіті в праві очолювати якусь політичну силу – я кажу свою особисту думку. Навіщо Іван Степанович пішов у партію і чому він з вами цей крок не погодив, – я не знаю.



– До чого тут політичні переконання Івана Степановича?



– Я не знаю, ну, говорить же чоловік, що тут політика присутня... Ви завтра підете до своїх колег-освітян і будете закликати: йдім! А за що? Ми вас зібрали, щоб ви конкретно чули, за що. Є певні строки, і ви в правовому полі можете домагатися того, що маєте на меті. А на даний момент є багато нюансів, про які нічого говорити, бо то – кримінал. А ви займайтеся своїми функціональними обов’язками.



– А не можна людину повернути на місце?



– Є суд. Суд вертає. Якщо хочете діяти в правовому полі, – дійте. А говорити – то пуста трата часу. Зберіть групу активну, звертайтеся з клопотаннями, пишіть, і щоб усе було нормально, і щоб ніхто не відчував, що на нього тиснуть. Не страйк оголошуйте, а розумно робіть – ми всі з вищою освітою.



– То розкажіть нам, які наші дії мають бути в правовому полі.



– Розказати вам? У будь-який день збирайте ініціативну групу – я вам чітко розкажу один пункт за іншим.



– Ви нам допоможете відстояти Івана Степановича на посаді?



– Однозначно. Однозначно. І, будь ласка, хай це буде група з директорів навчальних закладів, не втягуйте в це свої колективи. Але ж є подання на звільнення голови райдержадміністрації і є погодження управління освіти і науки облдержадміністрації від 14 листопада цього року. І є резолюція голови райдержадміністрації: підготувати розпорядження про звільнення.

Я сам в Ужгороді о 12-й годині забрав погодження з управління освіти, і до 5-тої години Іван Степанович не підійшов до голови райдержадміністрації і нічого не зробив, щоб не дати хід процесу звільнення. Тобто чоловік, ймовірно, сам не хоче працювати. У нас в області – такого ніколи не було – звільнилося четверо голів РДА, бо один пішов у банк на роботу, інший – ще в якусь комерційну структуру. Так і Іван Степанович, я не виключаю, що він вже має нове місце роботи.

Запитання автора цього матеріалу (перед цим назвала себе):



– У мене таке запитання: коли було подання голови райдержадміністрації до управління освіти і коли була вже відповідь-погодження звідти?



– У мене є голова райдержадміністрації. Щодо преси, то є індивідуальні відносини держслужбовців з представниками преси. Якщо ви хочете довідатися про якусь інформацію, то прийдіть з посвідченням у приймальню адміністрації і зареєструйтеся в журналі відвідувачів...



– Ось, прошу, моє посвідчення...



– А може, воно липове?



– У вас сумнів викликає посвідчення члена Спілки журналістів України?



– А звідки я знаю? До мене приходила жінка з липовим посвідченням заступника Генерального прокурора.



– Ні, Петре Петровичу, ви таки дайте мені конкретну відповідь на конкретне запитання тут, на нараді директорів, куди мене запросили освітяни Іршавщини.



– Цю нараду ініціювала райдержадміністрація, і ми вас на неї не запрошували.

(Голосне обурення в залі). Тему продовжує освітянка:



– Максим Михайлович, який знав нашого Івана Степановича всі ці 23 роки, зробив розпорядження під кінець робочого дня, сам собі поїхав, на наші голови. Таке рішення видавати і розуміти, що люди хотітимуть почути його думку з цього приводу... Ви вибачте! Якщо, Петре Петровичу, ми й тепер змовчимо..



– Не мовчіть, але в правовому руслі, процес іде... А Максим Михайлович змушений був їхати на зустріч з інвесторами. Уявіть собі, він – що, мав Гаваші Олегу Олодаровичу казати, що не зможе поїхати, бо в районі освітяни обурюються ?...



ВІД АВТОРА.

Принципово не хочу коментувати висловів і так званих пояснень пана Добромільського. Дійсно, в тому залі зібралися люди з вищою освітою, які й самі спроможні дати оцінку всьому там, і не тільки там, мовленому.

Головна мета цієї стенографічної оповіді – донести до наших читачів справжню сутність тієї кадрової політики, яка провадиться в області представниками нинішньої владної більшості, що декларує себе демократичною силою і командою професіоналів.

Пристрасті, які вирують в одному конкретному районі нашої області через несправедливе, на думку іршавських освітян, звільнення з посади їхнього керівника, – це, на жаль, не якась виняткова на Закарпатті ситуація, а вже тенденція. Однозначно, з політичною складовою.

Ще раз вчитайтеся у відповіді пана керуючого справами Іршавської державної адміністрації – і ви зрозумієте, якою є так звана державна політика і хто, як і навіщо її впроваджує в наше суспільне життя.



Ірина АНДРІЙЧУК, "Трембіта"