Закарпатське подружжя Марти та Івана Мотринців бачило першого президента Карпатської України і розмовляло з Вячеславом Чорноволом

"Щиро запрошуємо вас на наше діамантове весілля. Будемо вдячні, якщо розділите з нами незрівнянну життєву радість..." — Марта Михайлівна та Іван Федорович МОТРИНЦІ. Для багатьох мешканців села Дубове, що на Тячівщині, це запрошення стало приємною несподіванкою.

ВОНИ БАЧИЛИ АВГУСТИНА ВОЛОШИНА І РОЗМОВЛЯЛИ З ВЯЧЕСЛАВОМ ЧОРНОВОЛОМ...

«Життя прожити - не поле перейти!» -гласить народна мудрість. Старі Мотринці 60 життєвих літ ділять між собою успіхи і радощі, тривоги і невдачі. Як і всім верховинцям, їм довелося зазнати чужинського поневолення й гніту, а в 30-40-і роки минулого століття - боротися за правду і волю Срібної Землі в лавах загону Січових Стрільців Василя Шобея. «То був нелегкий час, - згадують Метриці. - Ми на все життя запам'ятали палкий і щирий виступ Президента Карпатської України Августина Волошина перед волелюбними закарпатцями на Хустському майдані 1939 року. З тих часів донині зберігаємо жовто-блакитні стрічки. Коли темної ночі мадярські гонве-ди-пір'янки прийшли нас заарештовувати, ми втекли через лісовий гущак на високий грунь полонини Апецької, де в буковому хлівчику вуйка Андрія переховувалися упродовж року. Це нас врятувало від арешту та вірної загибелі. Вічна і світла пам'ять нашим вірним побратимам-січовикам Юркові та Івану Кубинцям, Івану Веприку, Андрію Вурсті, Петру Країлу, Дмитрові Чен-дею, котрі полягли за національну ідею на Красному полі в нерівному бою проти чужинців у березні 1939 року.

Ми щасливі, що дожили до жаданої й омріяної незалежності Української держави. Милосердна Божа воля також дала нам змогу побачити своїх дітей, онуків та правнуків».

Марта та Іван Мотринці з теплотою згадують весняний день 1993 року, коли в їхню хату завітав голова Народного Руху України В'ячеслав Чорновіл. Він щиро подякував їм за незборимий дух, за те, що наближали волю і незалежність. Він нагородив ветеранів січовицького визвольного руху «Хрестами Слави» та залишив пам'ятний автограф.

Марта Михайлівна та Іван Федорович бережуть у шліфованій рамочці на стіні Подяку Президента України Віктора Ющенка за мужність у нелегкий період чужинського гноблення.



ЖИТТЯ ПОДАРУВАЛО ЇМ ЩАСЛИВУ СІМЕЙНУ ДОЛЮ...



У Івана Мотринця життя було дуже важким: уже 15-річним хлопчиком у руках тримав на ясінянських лісорозробках сокиру і ца-піну. Заробляв мізер - тих копійок вистачало хіба що на кілька хлібин та кусень овечого сиру. Весь інший заробіток забирали собі мадярські поневолювачі, котрі ешелонами вивозили з карпатських ґрунтів дорогоцінне «зелене золото». Іван не потрапив на фронти Другоїсвітової війни, оскільки буковий кругляк переламав йому обидві ноги. Коли одужав, уже не зміг працювати на лісоповалі.

Як уперше побачив Марту, то всім серцем відчув: це - його справжня доля! Каро-ока, лагідна вдачею, чемна дівчина припала Іванові до душі. 1947 року вони стали на весільний рушничок.

У Марти життя також було несолодким: від світання до темноїночі трудилася у місцевих багатіїв. Тільки у післявоєнний період молоде подружжя зуміло власноруч звести невеличку, але затишну смерекову хату.

Ґаздиня подарувала Іванові троє синів та стільки ж донечок. Тепер батьки тішаться добрими невістками та працелюбними й майстровитими зятями, а також 18 онуками та 12 правнуками.

...Спогади. Вони безупинно нуртують у мудрих душах старих Мотринців. Тихого листопадового дня в їхній оселі, пишно одягнутій в оксамитовий зелений барвінок, за урочистими святковими столами зібралася дружна родина - близькі, друзі, знайомі, які розпочали діамантове весілля чудовими словами:

Стелися, зелений барвінку,

Низенько стелися,

Бо ті долі у єдину

Навіки злилися!

На очах 85-літнього Івана Федоровича та 83-річної Марти Михайлівни виблискували сльози вдячності. А за традицією лунало: «Гірко!»



Іван КОСТЕВИЧ, Тячівщина, "ФЕСТ"