Чи важка шапка у сільського голови на Закарпатті?

Майже два десятки літ головує у Сюрте, що в Ужгородському районі Закарпатської області, Арпад Пушкар. Нелегко починалося головування: заважали складні стосунки з керівниками тоді ще діючого сільськогосподарського підприємства «Дружба»...

Майже два десятки літ головує у Сюрте, що в Ужгородському районі Закарпатської області, Арпад Пушкар. Перед тим чотири роки був депутатом місцевої ради. Тож проблеми села знав добре. Прекрасно розумів, що хліб керівника села – не з легких. Але розумів і те, що хтось мусив очолити село, взяти на себе ці нелегкі обов’язки з усією відповідальністю. Тим більше, якщо тобі довіряє громада, покладає на тебе надії на краще життя. І зрештою, ти сам розумієш, що це тобі під силу, ти зможеш. Та й до обрання головою ніколи не стояв осторонь проблем рідного села.

Нелегко починалося головування Пушкара. Заважали складні стосунки з керівниками тоді ще діючого сільськогосподарського підприємства «Дружба». Не хоче Арпад Іванович нині ворушити минуле. Звик дивитися вперед. Найстрашнішим вважає зупинитися на досягнутому.

– Арпаде Івановичу, на Вашому рахунку багато добрих справ…

– Могло б бути більше, якби наше українське законодавство було досконале. Занадто багато перепон, нестача вільних коштів постійно дається взнаки.

– Ваша сільрада недотаційна…

– Так, але вилучення занадто великі. Торік, наприклад, вилучили майже 200 тисяч гривень. Стільки ж заплановано і на цей рік. Це величезна сума. І вона, звичайно, не зайва у сільському бюджеті. Тим більше, що торік нашу казну вдалося заповнити лише на 95 відсотків. На це були об’єктивні причини.

– Що конкретно можете записати у свої активи?

– Усе, що зроблено, заслуга – не лише моя, а всієї нашої команди, наших депутатів. Їх у нас –17. Із задоволенням можу назвати кожного: байдужих серед них нема. Це Оніка Неце, Степан Пасторницький, Карл Ілліш, Марія Ковач, Ференц Катко, Тібор Палфі та інші. Маємо депутата і від ромської громади. Це Йосип Тирпак. Відразу зазначу, що особливих проблем з ромами не маємо. Є, звичайно, окремі неприємні випадки. У кожному разі, коли в селі є крадіжки, знаємо, де шукати і хто вкрав. Тут нам багато допомагає наш дільничний інспектор Іван Качалаба. От недавно в одного господаря пропало 4 курки. Ми відразу вирахували злодія. На жаль, курей вже не могли повернути господарю. Доведеться злодію відшкодувати завдані збитки. Такі приклади поодинокі. Проводимо виховні бесіди у таборі, різні профілактичні заходи, але, як то кажуть, у сім’ї не без виродка.

Запитуєте, що зроблено? Не сиділи, склавши руки, зроблено дійсно багато.

Якщо заглянути в минуле, то поміняли на будинку дитсадка плоский дах на нормальний, провели газифікацію, наблизили до села стічні канави, зробили опалення в дитсадку та в будинку культури. Побудували амбулаторію, зробили реконструкцію будівлі у сільраді. Заасфальтували вулиці Фізкультурну, Церковну, Учительську, Залізничну. Ямковий ремонт зробили на вулиці Кур’є, відремонтували вулицю Кошута. Розпочали будівництво будинку панахиди. Будівля вже під дахом. Упорядкували кювети на вулиці Шандора Петефі, зробили на вулицях освітлення. Поміняли електролічильники, тепер використовуємо економні лампочки. Провели нові електролінії на двох вулицях. Встановили нові 64 інформаційні знаки. Упорядкували назви вулиць українською та угорською мовами а також нумерацію будинків.

Виготовили проектну документацію на будівництво їдальні для школи. За рахунок сільради виготовили проектну документацію для спортмайданчика зі штучним покриттям. Вже й побудували його. Буде нова огорожа навколо навчального закладу, але спочатку треба виготовити державний акт на землю.

– У 2004 році Тийглаш (колишня Цеглівка) відділився від Сюртівської сільради і організувалася ще одна сільрада, Тийглашська. Відбувся і розподіл території, подекуди навіть дивний. Наприклад, будинок культури розташований напроти Вашої сільради, але вже Вам не належить…

– Так вийшло. Особливих проблем це не складає. Сюрте – село велике, тут мешкає 1950 осіб. У Тийглаші – втричі менше. Отже, самодіяльність будинку культури складається переважно з сюртівців. У всіх заходах також завжди більше наших людей. У бюджет Тийглаша робляться певні відчислення за користування закладом культури. Не хочеться, чесно кажучи, про це говорити. Хай буде на совісті влади те, що утворили дві сільради. Дай Боже, щоб обидві були самодостатні, адже від цього обидві громади тільки виграють.

– Ви мешкаєте в селі. Вочевидь, ведете і своє господарство…

– Звичайно, жити в селі і не господарювати неможливо. Я починав фермером. Маємо землю, тримаємо худобу.

– Діти допомагають?

– Ми з дружиною Кларою виховали двох дітей: дочку Андрею і сина Імре. Дочка – вчителька, син працює на хлібокомбінаті. У них – свої інтереси. Тож господарство фактично на дружині. Ми з сином можемо допомагати лише після основної роботи.

– Вернімося до сільрадівських справ. Що змінилося за останні роки у самоврядуванні на селі? Хто заважає, хто допомагає?

– Я звик завжди казати: хай не допомагають, лише би не заважали. Слава Богу, не заважають. Селянам ніколи легко не жилося. Усі покращення були більше на папері, ніж насправді. І все через недосконале законодавство. Тепер, наприклад, мешканцю села надзвичайно важко будуватися, а ще важче потім здати будинок в експлуатацію. Стільки потрібно різних дозволів, що просто жах. І все це суттєво б’є і по гаманцю, який і так не тріщить від грошей. Документацію на наш сільський ритуальний будинок я виходжував аж 4 місяці. У Сюрте діє старий генеральний план села, виготовлений ще в 1975 році. Звичайно, багато чого змінилося за цей час. Треба виготовити новий генеральний план. А це дуже дорого навіть для самодостатньої сільради Де взяти кошти? От якби не вилучали в нас такі великі суми! Але я прекрасно розумію, що робиться це задля блага тих, хто зовсім не має коштів.

– І на закінчення, Арпаде Івановичу, розкажіть, як вдається наповнювати сільську казну, щоб сільрада була недотаційною.

– Наполегливо працюємо з нашими платниками податків, стараємося знаходити з кожним спільну мову. Маємо в селі 7 фермерів, 43 приватні підприємці. Діють деревообробне підприємство, макаронний і соняшниковий цехи. Виготовляють у нас в селі і пластикові вікна та двері, виготовляють будівельні блоки.

На нашій території 3 автозаправні станції, є свинокомплекс. От вони в основному і наповнюють нашу казну. Все одно коштів на все не вистачає. Отож, шукаємо інвесторів, даємо, як то кажуть, зелене світло всім, хто хоче відкрити власну справу. До того ж, це нові робочі місця. Лише на одному нашому «Пилотеку» працює до 50 чоловік.

Одним словом, Сюрте живе, маю надію, що життя моїх односельчан з кожним роком поліпшуватиметься. А роботу сільради хай люди самі оцінять.

Бесіду вела Марія Підгорна, Ужгородська районна рада