ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

До закарпатського вина завжди смакує і закарпатський сир

    22 вересня 2020 вівторок

    Бути на Закарпатті і не спробувати місцевого вина – гріх… Цей край по праву вважається столицею виноградарства. Коли закарпатці розповідають про когось зі своїх старожилів, кажуть: «Міцний, як лоза!»


    Побачити виноградники можна, не виходячи з автобуса чи автомобіля… Акуратно підрізані, доглянуті. Винороби просять туристів поставитися до них з розумінням, бо кожен господар вважає, що його вино найкраще! Після відвідин винних підвалів у одного господаря інший мені казав: «З таблетки можна яке хочеш вино зробити. От моє – натурпродукт»…

    Жінкам можна пити не більше 100-120 грамів вина на день

    Завдяки «Сиро-Винному туру Закарпаттям», яке організовує туристичний оператор «Відвідай», я побувала у Береговому. Більшість жителів у селі – угорці (68%), українців тут лише 24%. Тому вас не завжди можуть зрозуміти… Живуть закарпатці у Береговому за угорським часом (година різниці). Вивіски вулиць дублюються двома мовами. Винний погреб, у якому я побувала, розташований на вул. Виноградній. Жителі кажуть, що назву вулиці місцева влада написала неправильно. У перекладі з угорської має бути: «Під виноградною горою»… Колись у цьому районі було 300 винних підвалів, тепер 18. Місцеві не горять бажанням працювати на виноградниках (середня зарплата – 1600-1800 грн.). Їдуть до Угорщини на заробітки, там можна заробити і 5, і 10 тисяч грн. Хто має власне господарство, і не збирається «горбатитися» на пана…

    Заходимо у винне «царство» до Олега Гаврильченка (за фахом інженер-будівельник, будує трубопроводи, монтує технологічне обладнання, а вино – його хобі). У приміщенні прохолодно. Він зачиняє двері і запалює свічки… Атмосфера романтична. На столі кілька пляшок фірмового вина, сир, горішки, соляники… Спускаємося у підвал. Його винороби називають «колискою» вина. Унизу холодно, тому через кілька хвилин повертаємося до дегустаційного залу.

    Пан Олег каже, з вином треба «спілкуватися». Спершу вдихнути аромат вина, покласти його на гланди, а потім зробили маленький ковток (чайну ложечку). Потім - другий ковток. Вино випиваєте і вдихаєте аромат порожнього бокала. Поки присутні намагаються повторити, господар розповідає про історію виноробства.

    «Ви, напевно, зауважили, коли в’їхали у Закарпаття, що з одного села ви потрапляєте одразу в інше. Це невипадково. Кожне новостворене село у давнину звільнялося від податків на 10 років. Люди жили у селі 10 років, і йшли на нове місце. Виноград на Закарпатті вирощували з давніх-давен. Вином розплачувалися за роботу. У Західній Європі власником виноградників могла бути лише заможна родина, шляхетного роду. У Центральній Європі на ринку були присутні і ті, хто мав два кущі винограду, і ті, хто двадцять тисяч кущів»... Винороб каже, у Середньовіччі пити сиру воду з відкритого джерела було рівносильно смерті. Воду розбавляли з вином. Пили тільки сухе вино…

    Людина могла випити від 600 до 800 літрів вина на рік.

    «У білому сухому вині основне - температура та колір. Воно має бути прозорим. Якщо вино має понад 15 градусів, втрачає смакові властивості (коли тримаєте бокал, рука має бути якомога далі від вина. – Авт.). Сухе вино нагадує мені роздягнену жінку, яка є такою, якою є. Вона перед вами відкрилась. Ви її приймаєте або не приймаєте… Решта – десертні, напівсолодкі, це як жінка у шубі. Бог знає, яка вона?» (усміхається)...

    «Біле сухе вино можна пити навіть зранку. 100-120 грамів – норма для жінок. Чоловікам вдвічі більше. Воно покращує апетит, травлення, настрій, додає нових думок… Червоного – 50-60 грамів. І чоловікам, і жінкам однаково. Червоне вино (має бути темним) підвищує тиск. Якщо необачно вип’єте грамів 300, відчуєте «молоточки» у скронях. Біле вино п’ють, червоне - їдять. Відчувається, наскільки воно густіше».

    Вина пана Олега мають тонкий смак, не схожий на «магазинні»…

    «Можете налити вина і своїм дітям, - продовжує пан Олег. - Розвести його з водою. Але перед тим, як у 16 років нап’ються «редбулу»… Якщо ви їх привчите до вина, вони не будуть пити горілку з гаража…».

    На виготовлення вина йде не один місяць. Виноград потрапляє у млинок. Не дай Боже роздушити кісточку, напій може мати гіркий присмак. На сучасних млинках цей процес робиться автоматично. Чим більше механіки на виробництві, тим гірший смак вина. І чим більше рук, тим краще. Далі - процес бродіння…

    Пан Олег зауважив, що найкращі сорти винограду – мерло, каберне, шардоне. А ось ізабелла – виноград-хижак, який росте у будь-яких умовах. «Це вино просте як двері, - каже він. - Сьогодні на базі цього сорту винограду готують вина від «Каберне» до «Шардоне». Британці, які вважаються законодавцями винної моди, пити цей напій не хочуть. До речі, Франція, не робить моди на вино, вона його виготовляє. А британці вважаються найбільшими споживачами вина у світі»…

    Пляшка фірмового вина у Береговому коштує 50 грн. Бачила, бабусі продавали своє вино і по 10 грн. (півлітра).

    Якісний сир має мати і плісняву, і запах…

    Після дегустації вина ми рушили до Нижнього селища. Там працює «Селиська сироварня». Закарпатський сир має специфічний запах… Його жирність – 45%. Нам показують, як сир вимочують у соляній ванні – у ній плаває кілька головок… На виготовлення сиру йде від 3 до 6 місяців. Коштує закарпатський сир 75 грн. за кілограм (головка «Селиського» заважить на гривень 35). «Сир має мати і плісняву, коли постоїть у холодильнику (зберігатися сир у нижній частині холодильника у харчовій плівці може 2 місяці. – Авт.), свій запах, - розповідає менеджер сироварні пані Ірина. - Якщо у сирі є «хімія», він буде стояти скільки завгодно – не буде запаху».

    Чимало молокозаводів на Закарпатті свого часу збанкрутували. Власники сироварні скуповують у жителів села молоко по 2 грн. Дешево, бо немає конкуренції… Коли я дорікнула цим працівникам, мені відповіли: «А ви покажіть постанову, де вказано, що треба платити більше. Досі закону «Про молоко» не прийняли»… Щоб люди не відмовлялися від корів, у селі планують реалізувати спільний з американцями проект. Людині дають корову, вона її вигодовує. Потім тварину запліднюють від племінного бика, а телятко передають іншому учаснику проекту.

    Син директора сироварні Петра Пригари розповів мені: «Зараз ми плануємо збудувати новий підвал. Бо не усі види сира можуть «жити» разом. В Україні – це вигідний бізнес. Але є проблема з реалізацією продукції. Ти мусиш робити щось ексклюзивне, чого немає на ринку. Маємо на базарах багато дешевого неякісного сиру».

    У прохолодному погребі при свічках дегустація стає справді романтичною.

    Сюзанна БОБКОВА

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору