Нахабство переселенців – реальність чи дискредитація?

Вони приїхали на Закарпаття зі сходу країни не так давно. І кожен з нас знає, чому. Вони – переселенці, хоча частіше називають їх біженцями. Та час від часу в розмовах закарпатців, а інколи й у місцевих ЗМІ, з’являється інформація про нібито хамську поведінку цих людей, а також про погіршення криміногенної ситуації у зв’язку з їхнім переселенням на Закарпаття. Хоча конкретних доказів, як правило, не існує. «Унґвар» з’ясовував, чи дійсно люди, яким довелося залишати рідні домівки і шукати прихистку, є «негативними персонажами».

Переселенці-волонтери. Люблять українську та допомагають армії

Олена Кудрявцева з сім’єю приїхала в Ужгород із Луганська. Каже, наше місто – чудове, а найбільше її вражає небайдужість зовсім чужих людей. У Луганську мали сімейний бізнес: організація свят, фото- та відео­зйомка, реклама.

В Ужгороді Олена знайшла роботу, а також активно займається волонтерством. Її вишукана українська дивує всіх, хто дізнається, звідки вона приїхала. Та українською жінка спілкувалася і вдома, активно відстоювала проукраїнську позицію.

Каже, з початком нинішніх подій суспільство ніби розкололося. Багато її знайомих принципово перейшли на українську.

Приємно здивувала її гостинність ужгородців. «Багато допомоги отримуємо: і моральної, і матеріальної! Два тижні жили у готелі, потім довелося винаймати квартиру. Але волонтери допомогли з частковою оплатою. Також принесли посуд, меблі, харчі. У квітні я віддала усі ковдри, що мала вдома у Луганську, солдатам, які перебували у нашому аеропорту, адже спали на голій землі. Думаю, може, то мені добро повертається», – каже, усміхаючись.

Та прокоментувати, чи є серед людей, що приїхали на Закарпаття, люди з хамською поведінкою або відверто бандити, про яких стільки розмов, Олена не може: «Кожна людина формує своє середовище. Я не підтримую зв’язків із тими, хто налаштований проросійськи. Ніде. Навіть у Луганську. А тут, якщо брати коло спілкування з переселенців, всі абсолютно порядні і адекватні люди. Багато хто з них так само допомагає і армії, й іншим переселенцям».

Нахабно поводяться деякі східняки-туристи

Сергій – чоловік передпенсійного віку. Приїхав в Ужгород разом з дружиною з Артемівська Донецької області. Розповів «Унґвару», що практично всі його знайомі не підтримують ДНР.

Каже: освічені люди розуміють, що відбувається і чому саме так. Але, звісно, є і такі, яких можна назвати обмеженими.

«В Ужгороді я вперше побачив, що люди дійсно усміхаються. А те, що хтось колись каже про недостойну поведінку людей зі Сходу, можу пояснити. Я зустрічав тих, хто приїхав сюди на машинах. Вони мають гроші. А тому офіційно не реєструються і допомогти не просять. Дійсно, ці люди проживають в готелях, туристичних базах, їдять у ресторанах. Інколи вони, вважаючи, що платять, а тому мають право, починають поводитися по-хамськи. Однак їх навряд чи можна назвати переселенцями. Це туристи. Сьогодні в Ужгороді, завтра – у Хургаді», – ділиться думками чоловік.

Розповідає, що був на похороні загиблих ужгородських хлопців – Олександра Попадинця і Сергія Мартина: «Це було дуже важко. Ми плакали... Хоча особисто я в цьому не винен, однак, як частина цього (Донецького – Авт.) регіону, підсвідомо звинувачуєш і себе. На питання, чому я тут, а не там, зі зброєю в руках, можу сказати, що я – не військова людина. Не можу стріляти. Ніколи цьому не вчився. Моя боротьба – ідейна».

Коли все лише починалося, Сергій пробував вивісити український прапор на власному магазині. Але потім зрозумів, що це може бути небезпечно і для магазину, і для працівників.

Зараз Сергій з родиною повернувся в Артемівськ. Знову запустив магазин. Вивісив жовто-блакитний прапор. «Не знаю, чого сподіватися, бо багато моїх земляків дійсно чекають російську армію. Дивлячись на мій прапор, погрожують, що прийдуть росіяни і вони мене «здадуть», – уже телефоном розповів Сергій.

Міліція стверджує, що у неї все під контролем

За інформацією Закарпатського територіального центру екстреної медичної допомоги, в область прибув 1091 переселенець. Закарпатська міліція стверджує, що контролює ситуацію, і якихось кричущих випадків не наводить.

За повідомленнями правоохоронців, на територію області не впускають підозрілих осіб. Так, не дозволили в’їхати десятьом чоловікам, які були без сімей і не могли пояснити мету свого приїзду. Міліція закликає повідом­ляти про неадекватних осіб із підозрілою поведінкою за номером 102, обіцяючи «миттєву законну реакцію».

Тим не менше, областю ширяться чутки про протиправну діяльність, яку нібито ведуть переселенці. У більшості випадків усі звинувачення абсолютно безпідставні.

До прикладу, на початку серпня, коли перекривали дороги, аби не пустити закарпатців служити, жінки з Ракошина емоційно нарікали, мовляв, їхні діти їдуть на Схід, а тут, на Шипці (військове містечко в Мукачівському районі), відсиджується 5000 (!!!) переселенців-бандитів. Жодного доказу цьому не було, однак поголос пішов...

Волонтер із Мукачева побувала на Шипці. І переконалася, що там дійсно є переселенці – кілька сімей, які є патріотами і які через усі ці нісенітниці бояться виходити за межі комплексу, де проживають.

Володимир із містечка Ясинувата каже, що на Шипці повно вільних квартир, але пускати туди людей зі сходу місцеві мешканці відмовляються. Натомість, за словами чоловіка, абсолютно безпідставно розповсюджують вкрай негативну інформацію і ставляться досить вороже.

За всю практику – один негативний випадок

Активно працюють із переселенцями представники БО «Комітет медичної допомоги в Закарпатті». «До нас надійшло 82 заяви про надання допомоги, хоча офіційно переселенців понад тисячу. А реально цю цифру треба множити на два. Ми займалися їх розселенням і наданням гуманітарної допомоги, шукали можливості працевлаштувати охочих. Інколи шукали гроші на оплату житла людям, які дуже того потребують. Зокрема, з малими дітьми», – розповіла директор організації Наталія Кабацій.

Жінка зазначає, що за весь час спілкування з людьми зі сходу країни в цілому склалися позитивні враження. Більшість – адекватні і скромні, – зайвого не попросять.

Підтверджує це й координатор програм Леся Левко, за її словами, за весь час лише раз довелося мати справу із постановкою питання у форматі «вы мне должны».

«Телефонувала якось жінка з Артемівська Донецької області, яка тимчасово проживала у Мукачеві, – розповідає Леся. Ці люди почули, що можна отримати допомогу, звернулися в усі інстанції. У нас попросила безкоштовне житло. Але саме у той момент не було змоги відреагувати миттєво – 10-та година вечора п’ятниці.

Я запропонувала почекати до суботнього ранку. Ось тоді й почались претензії, що всі ми їм зобов’язані. На що я відповіла, що нікому нічого не винна, адже є волонтером і роблю все з власної доброї волі. Але говорила спокійно і адекватно. Зранку жінка більше не телефонувала.

А через кілька днів ми дізналися, що вона здіймала галас скрізь, куди зверталася. Зокрема, уже конфліктувала із Центром зайнятості в Мукачеві і від роботи із зарплатою 3 чи 4 тисячі гривень відмовилася. Але насправді за всю практику то був єдиний негативний випадок. Та, повірте, цього достатньо, аби «сарафанне радіо» почало розповсюджувати інформацію про «наглих ватніків» зі Сходу», – підсумовує пані Леся.

* * *

З’являються тези, що дискредитація переселенців зі східних регіонів України відбувається навмисне і є частиною плану роз’єднання нації. Адже є люди, яким вигідно, аби Схід протиставлявся Заходу, аби одні боялися інших. Згадаймо лише початок «гарячих» подій і залякування мешканців Луганської та Донецької областей «бандерівцями», «правосєками» та іншою, на їх думку, «нечистю».

Тепер настала пора лякати західну Україну «ватніками», «гопотою» і «бандитами». Проте потрібно добре аналізувати почуте і не сіяти паніку на голому місці. А у випадку негативних проявів звертатися в міліцію або СБУ.

Так і належна реакція буде, і репутація дійсно достойних східняків не страждатиме.

Джерело: Ярослава Матвійчук, газета «Унвар»