Основні риси встановлення для працівників неповного робочого дня або неповного робочого тижня

Критерієм режиму праці можуть бути різні чинники, які впливають на трудовий процес. Основні норми, якими слід керуватися при організації робочого часу на підприємстві, установі чи організації містяться у КзпП України та інших підзаконних актах, а також,

у положенні колективного договору та правилах внутрішнього трудового розпорядку тощо. Законодавством визначено такі види робочого часу: робочий час нормальної тривалості, скорочений робочий час та неповний робочий час. Згідно ст. 52 КЗпП України передбачено два види робочих тижнів: п»ятиденний – із двома вихідними та шестиденний – з одним вихідним днем.
Обов»язок кожного працівника дотримання передбаченого законодавством режиму робочого часу.
Неповний робочий день або неповний робочий тиждень відповідно до ст. 56 КзпП України можна установлюватися за угодою між працівником і роботодавцем як під час прийняття на роботу або протягом дії трудового договору. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину- інваліда віком до 18 років, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім»ї згідно з медичним висновком обов»язково має встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Працівник працює менше годин з неповним робочим днем, а з неповиним робочим тижнем працює меншу кількість робочих днів, чим установлено порядком на підприємстві чи організації.
Відповідно до ст. 179 КЗпП України та ст. 18 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96 - ВР жінка, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, за бажанням у цей період можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.
Одночасно за ними зберігається право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягення нею трирічного віку.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-ХІІ призначається та виплачується така допомога органами соціального захисту населення за місцем проживання особи, яка фактично доглядає за дитиною.
Тривалість неповного робочого часу установлюється за згодою сторін трудового договору на підставі заяви працівника і наказу підприємства чи організації, а оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми», у разі працевлаштування або виходу на роботу жінки або наведених вище осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною трирічного віку, до закінчення строку догляду у режимі повного робочого часу зазначена допомога
виплачується особі, яка продовжує догляд за дитиною до досягнення
нею трирічного віку згідно
У цьому випадку, призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною,
здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки
матері дитини про те, що виплату зазначеної допомоги їй припинено згідно ч. 6 ст. 14 Закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми».
Одержувачі такої допомоги зобов'язані повідомляти органи,
що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну
всіх обставин, що впливають на виплату допомоги, зокрема, зміни в складі сім»ї, звільнення з роботи, переривання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оформлення відпустки у зв»язку з навчанням, вихід на роботу на умовах повного робочого часу тощо, яке регулюється ст. 22 Закону Закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми».

Провідний спеціаліст відділу кадрової роботи
та державної служби Головного
управління юстиції у Закарпатській
області
М. Ф. Голубка