Український студентський рух найуспішніший в Європі

Восени 2010 року британські студенти масово протестували (за різними оцінками на вулиці вийшло від 30 до 50 тис. студентів) проти підвищення плати за навчання. Протести супроводжувалися биттям вікон, трощенням машин та окупацією вежі Millbank. Попри студентський опір реформам з 2012 року максимальний розмір плати за навчання у Великобританії підвищено втричі, хоча ще до 1998 року освіта у Британії була безкоштовною.

У січні 2012 року після майже річних масових виступів протестна кампанія чилійських студентів остаточно згасла. Не дивлячись на те, що до протестів долучилися вчителі та школярі, а під час кампанії відбувалися навіть загальнонаціональні страйки, наслідки цих подій невтішні: вимоги протестувальників були відхилені урядом, до того ж під час протестів сотні людей було поранено, біля двох тисяч студентів арештовано, і один студент помер у результаті сутичок з поліцією.

Зазнали невдачі і масовані протести австрійських студентів у 2009 році. Протестувальники окупували аудиторії, виходили на багатотисячні демонстрації, але держава посилала на "переговори" поліцію. Голова Австрійського Національного Союзу студентів, через рік після початку протестів, коментуючи здобутки протестувальників, сказала, що наразі умови для навчання студентів у Австрії навіть погіршилися.

Натомість в українській освітній галузі відбуваються інші процеси. Після нетривалої "антитабачної кампанії", спрямованої особисто проти міністра, студентський рух сконцентрувався безпосередньо на студентських вимогах. Спочатку в рамках кампанії проти введення платних послуг в університетах (осінь 2010 року), а згодом і в рамках кампанії "Проти деградації освіти", основною метою якої було перешкодити прийняттю законопроекту "Про вищу освіту" (січень – червень 2011). Кожного разу, як влада збиралася приймати законопроект, протестувальникам вдавалося змусити відкласти розгляд цього документу в стінах парламенту.

І хоча доля погодженого законопроекту лишається під питанням, проте не можливо не відмітити різкий контраст між ситуацією в освітній галузі в Європі та в Україні: не дивлячись на непорівнювану масовість та радикальність протестних акцій європейських і чилійських студентів, українські протестувальники досягли відчутно більшого. У той час як вимоги європейських студентів чи не абсолютно ігноруються владою, українські студенти беруть безпосередню участь у створенні законодавчої бази в освітній галузі. На фоні світових тенденцій, збереження status quo в Україні можна назвати принаймні відносним успіхом.

Студентські протести 2011: статистичні дані

У 2011 році Центр дослідження суспільства зафіксував 121 протест, в якому брали участь студенти. У 2010 році цей показник склав 125 протестів, але в обох випадках частка протестів за участю студентів складала трохи більше 5%. Не дивлячись на приблизно однакову кількість протестних подій, їх динаміка суттєво змінилась. Якщо у 2010 році ми спостерігали розрізнені піки активності ("Антитабачна" кампанія, кампанія за покарання вбивць Ігоря Індила з МВС у червні, кампанія проти введення платних послуг), то у 2011 студентська протестна активність стала більш рівномірною, стабільною та регулярною.

Графік 1. Динаміка студентських протестів

Так, наприкінці січня 2011 почалася кампанія "Проти деградації освіти", ініційована студентською незалежною профспілкою "Пряма дія", громадським рухом "Відсіч" та Фундацією регіональних ініціатив, що ставила за мету не допустити прийняття нового закону "Про вищу освіту". Акції в рамках цієї кампанії тривали аж до червня. У березні 2011 року на вулиці вийшли вчителі та працівники освіти, до яких долучалися також і студенти з вимогою збільшити фінансування освітньої галузі. У цих подіях, головним чином, висувалися вимоги збільшення заробітної плати. А у вересні минулого року впродовж двох днів відбувався студентський протестний контр-форум "Інший бік освіти", організований незалежною студентською профспілкою "Пряма дія" паралельно до зустрічі Дмитра Табачника з деякими єврочиновниками.

Щодо регіонального розподілу протестів за участю студентів, то у рейтингу українських областей за кількістю протестних подій не сталося жодних разючих змін, окрім, хіба що, Донецької та Луганської області. В обох областях кількість протестних акцій за участю студентства збільшилася більш ніж вдвічі (у 2010 році в обох областях відбулося по 4 протестні акції, а в 2011 цей показник виріс до 11 та 10 акцій відповідно). Загалом у східному регіоні відбулося збільшення частки протестів, під час яких студенти піднімали соціально-економічну тематику (з 13% до 30%) та висували політичні вимоги (з 9% до 17%). Таке пожвавлення студентської протестної активності пов’язано з двома факторами.

По-перше, з протестами проти закриття (чи то пак "оптимізації") навчальних закладів, на які спільно виходили вчителі, батьки, студенти та школярі. Саме таке об’єднання споріднених груп і дало їм можливість висунути політичні вимоги.

По-друге, у цих регіонах активізувала свою діяльність ВО "Свобода". Однак, коли справа стосується студентських протестів, то ВО "Свобода" як і раніш, виступає, переважно, з "антитабачними" гаслами, час від часу підтримуючи протестувальників у їх боротьбі проти занепаду освітньої інфраструктури.

Неабиякі зміни відбулися в тематиці студентських протестів. Частка протестів, які піднімали соціально-економічну тематику збільшилася майже вдвічі (з 37% у 2010 до 76% у 2011), а частка протестів, у яких би висувалися політичні вимоги зменшилася з 34% у 2010 до 29% у 2011. Замість протестів проти Дмитра Табачника, студенти почали активніше обстоювати свої інтереси та піднімати різноманітні проблеми освітньої політики. Зменшилася частка студентських протестів за участю ВО "Свобода" (з 16% у 2010 до 10% акцій у 2011 році). Для цієї партії кампанія проти Дмитра Табачника була одним із найбільш важливих приводів для висвітлення їхньої активності в медіа.

Разом з тим, не можна сказати, що студентський рух в Україні деполітизований. Частка протестів, де об’єктами критики ставали центральні органи державної влади у 2011 році збільшилася майже вдвічі (з 36% до 63%), при цьому студенти спрямовували вимоги до уряду в 22% випадків, на фоні 15% звернень усередньому для всіх протестів. Поки що студентські вимоги не можна оформити в якусь антиурядову кампанію, але для студентів боротьба за свої соціально-економічні права загалом пов’язується з висуненням вимог до центральних органів влади.

Приємною тенденцією 2011 року стала більша організованість студентських протестів. Так, наприклад, якщо у 2010 році зареєстровані громадські об’єднання брали участь у 30% протестів, то у 2011 цей показник виріс до 45%. Серед них найбільш активними учасниками студентських протестів у 2011 році були "Фундація Регіональних Ініціатив" (8 подій), "Відсіч" (6 подій) та організація "Демократичний Альянс" (3 події). Також були активними і автономні націоналісти з організації "Опір" (7 подій). Окрім того, більш ніж втричі збільшилася частка протестів за участю профспілок – з 7% до 24% (9 подій у 2010 та 29 у 2011). Це зростання пов’язано з діяльністю незалежної профспілки "Пряма дія".

Крім того, зменшилася частка студентських протестів за участю виключно неформальних позаідеологічних ініціатив – з 40% до 23%. Важливість сильної організації для досягнення успіху Центр дослідження суспільства уже відзначав на прикладі протестів підприємців у рамках "Податкового Майдану" та виступах чорнобильців восени цього року. В обох випадках завдяки участі незалежних асоціацій, які допомагають краще координувати дії протестувальників та мобілізувати учасників, вдалося вибороти поступки від влади.

Разом з тим, студенти рідко кооперуються з іншими потужними групами протестувальників, яких також цікавить освітня тематика: з вчителями, школярами, науковцями. Наприклад, у минулому році не відбулося жодної спільної протестної акції науковців та студентів. Цього року відбулася лише одна така акція, яка стосувалася недофінансування освітньої та наукової галузі в Україні. У 2011 році було зафіксовано лише 14 протестних акцій (11%), проведених спільними зусиллями студентів та вчителів; роком раніше відбулася лише одна така акція. У 78% студентських протестів брали участь лише студенти.

В якості прикладу значущості міцних студентських профспілок та організацій для досягнення успіху варто нагадати історію з протестом студентів Горлівського Державного Педагогічного Інституту Іноземних Мов проти незаконних поборів у вузі та можливості виселення студентів. Перша акція горлівських студентів (14 березня поточного року) лише частково була успішною: протестувальники домоглися увімкнення світла в гуртожитках та обіцянок від адміністрації не виселяти їх з помешкань. Однак, поступка ніяк не була закріплена ректором вузу та й питання щодо "добровільних поборів" не було вирішено. Тому 19 березня студенти вирішують вийти на повторну акцію протесту. До організації акції миттєво долучилися активісти харківської та київської Незалежної профспілки "Пряма дія", передаючи свій досвід організації протестних заходів студентам у Горлівці. Така підтримка сприяє виникненню нових студентських організацій та територіальному розширенню студентського руху Пізніше профспілка "Пряма дія" закликала студенів ГДПІІМ створювати свою організацію аби покращити комунікацію між студентами та підвищити ефективність протестів.

У 2011 році чисельність студентських протестів упала. У 79% студентських протестів 2011 року, для яких була повідомлена чисельність, брали участь менше 100 осіб (порівняно з 53% у 2010 році). Серед тих поодиноких протестів, в яких узяли участь більше тисячі протестувальників у 2011 році варто відзначити львівський протест вчителів та студентів проти недофінансування науки, у якому взяли участь майже 5 000 протестувальників, акцію львівських студентів проти прийняття закону "Про вищу освіту" за участю більш, ніж 2 000 протестувальників та майже 5-тисячну акцію студентів Київського Політехнічного Інституту з вимогою лишити за ними фактичне право на вибори ректора. У порівнянні з протестними акціями європейських та латиноамериканських студентів чисельність протестів українських студентів помітно блякне.

Наприклад, у Британії в окупації вежі Millbank брали участь тисячі студентів, а кількість учасників студентських протестів у Чилі сягала 200 000 учасників. Аудиторії австрійських університетів були захоплювали тисячі студентів. До слова, в Австрії завдяки студентській активності восени 2009 року було організовано один з найбільших протестів на освітню тематику, в якому взяли учать більше 40 000 учасників. На жаль, до такої чисельності протести українських студентів і не наближаються.

Якщо говорити про тактику студентських протестів, то тенденція до уникнення насильницьких та конфронтаційних дій не змінилася впродовж минулого років. Частка конвенційних форм протесту (мітингів, пікетів, маршів тощо) серед протестів за участі студентів суттєво вища, ніж загалом по Україні (98% проти 78% у 2010 та 93% проти 82% у 2011). Тенденція до переважання конвенційних дій над насильницькими та конфронтаційними різко контрастує з європейською практикою, де зіткнення з поліцією під час протестів стали звичним явищем, а окупація університету стала популярною формою протесту.

У той же час, влада реагує на студентські протести спокійно. Під час протестів студенти більшою мірою діють за логікою чисельності, що означає ставку на масовість та використання конвенційних методів протесту. За таких умов репресії з боку правоохоронних органів по відношенню до активістів менш імовірні, утім, є й важливі винятки. 22-23 вересня 2011 р. студентською профспілкою "Пряма дія" був організований контрфорум, під час проведення форуму європейських міністрів. Мирний захід зустрів значний спротив з боку представників правоохоронних органів. У перший день контрфоруму міліція затримала чотирьох активістів "Прямої дії", а на другий день бійці "Беркуту" навіть оточили велику частину протестувальників та захопили їх у "кільце". Очевидно, що ці жорсткі дії влади були викликані бажанням звести до мінімуму будь-які публічні прояви незгоди з вектором української освітньої політики під час візиту закордонних гостей - у дні, коли "потьомкінські села" мають блищати особливо яскраво.

Студентські перемоги

Окрім очевидних здобутків, як-от відміна постанови №796 про введення платних послуг у 2010 році та відкладення розгляду законопроекту "Про вищу освіту" в 2011, відбулося також декілька локальних перемог студентського руху. Не можна не відзначити перемогу студентів КПІ в їх боротьбі за власне право обирати керівництво власного навчального закладу. У жовні 2011 року студенти КПІ провели декілька протестів, і, врешті, здобули часткову перемогу: Михайло Згуровський й надалі займає посаду ректора. Між тим, ці події можуть мати й довгострокові наслідки. Досвід студентської мобілізації одного з найбільших вищих навчальних закладів у боротьбі за свої права може статися у пригоді під час продовження протистояння навколо Закону "Про вищу освіту".

У Донецьку не в останню чергу завдяки студентській участі вдалося врятувати від закриття школу №111, а студенти Ужгородського Державного Університету домоглися увімкнення опалення у своїх гуртожитках. Питання гуртожитків і в поточному році не сходить з порядку денного. Наприкінці березня активісти профспілки "Пряма дія" розпочали боротьбу за цілодобовий доступ до гуртожитків. І перші результати такої боротьби вже тішать: у Сімферополі гуртожитки Таврійського національного університету відкриті для їх мешканців цілодобово.

Між тим, цілком вірогідно, що ЄВРО-2012 викличе нову хвилю студентських протестів. На цей раз – з приводу виселення мешканців гуртожитків для поселення туристів на час проведення чемпіонату. І хоча поки що новини з приводу можливих виселень загалом неточні, свідчення деяких студентів вражають. Так, наприклад, мешканцям гуртожитків у Київському медичному університеті ім. Богомольця запропонували перед планованим виселенням у травні поточного року зробити ремонт у власних кімнатах. Цілком можливо, що і в інших областях влада захоче вкотре зекономити на студентах. А досвід показує, що такі намагання зустрічають масовий опір студентів. І зараз, на хвилі тактичного успіху, для руху вкрай важливо посилити тенденції до зміцнення організаційної структури та долучати до протестних дій інші групи та організації, співпраця з якими допоможе виробити ширші політичні вимоги.

Отже, в чому криється причина того, що українські студенти впродовж останніх двох років досягли відчутно більшого, ніж європейські активісти? Хоч тенденція до активного наступу на освітню галузь з боку неоліберальних політиків має місце як у Європі, так і в Україні, вітчизняний та європейський студентські рухи суттєво відрізняються. Може здатися парадоксальним, але український студентський рух значно слабший за європейський за кількома важливими параметрами.

По-перше, якщо європейські студентські організації під час протестів налагоджували комунікацію та об’єднувались з іншими протестуючими групами (як-от з вчителями чи школярами), то українським студентам поки що рідко коли вдається залучити до протесту інші соціальні групи.

Друга відмінність полягає у використанні різної тактики ведення боротьби: європейські студенти діють набагато радикальніше, ніж українські студенти, які надають перевагу конвенційним формам протестних дій.

По-третє, протести українських студентів поступалися чисельністю та рівнем мобілізації європейським колегам. Ці три фактори – тісна співпраця з іншими соціальними групами, радикальна тактика та чисельність протестів – справедливо вважаються одними з ключових засад успіху протестних рухів. За їх відсутності в ситуації з вітчизняним студентським рухом логічно було б очікувати меншу успішність українських студентів.

Якщо до поступок влади призвела не сила студентського руху в Україні, то що саме? У той час, коли західноєвропейські уряди проявляють неабияку агресивність та недемократичність у впровадженні пост-кризових заходів суворої економії в тому числі й в освітній сфері усупереч масовим протестам, успішність українських студентів свідчить про хитку позицію самої влади. Її рейтинг понизився, в тому числі, на Сході та на Півдні України і це набуває ще більшого значення напередодні парламентських виборів та в контексті міжнародного тиску через репресії проти опозиційних лідерів. Поступки студентам, але також і іншим соціальним групам, вказують на сприятливі можливості на даний момент для тиску на владу та відстоювання своїх соціально-економічних інтересів. Упродовж минулих двох років ми спостерігали як дрібні підприємці, працівники освіти, пільговики внаслідок організованих, загальнонаціональних, тривалих кампаній досягли хоча й часткових, але, тим не менше, відчутних та закріплених юридично поступок від уряду. Протестні рухи, в тому числі й студентський, лишаються відносно слабкими, але позиції влади на даний момент є ще слабшими.

Дарина Коркач, Володимир Іщенко
Центр дослідження суспільства