Установлення строку випробування при прийнятті на роботу

Аби перевірити відповідність працівника дорученій йому роботі, трудове законодавство допускає можливість установлювати під час укладення трудового договору умови про випробування (ч.1 ст.26 КЗпП України).

Це означає, що протягом певного строку працівник виконуватиме відповідні трудові обов’язки, а роботодавець – оцінюватиме якість їх виконання (зрозуміло, що саме від оцінки роботодавця й залежатиме подальша доля працівника – залишиться він на роботі чи буде змушений шукати іншу роботу). Але при цьому слід запам’ятати, що обов’язкова вимога законодавства щодо встановлення випробування – наявність на це взаємної згоди обох сторін трудового договору: якщо працівник заперечує проти випробування, договір або не укладається взагалі, або укладається без цієї умови. Таким чином, одностороннє встановлення роботодавцем умови про випробування є нетерпимим. Водночас незгода працівника на укладення трудового договору із встановленням випробування може бути підставою для відмови йому в прийнятті на роботу. Умова про випробування вважається погодженою сторонами договору лише у випадку, коли домовленість про це оформлена письмово (в трудовому договорі або в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу, з яким працівника ознайомлено під розписку).
Варто зазначити, що призначаючи працівника на вищу посаду на тому самому підприємстві, де він працює, встановлювати випробування не допускається, оскільки у цьому випадку має місце переведення, а випробування встановлюється винятково при прийнятті на роботу.
Слід урахувати, що частина 3 статті 26 КЗпП України забороняє встановлювати для певних категорій працівників випробування під час прийняття на роботу: неповнолітні особи; молоді робітники після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молоді спеціалісти після закінчення вищих навчальних закладів; особи, звільнені в запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інваліди, направлені на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи, тощо. Якщо роботодавець установив випробування особам, яким відповідно до законодавства його не можна встановлювати, умова про випробування вважається недійсною (ст.9 КЗпП України вказує на недійсність будь-якої умови трудового договору, яка погіршує становище працівників проти законодавства України про працю), а тому таких працівників звільнити на підставі того, що вони не пройшли випробування, не можна.
Зрозуміло, що період випробування не може тривати безконечно. Згідно з частиною 1 статті 27 КЗпП України строк випробування під час прийняття на роботу, якщо інше не встановлено законодавством, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом профспілкової організації – шести місяців.
У разі, коли працівник у період випробування був відсутнім на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи з інших поважних причин, строк випробування згідно з частиною 3 статті 27 КЗпП України може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутнім. При цьому, слід звернути увагу, що зазначена правова норма не передбачає обов’язкового продовження строку випробування, а лише допускає таку можливість, яку роботодавець може, але не зобов’язаний виконувати.

Головний спеціаліст відділу кадрової
роботи та державної служби
Головного управління юстиції
у Закарпатській області
О.Феделеш