Вчитися не треба молитися

Відома приказка липне до голови, як пилюка міська на нові босоніжки: „Від сесії до сесії живуть студенти весело...” За плечима – сесія, канікули. А з понеділка — знову навчання… Та це в студентів. А є ще інша категорія – студенти вічні. Ті, які вчаться все життя, а й так студентами помирають.

Ранній ранок. Мальовниче верховинське село, куди стежка повела до умудреної сивиною старенької жіночки. Вона багато пам’ятає. Каже, були роки дуже важкі, про які нам, молодим, краще, за її словами, не знати. В смислі – аби вони більше ніколи не повторилися, говорить бабця: роки безбожної системи, що накоїла лиха доблуду. Вже нині третє покоління доросле. Це покоління вчиться, працює, закохується, створює сім’ї і виховувати буде наступне покоління. Як буде виховувати? Питання не риторичне, але непросте...

Після бесіди зі старенькою стою на зупинці, чекаю довго, як спрагла земля карпатська дощу, на маршрутку до Ужгорода. Кілька молодих жіночок – також. Впадає в око дівчина, за останнім „писком” моди вбрана, нервово глипає на сенсорний екран мобілки. Слово поза слово. Бесіда така зазвичай – ні про що. Погода, ціни, криза, мала зарплатня і невиховані діти сільські, які зовсім розучилися вітатися зі старшими... Говоримо про кризу. Дехто проклинає всіх і вся. Хтось тяжко зітхає... Згадую вечірню розмову бабки-енциклопедиста: „Були, дитино моя, роки намного тяжчі, як нині...” Автоматично в душу впорхує спокій, як випадкове пташа, що залетіло у вікно.

...Вона студентка. Факультет престижний із видами на закордонні хліби. Батько в закордонні заробляє, щоб доня освоїла ази наук. Що ж, таке життя: знання коштують дорого. Каже, іспит сьогодні важкий має через дві години, боїться, щоб не запізнитися і переживає, чи взагалі його складе. «Та не бійтеся нічого, — додаю, щоб підтримати впалий дух, — але помоліться перед тим, як заходити в аудиторію...».

Відповідь дівчини ріже бритвою по вухах: «Не молитися треба, а вчитися!».

P.S. Де поставити кому в заголовку? Кожна ситуація в житті просить кому. Як і в цій реальній історії із пройденого літа. Але кома – то ще не крапка...

Мирослава Мацо