Закарпатець Кешеля та його "Політ співочого каміння"

...Драматична історія Закарпаття активно і наполегливо досліджується істориками різних поколінь. Написано сотні наукових праць, знайдено відповіді на багато запитань, але все ще у складній біографії нашого краю залишається багато "білих плям"...

Однією зі знакових подій у культурно-мистецькому та літературному житті Закарпаття минулого року стало започаткування унікальної бібліотечки видань найкращих творів закарпатських письменників. Першим, заспівним став роман-трилогія Дмитра Кешелі «Політ співочого каміння».

Драматична історія Закарпаття активно і наполегливо досліджується істориками різних поколінь. Написано сотні наукових праць, знайдено відповіді на багато запитань, але все ще у складній біографії нашого краю залишається багато «білих плям”. Адже не всю правду можна знайти в документах різних часів і епох. Навіть тих, що минули зовсім недавно. Величезний пізнавальний матеріал таїться в людських долях, у стінах осель, де жили наші батьки, діди, прадіди...

Відтворення тих неймовірно складних процесів волею часу і долі покладено на письменників. Від їхнього таланту і сумління залежить історична пам’ять нинішнього і грядущих поколінь, як вони цінуватимуть моральні й духовні цінності своїх попередників. Сьогодні наша минувшина достойно постає зі сторінок історичних повістей Василя Ґренджі-Донського, романів Семена Панька «Під синіми Бескидами”, Федора Потушняка «Повінь”, Івана Чендея «Птахи полишають гнізда”, Івана Долгоша «Синевир”, «Моя недея”, Юрія Мейгеша «Верховинці” і, безумовно, роману-трилогії Михайла Томчанія «Жменяки”. Кожен із цих творів має свої достоїнства, своє призначення, і незважаючи на час їх написання, своєї актуальності не втрачає й сьогодні.

Подібні поривання характерні й для сучасної генерації письменників Закарпаття. У цій когорті, за визначенням авторитетних дослідників сучасного вітчизняного літературного процесу, одним із найталановитіших є відомий прозаїк Дмитро Кешеля. У літературу він прийшов наприкінці 60-х років минулого століття. Молодому прозаїку було на кого рівнятися, сподіваючись при цьому, що як письменник він мусить бути самобутнім, неповторним і обов’язково відкрити читачам свій, кешелівський, материк. Його перші книжки «Дерево зеленого дощу”, «Колиска сонця”, «А земля таки крутиться”, «Пора грибної печалі” засвідчили, що в особі Дмитра Кешелі українська література має не тільки продовжувача найкращих традицій вітчизняного письменства, але й новатора, вдумливого та амбітного майстра слова. Уже з його ранніх оповідань, новел, повістей відчувалося, що письменнику до снаги широке епічне полотно.

У Дмитра, незважаючи на його тодішню молодість, була велика життєва школа, непросте дитинство та й нелегка юність. Виріс він у мальовничому селі Клячаново, поблизу Мукачева, серед людей, поміж якими були дивовижного колориту постаті. Звичайні на перший погляд, вони пройшли через такі випробування за різних епох, держав, режимів, війн, що, здавалося, людині уціліти просто неможливо. А вони не лише зберегли своє життя, але й ні на йоту не втратили своєї людської гідності, у найважчих життєвих обставинах залишалися вірними християнським заповідям. Долаючи життєві труднощі, вони були оптимістами, керувалися принципом, що нічого під цим сонцем немає нового та вічного теж.

Дмитро Кешеля не раз згадує, як люди старшого покоління, розповідаючи про свої непрості життєві перипетії, окрашували їх гумором, ставили себе в комічні ситуації і добродушно сміялися. Сміх був їхнім оберегом. А сильним світу цього, яких вони надивилися і за старих мадярів, і за чехів, і за нових мадярів, і вже за руських, було справді непереливки. Їхні владні авторитети були нарівні із тутешніми сільськими невдахами, а то і пройдисвітами.

І хто б міг подумати тоді, що на диво роботящий, спостережливий і тямущий хлопчина все це не просто слухає, але й запам’ятовує і дедалі все більше й більше осмислює, робить свої висновки.
«Політ співочого каміння» — це перша трилогія в закарпатській літературі за роки незалежності України. Він також першим в українській літературі відтворив сприйняття простими людьми революції в Угорщині у 1956 році, яка була жорстоко придушена радянськими військами. Як художній літописець краю, він продовжує добру традицію письменників старшої генерації. Але при цьому проявився характер самого автора, його неординарність щодо осмислення і викладу подій, про які йдеться в трилогії. По суті, це по-справжньому народний роман.

Події в ньому розгортаються несподівано, як і в житті звичайного села. В одному клубку ситуації трагічні й комічні. Тут і вишуканість поведінки героїв; гротеск у їхніх взаєминах. Здається, що й сам стаєш учасником тих подій, про які пише письменник, а долі героїв стають близькими, рідними. Разом з ними переживаєш проблеми, навіть трагедії, і разом з ними смієшся над суєтою суєт цього скороминущого життя. У цьому одна з особливостей творчої манери і популярності його творів. У них знаходимо справжні розсипи народної безпосередньості й мудрості, дотепу й здорової самоіронії. Запам’ятовуються окремі фрази героїв. Сьогодні часто чуємо їх із уст не лише читачів творів Дмитра Кошелі, але й у людному потоці. До прикладу: «Чим би ся не бавили пани, лем би не було війни”, «Так тебе ненавиджу, як свої дівочі гріхи”, «Дурний Іван стріляє, а Богонько кулі відвертає”, «Жебракове щастя вічно бігає за морями, а біда усе сидить під порогом”, «Я много не п’ю... лем сто грамів, айбо, коли вип’ю ті сто, нараз стаю другим чоловіком. А той другий чоловік стає свинею. А та свиня уже не знає міри і п’є, як корова”.

Критики давно відзначили, що Дмитро Кешеля один із небагатьох письменників, який із самого початку творчості позбавив своїх героїв комплексу провінційності, спрощеного до примітивізму мислення. Його персонажі надзвичайно колоритні, яскраво-упізнавані, мудрі від землі й таланові від Бога. І події, в яких вони беруть участь, і життя, яке вони творять, вписані в контекст світової історії. І наша земля закарпатська для нього не якийсь провінційний закапелок, а перехрестя культур, духовності й ментальності різних народів. І в цьому своєрідному Вавилоні є свої, встановлені часом і природою, благословенні Всевишнім порядок, взаємини між людьми, їхнє сприйняття життя через призму гумору, іронії, дотепу. Все це знайшло масштабне відтворення на сторінках його трилогії. У цьому вона рідниться із такими епічними полотнами, як «Гуси-лебеді летять” Михайла Стельмаха, «Зелені млини” і «Лебедина зграя” Василя Земляка. А окремі герої можуть стати в ряд із героями невмирущих книг «Пригоди бравого вояки Швейка” Ярослава Гашека, «Міністерське порося” Броніслава Нушича...

А ще хотілося б зауважити, що в трилогії «Політ співочого каміння”, письменник зумів органічно синтезувати, а відтак і гармоніювати, здавалося б, зовсім несумісні поняття: трагедію і комедію, глибокий ліризм і сатиру, народну мудрість і класичну філософію, відкрити живописні можливості українського літературного слова материнської мови. І це закономірно, бо він виріс і змужнів на закарпатській землі й постійно живиться і дихає її аурою.

Василь ГУСТІ, голова обласної організації Національної спілки письменників України