Закарпаття - на весілля до оленячої резервації...

Вже кілька років поспіль весілля на Закарпатті, й зокрема на Хустщині, відзначаються таким екзотичним елементом, як годування оленів.

Годування оленів на Закарпатті

Справа в тому, що за 15 кілометрів від міста над Тисою неподалік села Липча Хустського району розташована, облюбована закарпатськими молодятами, так звана оленяча ферма, на якій днями вдалося побувати нашому кореспондентові. Тварин тут розводять не заради дикого м'яса чи шкіри, а для того, щоб наблизити охочих до матінки природи, особливо до фауни, та - видобутку антиракового медпрепарату пантокреїну.



"Плямисті олені потрапили на Закарпаття з Новгородської губернії РФ близько 30 років тому", - розповідає сторож цієї ферми Іван Микулиця, котрий погодився провести для нас міні-екскурсію "оленячою резервацією". Спершу господарство, площею 50 га утримувало майже 400 голів. Зараз тут налічується близько 100 особин, з яких 20 кількамісячних і 80 дорослих тварин.



Пройшовши трохи вглиб ферми, на іншому боці водойми під двома старими дубами помічаю світло-коричневих з білими плямами тварин. Розміром вони трохи більші за дорослих кіз. Щоправда, набагато спритніші й мають повноцінні оленячі роги. Пан Іван каже, що зараз їх майже не годує, оскільки навколо багато соковитої трави. Делікатесом для закарпатських оленів є хіба-що шматок хліба, за допомогою якого сторож, для молодят і не тільки, може підізвати тварин досебе на відстань витягнутої руки...



Поки ми з паном Іваном заходилися обходити "оленяче поселення", під'їхало чергове весілля з Хуста. Кортеж зупиняється при вході. З господарем ферми Михайлом Бугашем усе домовлено. Автівки залишаються за межами господарства, молоді заходять. Всередині господарства на березі водойми накривають "поляну"... Пан Іван просить не завищувати голос, аби не відлякати оленів. Знову відламує шмат сірого хліба й заходиться кликати тварин:



- Цяй!Цяй!Цяй!... Цяй!Цяй!Цяй!...



Олені реагують. Спочатку настовбурчують вуха, а згодом повільним бігом наближаються до сторожа. З усієї зграї підбігло п'ять особин. Іван Васильович простягає "плямистим" хліб і просить лише молодят Михайла та Світлану підійти ближче. Тварини хоч і напівсвійські, однак, деякі з них шугаються від різких рухів людей. Проте, двоє таки підходять і спокійно поїдають хліб, навіть на кілька секунд дають себе погладити. Під час цього дійства навколо "чути муху". Тишу переривають лише кроки оператора, котрий намагається підійти до оленів якомога ближче. Попоївши, тварини відходять до "стоянки". Пан Іван каже, що зазвичай до чужих людей підходять лише молоді самки, оскільки старі самці, ще за лісовим тваринним інстинктом, стережуть свою оленячу родину від зазіхань недругів.



Загалом, за словами тутешніх молодят, традиція годувати оленів означає зближення новоспеченого подружжя з природою. Однак, на ферму поблизу Липчі навідуються не тільки весілля. Сторож Іван Васильович зізнався нашому кореспондентові, що подивитися на тварин приїжджають туристи з усієї України й навіть зі сусідініх Словаччини, Угорщини,Чехії... Щоправда, іноді пану Івану доводиться мати справу і з непроханими гостями, котрі без дозволу перелазять через паркан, щоб просто полякати тварин та половити рибу у тутешніх водоймах. На щастя, таких нахаб небагато, тож хустянські олені з диких поступово перероджуються у свійських тварин...



Павло Білецький- спеціально для UA-Reporter.com - Липча - Ужгород