КВІТНА НЕДІЛЯ – ПЕРЕДДЕНЬ ХРИСТОВИХ СТРАЖДАНЬ

Слава
Ісусу Христу!
Возлюблені в Христі браття і сестри!

Закінчується свята Чотиридесятниця. Свята Церква приводить нас, християн, до духовного споглядання Входу Господнього до святого граду Єрусалиму.
Ось йде Він, Владика неба і землі, йде на вільне страждання. Жителі та гості Єрусалиму зустрічають Його врочисто, розстилаючи свої одежі по дорозі простування Його, підкидаючи пальмові гілки та вигукуючи: «Осанна, благословенний, Хто йде в імя Господнє, Цар Ізраілів!» /Ін. 12, 13/.
Однак прямує Він, хоч урочисто, але не з пихою та гуком, не з трубами, ознаками й чудесами вражаючи всіх, але прикриваючись людським єством, бо це прихід людинолюбства та милосердя, а не злості й покарання.
Він приходить у постаті раба, тихий, як жених, лагідний, як ягня. Немов вівця, яку ведуть на заколення, як ягня незлобиве, яке приноситься в жертву, так Він приходить, носячи на Собі розумну словесну природу людську, на безсловесному сидячи, навчаючи людей не звеличуватися, «підносячи смиренних, голодних наповнюючи добром...» /Лк. 1, 52. 53/. Своїми супутниками Він вибирає дванадцять чоловік, і то бідних, а через них Він кличе до Себе увесь світ.
Урочисте шество Спасителя до Єрусалиму нагадало євангелістові Івану давнє пророкування Захарії, котрий вбачає це шество словами: «Не бійся, дочко Сіонова, ось Цар твій приходить, сидячи на молодому осляті»/Ін.12,15/
З охотою простує до Свого міста Мессія. Довго чекали Його сини Ізраіля, як свого Визволителя. Проте вони не зрозуміли цього приходу і зреклися Його, Спасителя. Але пророцтво Захарії не втратило свого значення. Дочка Сіона – Свята Церква, від самих апостолів навчена розуміти істину приходу в світ Христа Спасителя, щороку зустрічає свого Визволителя, вітає Його, коли Він прямує на вільні страждання і супроводить Його своєю вірою й любов’ю. І нині вона, пломеніючи щирістю до слави Божої, волає до Христа:
«Так, прийди, Господи Ісусе!» /Одкр. 22, 20/. Прийди до Своєї невісти – Церкви, прийди до чад і братів Своїх, котрих Ти Сам сподобив вибрати Собі та всиновити з невимовної Твоєї милості!
Твоя Церква радіє, зустрічаючи Тебе і заповідує устами апостола безперестанну радість чадам Своїм: «Радійте завжди в Господі; і знов кажу: Радійте!» /Флп. 4, 4/. Церква радіє, як чиста і невинна невіста у Твоїй, Господи, животворній Чаші обмиваючи свої вільні й невільні гріхи, бо минулої Чоти- ридесятниці всі її діти висповідали свої гріхи, оплакали падіння і причастилися Животворящих Тіла і Крові Христових. Вони прийняли «мир Божий», котрий, будучи вищим від усякого розуміння, «... береже серця наші і розуміння наше у Христі Ісусі» /Флп. 4, 7/.
Отже, знов Церква радіє, бо йде Той, Хто хоче облагодіяти всіх і помилувати. Знов у наших віруючих серцях Він входить до Єрусалиму, знов готується Хрест, знову роздираються записи гріхів наших, знову демони осоромляються, а вірні спасаються. Така таїна сьогоднішнього празника.
Але чому засмутилося обличчя Христове, коли Він входив до Єруса- лиму? Чому не потішає Його радість народна?
Тому, що Серцеведець вбачав нетривкість народного захоплення, знав, що «осанна» незабаром зміниться вигуками: «розпни, розпни Його», що радість урочистої зустрічі зміниться тяжкими скорботами, муками і смертельними стражданнями. Він сумував за жорстокістю людських сердець.
Чи не бачимо й ми, віруючі, в цьому засмученому обличчі Христа повчання для себе – завжди й незмінно йти за Христом, щиро супроводжувати Його під час усіх Його подвигів на Голгофському Хресті та в похованні, щоб, бувши учасниками Його страждань, сподобитися жаданої участі і в Його преславному Воскресінні?
Наблизьмося нашими думками до страждаючого Спасителя, супроводьмо Його від горниці Єрусалимської до Голгофи! Роздумуймо про всі знущання, побої та образи Його! Подивімось, як Він, Господь неба й землі, Сам несе знаряддя страти - хрест і знемагає під його тягарем. Дійдемо до Голгофи, станьмо біля хреста, звернімо погляди на Розіп’ятого! Це ми, своїми гріхами, піднесли Господа на хрест. Це замість нас самих і за нас страждає Він, примиряючи Небо із грішною землею!
Хіба можна після цього бути легковажними й байдужими до власного спасіння? Устань, душе, «Господь близько!» /Флп. 4, 5/. Він несе тобі воскресіння й життя вічне.
Виходьмо ж назустріч Йому, Боговгодно зустіньмо Грядущого! Піднесімо думки до Бога, не вгашаймо духа, ясно засвічуймо світильники наші, поміняймо одяг душі, тримаймо в руках своїх святкові вербні гілки, як переможці гріха! Усі разом вітаймо Господа, з дітьми кличмо і ми: «Осанна, благословен хто йде в Імя Господнє».
Первісні християни прийняли від святих апостолів і наш сучасний звичай: з гілками в руках стояти перед Господом в храмах, споглядаючи думками Його прихід до Єрусалиму. А це одухотворяє празник, наочно являючи нам зміст та його значення. Такою особливістю цієї святкової події ми виражаємо свою радість з приводу близького спомину дня славного Його Воскресіння.
Уже від сьогодні, перед нами відкривається особливий, страсний тиждень. Бо таку назву цей тиждень має, що присвячений споминам про останні дні земного життя Спасителя: Його продажність Своїм учнем, відреченням від Нього іншим учнем, Його страждання, хресну смерть та погребіння. З апостольських часів дні страсного тижня відбувалися в глибокій стриманості, поглиблених роздумах та молитвах, подвигах християнського благочестя.
А добові Богослужіння відрізняються глибиною благочестивих переживань та побожністю духовних переживань, більшою тривалістю Служб Божих, в яких живо і поступово відроджується історія страждань Спасителя напередодні хресної смерті. Кожному дню тижня притаманний особливий спомин, про що вказують особливі церковні піснеспіви, Богослужбові читання та Євангельські розповіді.
У перші три дні Свята Церква готує вірних до гідної зустрічі споминів Христових страждань.
У четвер Страстного тижня в Богослужіннях згадуються важливі Євангельські події, що відбувалися того дня: Тайна Вечеря, омовіння Спасителем ніг Своїм учням, молитва Спасителя в оливному городі та зрада Юди, а вечірньої пори читаються в особливий спосіб 12 страстних Євангельських розповідей.
День Великої Пятниці – особливий день, коли не відправляється Свята Літургія, не уділяється Святе Причастя, бо Померлого Божого Сина будуть покладати до гробу, це і є найтрагічнішим днем в ісорії людини. Тут відбувається обряд виносу Святої Плащенниці Спасителя, бо до цього благочестивого обряду лине покаянне серце віруючої людини, яка звідусіль хоче прибути до цієїСвятині, щоб Божому Сину гідно вклонитися.
Велика Субота згадує Христове погребіння, зішестя душею до аду для звіщення там перемоги життя над смертю та збавлення душ, що з вірою чекали на Його прихід, та введення благорозумного розбійника до райських обителей.
Великосуботні Богослужіння розпочинаються з самого ранку Єрусалимською Утренею, продовжуючись Вечірнею та Літургією Святого Василія Великого. Так що останні піснеспіви суботньої полуночниці, немов би, зливаються з початком торжественних пасхальних піснеспівів – на Пасхальній Утрені Світлого ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ.