ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

На Закарпатті та Івано-Франківщині відкрили нові кінні маршрути

    21 квітня 2024 неділя
    78 переглядів
    Ось такий він, нуцульський коник...

    Відпочивальники мають змогу оглянути чудові гірські місцини верхи на пристосованих до подорожей у горах конях гуцульської породи.

    ...Прохолодний ранок, перша паморозь на деревах, гори листя під ногами й таємнича карпатська тиша, яку порушують легкі кроки коней. Разом із заступником директора Національного природного парку “Гуцульщина” Юрієм Стефураком, інструкторм із верхової їзди Михайлом Ревуцьким і групою туристів виходимо на невеличку лісову галявину в селі Старі Кути на Косівщині. Тут – один із найбільших на Прикарпатті центрів кінного туризму.

    “Наші “гуцулики” просто створені природою для гірських подорожей, – каже пан Стефурак, погладжуючи низенького рудого коника. – Вони невибагливі в їжі, можуть тягнути значні вантажі та обережно проходити через гірські крутосхили. А коли тварина двічі-тричі пройде тією самою дорогою, то вже назавжди запам’ятає стежку додому. Ось тому ми й не переживаємо, що туристи під час подорожі загубляться в горах”.

    На початку минулого століття таких коней мав чи не кожен гуцульський ґазда. Проте радянська колгоспна система й тотальне зубожіння горян на початку 1990-х призвели до того, що “гуцулики” в Україні зникли. Однак залишилися окремі племінні заводи в Польщі та Чехії. На Івано-Франківщині та Закарпатті вже кілька років діє спеціальна програма з відродження гірських коней. Спочатку, за словами пана Юрія, гуцули, як завжди, з осторогою ставилися до нововведення, та тепер збагнули, що для розвитку туризму такі коні – просто знахідка, яка, до того ж, приноситиме господарям додаткові прибутки: покатався хтось годину на конику – маєш 25-35 гривень, година прогулянки з бричкою коштує 60 гривень, за одноденний похід туристам доведеться викласти по 100 гривень з особи.

    Тим часом подорожуючі в передчутті захоплюючої прогулянки верхи крокують за паном Ревуцьким углиб лісу. Та, на їхнє розчарування, спеціаліст не дозволяє відразу сісти на коня. “Ці тварини дуже чутливі, – говорить М. Ревуцький, – і, якщо почують від вершника запах алкоголю, можуть скинути додолу”. Після таких слів кілька розчервонілих чоловіків відійшли від пана Михайла та коней на безпечну відстань, незадоволено бурмочучи, чому, мовляв, лише тепер їм про це сказали.

    Напрочуд розумні та чутливі тварини дуже добре відчувають людей, тому перш ніж сісти на коня треба з ним “подружитися”: підійти, погладити, поговорити, й у жодному разі не боятися. “Також не слід підходити до тварини ззаду, – пояснює пан Ревуцький. – Інакше можна отримати удар копитом”.

    Туристи, більшість з яких ніколи не те що в сідлі не сиділи, а й добре живого коня не бачили, слухаючи інструктаж, роззираються на всі боки: напевно вже кожен облюбовує собі тваринку. Ще кілька хвилин – і всі верхи. Та допоки більшість вчиться триматися в сідлі й верещать від задоволення, хочеться напнути повіддя та гайнути в гори. “Ну, поїхали!” – ніби вгадує мої думки пан Стефурак, пускаючи свого сірого в яблуках чвалом. Що ж, треба не відставати.

    “Туристичних баз у нас не бракує, але цікавих видів відпочинку, на жаль, ще мало, – розповідає дорогою один з ініціаторів розповсюдження “гуцуликів”. – Узимку лижі, санки, сноуборди, влітку – збирання грибів, ягід, катання на велосипедах, екскурсії. Проте чому не кінні? І цікаво, й пізнавально, й люди новий досвід отримають, та й час минає швидко”.

    У багатьох садибах зеленого туризму вже давно пропонують катання на конях. Проте господар, як правило, весь час веде тварину за повід. Але ж так хочеться проїхатися самостійно. Ось тут і стануть у пригоді уроки верхової їзди під керівництвом досвідченого інструктора. Той, хто все ж таки боїться, може проїхатися на бричці, та ще й у супроводі троїстих музик.

    Наразі для відпочивальників розроблено десять сертифікованих кінних маршрутів різної категорії складності: як для новачків, так і для тих, хто вже міцно тримається в сідлі.

    Найпопулярнішими прогулянками для “чайників” є п’ятикілометрова поїздка на бричці околицями Косова та п’ятигодинний відпочинковий верховий перехід із кількома зупинками “До Тростянецьких скель”. Любителі екстриму можуть проїхатися Свидовецьким масивом. Маршрут пролягає через кілька урочищ, виходить на полонини, перетинає річку.

    Ось так непомітно промайнуло дві години. Спішуємося та частуємо коників хлібом і цукром. Треба повертатися додому, а так хочеться знову на “гуцуликів” та до лісу верхи, й щоб тільки ти, вітер і незбагненна музика гір.
    Львівська газета

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору