На Закарпатті вівчарі з 15-тисячною отарою рушили в полонини (ФОТО)

У Закарпатському краї наприкінці весни вівчарів із їхніми отарами усім миром проводжають у гори Карпати на літні пасовища....

Про овець – у День Бика

У Дубовому за цим днем незвична назва закріпилася – Бика. Хто її вигадав, не пригадають, але відміняти не збираються. Це при тому, що у гори виряджають не тореадорів і биків круторогих, а сумирних овець і кіз.

«Весняний полонинський хід» цієї суботи зібрав у селищі кілька тисяч люду – трудівників із сіл долини ріки Тересви, керівників із району й області, гостей із інших регіонів, туристів.

Cпільне богослужіння священиків різних конфесій за благополуччя отар і ватагів надав святу майже сакрального змісту. Відтак пішою ходою та на прикрашених возах колоною рушили на місцевий стадіон. Тут вівчарів і гостей привітали заступник голови Закарпатської облдержадміністрації Михайло Попович, голови Тячівської райдержадміністрації Іван Бринзяник та районної ради Михайло Данилюк, начальник департаменту соціального захисту облдержадміністрації Віктор Мацола, керуючий справами обласної ради Іван Бібен. Від імені громадської організації «Тячівське земляцтво в Ужгороді» слова побажання виголосив Петро Гаврилко.

А отара – 40-тисячна

Чисельність поголів’я з овець і кіз у районі мало-помалу наближається до тих показників, які були під час існування колгоспно-радгоспної системи, Величина районної отари становить майже 40 тисяч голів – третину від загальнообласної.

У 2011 році районна отара збільшилася на 13,7 відсотка; «приросла» вона й торік. Нині ж у районі сподіваються на чергове її зростання. Про це повідомив голова Полонинської управи району Іван Дьолог.

Досі єдине в Україні, це формування діє вже 13-й рік. Завдяки «мостам» із громадами, наведеним колишнім очільником Полонинської управи Михайлом Бігунцем, справу якого продовжує Іван Дьолог, вдається повертати до життя занедбані полонини, не забувати предковічного ремесла вівчарів. Із усіх 46 тих полонин, які є в районі, нині використовують 38; не задіяні віддалені, важкодоступні.

– Здаємо полонини в оренду по 3,79 гривні за гектар, – сказав голова управи Іван Дьолог. – Це плата за всі три літні місяці. Гірські випаси обходяться орендарям недорого. І тому зрушення, особливо в селах долини Тересви, є переконливими. На жаль, ґазди у долині ріки Тереблі поки що не виявляють такої активності, як тересвяни. А там господарства колись теж мали великі отари.

Полонинська управа Тячівщини фінансується з районного бюджету: у 2013-му для її потреб передбачено 207 тисяч гривень. Втім, Іван Дьолог нарікає, що районні депутати не виділяють коштів для поліпшення інфраструктури полонин. А роботи з її відновлення — непочатий край. … Ще позаторік за кожну прирощену вівцематку виділялися кошти з державного бюджету. То був вагомий стимул планомірно займатися вівчарством, однак державна допомога ні з того-ні з сього припинилася.

«Ми разом із вами, земляки»

Призабуті традиції вівчарства, як і поголів’я колишніх масштабах, відновлюються. Щодо сиру, бринзи, вурди та інших продуктів цієї галузі, то попит на них ніколи не зменшувався. Тепер цих продуктів ставатиме все більше.

На святі згадували ті фермерські господарства, завдяки яким галузь успішно розвивається. Це «Ростока» з Нижньої Апші, в якій утримується 2990 овець (голова Дмитро Опріш), «Микуляниць» і «Лавришин» із Вільхівців – відповідно 1371 і 530 тварин (Василь Микуляниць і Андрій Лавришин), ТОВ «Агробудторгперобка» з Глибокого Потоку – 878 (Юрій Гузо) та інших.

Йшлося і про ґазд, які утримують отари на своїх обійстях. До 700 овець і кіз дійшло поголів’я у Дмитра Омеляна, Юрія Цубери, Михайла Декета Дубового, Івана Сасина з Підплеші… Самі ж власники доглоядатимуть своїх тварин на пасовищах. За сумлінну працю їм, а також багатьом іншим вівчарям, головам фермерських господарств вручено грамоти та подарунки.

– Ми разом із вами, земляки, – сказав один із лідерів «Тячівського земляцтва в Ужгороді», директор комерційного технікуму в обласному центрі Петро Гаврилко. – Приїхали сюди, щоб розділити вашу радість. Будемо надалі підтримувати з вами тісні зв’язки, маємо за честь сприяти вам у збереженні традицій, відомих і близьких нам із дитинства.

«Вучарю, буде ме тя чекати»

На повну силу попід горами залунали звуки трембіти, які подали сигнал до запалення полонинської ватри. Це зробили втрьох Михайло Попович, Іван Бринзяник і Михайло Данилюк. Ватра відразу спалахнула яскравим полум’ям, а це – добрий знак того, що полонинський сезон буде успішним.

Полонинські «проводи» в Дубовому – це ще й виставки робіт народних умільців, майстер-класи з доїння овець і виготовлення сиру. Після ознайомлення з роботою майстрів з непростим процесом, який вівчарі у горах щодня проробляють мінімум двічі, у овечого сиру, який жартома називають ще й полонинською віагрою, з’явилося чимало нових симпатиків.

Як ушкварили троїсті музики, почалися виступи учасників художньої самодіяльності, то свято понеслося на своїй хвилі, як накочувалася на його учасників аж до пізнього вечора. Всі смакувати бринзою, сиром та іншими делікатесами, розважалися і бажали полонинникам погожих днів і достатку сил, щоб без втрат повернутися додому.

– Вучарю, буде ме тя чекати! – казали родичі і селяни. Сьогодні довірені тваринникам стрижки вже топчуть полонинські трави, дають молоко. У похід на полонинські пасовища вирушило півтора десятка овець і кіз, ще частині з них належить здолати цей шлях у наступні дні. Решта, майже половина поголів’я тварин, що є в районі, літуватимуть на низовині.

Василь БЕДЗІР, "Неділя"