Стояв колись у Берегові пам’ятник... (ФОТО)

Спогади очевидців та архівні документи свідчать, що в 1942 році в Берегсасі був споруджений пам’ятник на честь воїнів угорської армії, загиблих у Першій світовій війні.

Це був перший пам’ятник, встановлений в нашому місті.
Відзначимо, що ще в 1937 році, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, міські депутати зірвали намагання встановити пам’ятник з нагоди 20-річчя створення Чехословацької Республіки. (Цікаво знати, спроможні нинішні депутати на чолі з мером Золтаном Бабяком на такий мужній вчинок? Думаю, що ні. Вони можуть тільки «воювати» на догоду печерному націоналізму з пам’ятниками радянської доби. Як приклад, за їх рішенням відбулася надруга над пам’ятником-похованням Визволителям у Берегові. І тільки вандалами вони увійдуть у історичну хронічку нашого міста). Тоді ж депутати вважали більш необхідним для громади пам’ятник воїнам. Полеглим на полях Першої світової війни. Тільки на берегівщині їх виявилося понад ста осіб. Це стало можливим тільки після 2 листопада 1938 року, коли завдяки Віденському арбітражу Берегово знову увійшов до складу Угорщини.

13 липня 1941 року міські депутати провели сесійне засідання, на якому обговорили питання стосовно спорудження у Берегові такого пам’ятника. Його було вирішено встановити на площі Кошута (нині пл. Героїв), а ринок перенести на околицю міста. Зараз, місце де був розташований тоді перенесений ринок, має назву вул. Новобазарна. А на площі Кошута розбили паркову зону та встановили лавиці. Розробити проект пам’ятника доручили скульптору з Будапешта Ференцу Варзі. Згодом авторитетна комісія його затвердила, ухвалили проект і міські депутати. Відтак проектанту-художнику виплатили 500 пенгів, а інженеру-будівельнику Ласло Ердевшу – 300. У проекті було передбачено встановити у фундамент пам’ятні каміння, звезені з найбільш відомих замків і церков Березької жупи. Це підтверджували висічені на плитах написи:
І. Цей камінь привезений із розташованого поблизу Берегсаса виноградника «Бочкор» Ференца ІІ Ракоці, який Високоповажний князь надзвичайно любив і часто бував тут.
ІІ. З широко відомого орлиного Мукачівського замку і його достойного сина Ференца Іі Ракоці узяти цей камінь, який протягом багатьох століть був німим свідком славетних та сумних подій угорської історії.
ІІІ. Цей камінь привезений з руїн Мужіївської церкви. Вона нагадує нам про криваві події історії нашого краю, особливо про страшне розорення поляками, що відбулося в 1657 році.
ІV. Замок біля села Вамошатя був фортецею проти цісарських військ. Його охороняли герої нашої національної свободи, зі зруйнованого сотні років тому стін замку взяли цей камінь. Ми повинні дивитися на нього зі щирою вдячністю і глибокою повагою!
V. Цей камінь узятий із руїн Квасівського замку, який у минулому столітті відігравав велику роль в історії нашої жупи. Квасівський замок зруйновано, але Батьківщина буде жити вічно!
VІ. Цей камінь походить із веречанського кладовища, де поховані угорські воїни, що полягли в боях, захищаючи північно-східні Карпати під час світової війни 1914-1918 років. Нехай він нагадує усім угорцям: тільки така нація має майбутнє, яка поважає своїх загиблих героїв.
На задній частині пам’ятника латинською мовою були вибиті слова: Dulce et decorum est pro partia mori» («Солодко і славно вмирати за Вітчизну»).
Відкрити пам’ятник планували 1 листопада 1941 року. Мер міста Калман Губаї звернувся до населення всієї Березької жупи із словами: «Це місто рясно полите кров’ю, тут сліди ніг нашого вождя Арпада, будинків нашої церкви королеви Ержибет, Бочкаї, Бетлена».
Незважаючи на військовий час, необхідні кошти були зібрані і пам’ятник за короткий термін спорудили. Але його офіційне відкриття дещо затягувалося у зв’язку з труднощами перенесення ринку та розбивкою парку. Усього на все це було витрачено 20 тисяч пенге.
Нарешті, урочисте відкриття відбулося 31 травня 1942 року, в якому взяли участь директор гімназії у відставці Міклош Погарі, колишній берегівчанин, державний секретар доктор Тибор Патакі, представники міністерства оборони та внутрішніх справ, депутати парламенту, керівництво міста та жупи на чолі з поджупаном Золтаном Фекешгазі. Делегація з міста Кішварда на чолі із доктором Імре Чернявським подарувала місту вишитий прапор.
Цей пам’ятник простояв усього три роки, навесні 1945 року його, нажаль, -демонтували. Особисто автор належить до тієї частини мешканців нашого міста, які вважають, що його потрібно відновити у первозданному вигляді. Це наша історія! Скоріше за все, популісти з міської ради, на це не спроможні. Адже, принцип: будувати – не руйнувати, не для них.
Валерій Разгулов, історик-краєзнавець