"Я готовий сісти за стіл переговорів хоч із чортом, хоч із дияволом!"

Ці слова пролунали в Молдові з вуст колишнього президента країни, комуніста Володимира Вороніна ще в 2008 році. Так екс-глава держави відповів на питання про те, чи готовий він обговорити з тодішнім керівником невизнаної Придністровської Молдавської Республіки Ігорем Смирновим питання Придністровського врегулювання і майбутнього об'єднання країни.

Вочевидь, ні чорт, ні диявол не відповіли екс-президенту Вороніну взаємністю і такою ж готовністю обговорювати це питання.

А ХУРА Й НИНІ ТАМ

Питання придністровського врегулювання відтоді не зазнало якихось істотних змін, а країна залишається розділеною на "правий" і "лівий" берег, відповідно, на Кишинів і Тирасполь, що живуть (де-факто) кожен своїм життям.

Можливо, Володимир Воронін "помилився" адресою, з ким і де треба було сідати за стіл переговорів. Заради справедливості треба сказати, що йому все ж таки вдалося обговорити питання придністровського врегулювання з тодішнім лідером Придністров'я Ігорем Смирновим, проте далі обговорення справа так і не просунулася.

Був у Володимира Вороніна дещо раніше ще один унікальний, можна сказати, шанс увійти до історії Молдови в ролі об'єднувача молдавських земель, але він ним не скористався. Так принаймні стверджують очевидці.

У 2003 році президент Молдови і глава невизнаного Придністров'я парафіювали знаменитий Меморандум Козака (на ім'я його головного розробника, тодішнього спецпредставника Володимира Путіна щодо Придністров'я Дмитра Козака) з питання остаточного врегулювання Придністровського конфлікту. Залишалося зробити лише один-єдиний крок - підписати документ і розпочати його реалізацію. Але чи то хтось "підніжку" підставив, чи то вітер "повіяв" в інший бік, але історичного кроку не відбулося.

У Молдові досі розмірковують, що могло статися в резиденції президента Молдови в ту фатальну ніч з 24 на 25 листопада року і який "страшний сон" міг наснитися Володимиру Вороніну, але вранці він навідріз відмовився підписувати документ про Придністровське врегулювання. Згідно з меморандумом Придністровському регіону надавалися широкі права автономії у складі єдиної Молдови.

Через багато років сам Воронін намагався пояснити свою відмову тим, що нібито до Меморандуму було включено пункт про продовження терміну перебування на території Придністровського регіону розквартированої і, до речі, яка й понині там перебуває, 14-ї російської армії.

Багато води спливло в Дністрі відтоді, як на його берегах змовкли гармати братовбивчої громадянської війни, що спалахнула в березні 1992 року і тривала три місяці, а наслідки її "відгукуються" в Молдові й до сьогодні, нагадуючи про трагічні наслідки обелісками по обидва боки Дністра і іменами тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність. А, як факт, - розділена надвоє країна.

З 1992 року не злічити кількості проведених переговорів у різних форматах (сьогодні найдієвішим визнано формат "5+2" - Молдова, Придністров'я, Україна, Росія, ОБСЄ, ЄС і США), розроблених меморандумів (окрім "плану Козака", існував ще і "план Ющенка"), законодавчих актів молдавського парламенту, експертних планів щодо Придністровського врегулювання - хитромудрих і багатотомних.

Проте Молдова так і не стала єдиною державою, як мріяли і мріють жителі обох берегів Дністра, що стомилися перетинати численні митні кордони, заповнюючи "міграційні картки", щоб з'їздити до друзів або родичів на "пахар де він" (склянку вина).

І вже з посмішкою громадяни Молдови вислуховують запевнення політиків, які прагнуть до влади, під час виборчих кампаній за роки незалежності (демократів чи реформаторів, аграріїв чи комуністів). Обов'язковим пунктом їхніх передвиборних програм стали слова про пріоритетність Придністровського врегулювання. Керівництво змінюється, а "пріоритет" так і залишається неврегульованим. І діалог між Кишиневом і Тирасполем сьогодні більше нагадує розмову глухого з німим.

ТУДИ, ДЕ НЕ ЧЕКАЮТЬ

На території невизнаної Придністровської Молдавської республіки події поступово змінюють забарвлення. Придністровський "потяг" нестримно мчить в іншому напрямку, дедалі більше й більше віддаляючись від Кишинева.

А віднедавна на лівому березі Дністра замість словосполучення "Придністровське врегулювання" більше віддають перевагу іншому - "цивілізоване розлучення з Кишиневом". Тобто повне визнання незалежності Придністров'я з подальшим входженням його до складу Росії. Особливо ці настрої посилилися після підписання Молдовою асоціації з Євросоюзом.

Але якщо "цивілізоване розлучення" ще якось піддається усвідомленню, то входження Придністров'я до складу Росії, до якого прямував регіон, виглядає щонайменше дивно. У Придністров'я немає навіть загального кордону з Росією, не кажучи вже про те, що сама Росія не дуже квапиться прийняти ПМР в розпростерті обійми.

Істотні корективи внесло і захоплення Росією українського Криму. А після російської агресії на Донбасі мрії про входження Придністров'я до складу Росії якось відразу "зависли".

Прийняті США і Євросоюзом санкції проти Росії, обвал російського рубля та економічна криза, що настала за цим, бумерангом ударили і по Придністров'ю. Багато економічних агентів регіону зазнають величезних збитків, а частина з них навіть відмовилася торгувати з Росією. А в січні 2015 року податкові надходження до бюджету Придністров'я скоротилися в 13 разів порівняно з січнем минулого року.

Москва припинила виділяти регіону мільйонні доларові субсидії на підтримку пенсіонерів (щомісячно Росія виплачувала з власного бюджету по 15 доларів на кожного придністровського пенсіонера). Гроші, мабуть, їй самій конче потрібні сьогодні. І якщо кошти перестали надходити, то керівництво Придністров'я змушене скорочувати і власні бюджетні надбавки до пенсій.

Сьогодні в Придністров'ї вже не приховують, що для покриття існуючого дефіциту пенсійного фонду регіон має намір узяти гроші в борг. Причому гроші чималі - близько 100 мільйонів доларів. Але готовність "взяти в борг" не підкріплена чиєюсь готовністю "дати в борг". А в нинішній ситуації це й зовсім видається "рожевою мрією". Правда, ворожити немає необхідності. Хто, окрім Москви, може дати Придністров'ю "у борг"? Складнощі в регіоні відчули і державні чиновники: затримується виплата зарплат.

Що далі? Чи туди поспішає Придністровський "потяг"? І чи не пора переставити стрілку на колії? Хочеться вірити, що знайдеться тверезомислячий "стрілочник", який змусить "кондуктора натиснути на гальма", зупинитися і озирнутися. І якщо не дати задній хід, то хоч би озирнутися: чи не безвихідь попереду?

Зінаїда Гурська, Украінформ, Кишинів