Як двоє хустян за 30 євро подорожували по Європі (ФОТО)

Бійця батальйону «Січ» Андрія Ткачука добре знає вся Україна (про нього не раз писали столичні видання), як і його товариша – учасника відомого гурту «Чаламада» та художника, із творчістю якого знайомі в багатьох країнах близького зарубіжжя Василя Полажинця.

Цими днями хлопці побували в екстремальній мандрівці – попутними автівками вони об’їздили дві країни – Словаччину та Польщу. Витративши всього 30 євро, хустяни отримали масу незабутніх вражень, із якими охоче діляться і з нашими читачами.



«Найстрашнішою» була поїздка з Хуста до Ужгорода на дизелі
Почалась мандрівка до Європи для хустських любителів дорожнього екстриму з вокзалу рідного міста, однак побувавши у багатьох населених пунктах, подорожуючи різним транспортом, найгіршим відрізком дороги хлопці вважають саме поїздку в межах області, а точніше – «залізничний вояж»…



Василь Полажинець:
Ідея автостопу виникла спонтанно. Нас запросили взяти участь у виставці фотографій «Війна за Мир», яка нещодавно відкрилась у Словаччині. Тож ми подумали, а чому б не спробувати дещо незвичне як для українців – автостоп. Між іншим, щоб мандрувати Європою, не обов’язково мати повний гаманець грошей, часом достатньо мінімум коштів на харчування та на кемпінг. Найголовніше – бажання екстремально пересуватись, пізнавати світ та не боятись випробувань.



Андрій Ткачук:
У Європі зовсім інший менталітет. Скажімо, незнайомців на дорозі може підібрати родина, де в машині знаходяться двоє діток. У нас водії психологічно не готові, не кажу що всі, але більшість, до подібних вчинків.



Василь Полажинець:
Наша авантюра почалася ще в Хусті. Потрібно було бути в Ужгороді о восьмій ранку. Тож вирішили, що доберемося дизелем. Оце було випробування! Першу пересадку ми здійснили в Королеві, потім ще одну – у Батєві, де на потяг потрібно було чекати аж півгодини… При цьому колорит довкола дійсно вражав брудом і ромами із залізними трубами та формами для випічки!



Андрій Ткачук:
З Ужгорода до місця призначення нас віз на дипломатичній машині асистент консула. У Пряшеві ми ночували у словаків українського походження (чоловік з Ужгорода, дружина – з Виноградова). Вони, власне, були співорганізаторами виставки. До слова, незважаючи на те, що у родині троє маленьких дітей, подружжя є ще й волонтерами, допомагає переселенцям. А наш автостоп почався з Попрада о шостій ранку. Нам порадили йти на якусь трасу, де їздять далекобійники. Стопили десь до 7.45. З водієм ми непогано поспілкувалися, добре порозумілися, він підказав багато нюансів. Далі нам зупинилися студенти, які підвезли нас кілометрів 10-15. Висадили нас на заправці. Там ми могли скористатися картами і вивчити невідому місцевість. Кінцевим пунктом призначення була Варшава, а проміжним – Краків.



Василь Полажинець:
Мандрівникам слід усвідомити, що коли хтось погоджується підвезти у потрібному напрямку, не обов’язково до потрібного міста, це вже неабиякий позитив. Ми найбільше розраховували на далекобійників. Вони найбільш охоче беруть із собою попутчиків. Проте для них у Європі наразі діють певні обмеження, про які нам не було відомо. Згідно з новими законами якщо водії фур підвозять інших, це може їм коштувати до 100 євро штрафу. Отже, цей варіант для нас одразу відпав.



Андрій Ткачук:
Нам зупинився хлопець на вантажівці. А ми тим часом уже написали третю табличку з назвою населеного пункту перед словацьким кордоном. Тож він підвіз нас навіть далі, ніж ми сподівались і висадив за 40 км. від Кракова. Були незручності із вбиральнею, «похід» до якої коштує 1 злотий. Ми ж мали біля себе тільки євро і гроші не було де обміняти. Далі стопити довелось недовго. Нас підібрав таксист, якому ми теж сказали, що польської національної валюти не маємо, та він одразу відповів, що з таких, як ми, плати не бере.



Василь Полажинець:
У Кракові, до речі, діє дуже цікава система транспорту. Є дві зони: міська та позаміська, а поїдки вартують різні суми. У Варшаві ж можна купити 20 хвилин проїзду за 3.40 злотих. Якщо час вичерпано і контролер це виявить, навіть за надлишкову хвилину треба сплатити штраф 100 злотих. Можна також, скажімо, придбати проїзний на 75 хвилин і змінювати декілька видів транспортних засобів, приміром, трамвай, метро, автобус.



Андрій Ткачук:
У Кракові нам вдалося оглянути старовинний королівський замок, побачити Віслу та безліч пам’яток архітектури, погуляти нічним містом. Ми там купили собі польські стартові пакети, аби могли зателефонувати приятелям, які вивели нас на хостел. Наступного дня стопили всього хвилин 15. До Варшави підвозили нас двоє хлопців. Один з них, Якуб, теж відрощує бороду і багато мене розпитував, скільки конкретно часу я витратив на те, аби моя виросла до певної довжини. Уже у Варшаві нас зустріли друзі і гостросюжетна частина автостопу на цьому закінчилася. До речі, між собою ми спілкувалися українською і було приємно, що нас розуміли, навіть знаходилися дівчата-землячки. Додому ж у мережі «Блаблакар» ми знайшли автомобіль і до Львова доїхали мікроавтобусом.



Для мандрівок світом важливо знати іноземні мови
Андрій та Василь також охоче діляться порадами з тими, хто хоче на власному досвіді спробувати автостоп. Хлопці переконані, що всі, хто подорожує саме таким чином найбільше прагнуть гострих відчуттів, бажають провести час яскраво і незабутньо та мріють вирватись із сірої одноманітності буднів.



Андрій Ткачук:
Перш за все, не треба боятись витрат. Особисто для мене поїздка обійшлася десь у тисячу гривень. Найбільшу суму витратили на нічліг у хостелі, проте там ми могли і помитись, і виспатись, і поїсти, і скористатись картами. Ну і платили за дорогу додому.



Василь Полажинець:
Треба спланувати, що ви хочете побачити. Важливо також володіти англійською. На спеціальних сайтах можна знайти людей, які готові прийняти подорожуючих. Наразі подібний сервіс діє в дуже багатьох країнах світу.



Андрій Ткачук:
Слід також мати з собою який ґаджет, із якого можна через WiFi заходити в Інтернет, аби корегувати маршрут, знати куди рухатись, де шукати нічліг. Мандрівку варто добре продумати, у тому числі треба цікавитись наперед, де саме можна дешевше поїсти.



Василь Полажинець:
Можна через соціальні мережі знайти земляків усюди. Чимало українців зараз навчаються в тій же Словаччині, чи Польщі, навіть у Німеччині, Франції, США. Зупинитись у своїх завжди вигідніше. Багато хто мандрує з бюджетом у 100-150 євро і об’їжджає при цьому практично всі країни Європи. До речі, за кодоном багато дівчат без вагань вирушають у подібні незвичні, сповнені пригод подорожі.



Загалом від поїздки у хустян залишилися дуже теплі спогади. Вони не проти повторити мандрівку. Більше того, влітку мріють спробувати поїхати в подорож автостопом із наметами і спальниками. А початківцям усе ж радять починати автомобільне турне з рідної держави, бо так можна легше здобути перший позитивний досвід, адже й мовних перепон немає, і менталітет знайомий, і місцевість, як-не-як, рідна.


Європа із Закарпаття за 70 років так і не вийшла