Хатинки, збудовані на ...шампанському, є на Закарпатті

"...дiточки мили цi пляшки, якi я здавав на склопереробний завод по 10 копiйок. Коли почали приймати по чотири копiйки, то перестав здавати...."

На подвiр’ї Геричiв, що мешкають у селi Добрянське Тячівського району Закарпатської областi, справжнiсiнький дитячий табiр. Найстаршiй дитині – 22 роки, наймолодшiй – півтора. Всього у 45-рiчного Михайла та його дружини 42-рiчної Юлi 16 дітей.



– Ми, як усі разом ідемо, то люди часто оглядаються. Є й такі, що пальцями бiля скронi показують: “орава”, – старший Герич каже, що ще б i чужих з п’ятеро взяв, але дуже важко пробитися з цiєю пропозицiєю через iснуючий бюрократизм.

– Не важко вам? З одним клопотiв багато, а тут 16, – питаю.

– Важко, але це своя ноша, – каже батько великої родини. – Весь час думаєш про те, як їх зодягти i прогодувати. Добре, що зараз гуманiтарний одяг можна дешево купити. Дiти у нас добрi, розумiють, що на модний у тата з мамою грошей не стане, головне, щоб тепло й чистенько зодягнутi були. Старших намагаємося одягати краще, щоб не соромилися перед однолiтками. У мене зарплата державного службовця – 420 гривень, а в мами – 1700 “дитячих”. Вона – годувальниця, — посмiхається дружинi.

– Тато у нас найкращий. Дбає про нас i любить, а це найголовнiше, – пригортає півторарічну донечку мама Юля.

Минулого року Геричі видали замiж Лiду, а старшi сини Михайло та Iванко на заробiтки у Москву поїхали, то хата без них наче опустіла. Як та ластiвка, припадає мати до своїх дрiбних дiточок: “Повиростають, й не згледишся коли”.

– Не журися, мамо! Зате, як сядуть за один стiл всi нашi внуки i правнуки – ото радостi буде! – пiджартовує до дружини Михайло – у його дiда було 40 внукiв та 83 правнуки.

Попри всi фiнансовi труднощi багатодiтна родина намагається не лише дiточок на “ноги ставити”, але й стежить, щоб кожна дитина здобула професiю. Лiда, яка працює медсестрою у районнiй лiкарнi, освоїла п’ять професiй!

– Вона у нас — водiй, перукар, масажист, акушер та швачка, – посмiхається мати й бiдкається, що не вистачає їхній сiм’ї грошей на iнститути.

Хоч i каже Михайло, що його сiм’я “багата серед бiдних”, та разом зi старшими синами будує для дiтей новi оселi.

– Я не вiчний. Замкiв їм не зведу, а дах над головою хай не всiм, а половинi, допоки сила є, злiплю, – показує менi нову оселю для сина. Дiм побудовано iз... пляшок з-пiд шампанського. – Я на смiттєвозi тривалий час працював. Щоб заробити грошей на одяг дiточки мили цi пляшки, якi я здавав на склопереробний завод по 10 копiйок. Коли почали приймати по чотири копiйки, то перестав здавати. А родичi якраз були на заробiтках – ось звiдти i привезли технологiю будiвлi будинкiв з пляшок. А ось, бачите цi матерiали на нову хату? Це наш Iванко Лiді подарував. Їздив на заробiтки, то й заробив сестричцi весiльний подарунок. Каже: “Хай має пам’ять про найстаршого брата”.



Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, "ІВісник"