Кияни помолилися на Говерлі

Молодіжний православний туристичний табір при Свято-Кирилівському храмі у Києві набуває все більшої популярності. Ці юнаки та дівчата відомі своїми добрими справами, які вони роблять під час мандрівок, не лише православним мешканцям Київщини. Останнім часом вони мандрують також безмежними теренами нашої країни. Мабуть, найтривалішим був туристичний перехід, який вони звершили цими днями живописними та водночас складними районами Прикарпаття та Закарпаття.

Перехід „Ворохта-Говерла-Петрос” — це подарунок найсильнішим і найактивнішим учасникам заходів, які проводить молодіжний православний туристичний табір, повідомляє "Православіє в Україні".

„Впевнений, що враженнями, отриманими під час подорожі, ці діти будуть ділитися з багатьма, — зазначив заступник голови Синодального відділу благодійності та соціального служіння УПЦ диякон Іоанн Діденко. — Ці спогади ще не раз допоможуть їм знайти у собі сили, щоб не звернути з дороги правди. Вони не тільки зможуть впевнено йти самі, але й багатьох поведуть за собою”.

Після молебню „на початок доброї справи” православні шукачі пригод вирушили у свою мандрівку. Потягом вони доїхали до Івано-Франківська, а звідти електричкою до села Ворохта Закарпатської області. У вагоні електрички відбувся імпровізований шаховий турнір між мандрівниками та місцевими жителями.

Із села Ворохта юні православні туристи почали піший перехід. За п’ять днів вони подолали сорок кілометрів. Першим пунктом призначення стала найвища гора України Говерла. Піднімалися вони пішки у повній туристичній екіпіровці. Декілька разів розбивали в гірських долинах табір: варили їжу, влаштовували спортивні змагання, вікторини та йшли далі.

„Наш шлях до вершини цієї унікальної гори був для усіх, можна сказати, першим складним життєвим випробуванням, — зазначила Олена Покормяко. — Усі ми, подолавши цю відставнь, не дивлячись на страшну втому, відчули себе значно сильнішими і нібито вільними від життєвих негараздів. Цей перехід довів, що єдність здатна долати все негативне на своєму шляху. Нам зустрічалися залишки гірських порід, непрохідні хащі, крижаний дощ і вітер — все це не зупинило нас. Мені здається, що у повсякденному житті обов’язково знадобиться все те світле, добре, вічне, що ми придбали під час переходу”.

Говерла — унікальне місце за своїм історичним значенням і популярністю. Читаючи написи на плитах, каміннях і дерев’яних табличках, можна прослідкувати, звідки люди добиралися сюди, скільки кілометрів долали, скільки часу витратили, щоб досягти своєї мети. На вершині цієї гори встановлено багато прапорів — тут побували альпіністи, туристи, науковці, журналісти, студенти і, навіть, священослужителі з багатьох країн світу.

Ускладнювали подорож юних православних туристів і погодні умови, але це нікого не збивало зі шляху. У пригоді ставали практичні навички, які вони опанували на заняттях по туризму у Києві. Під зливою та вітром юні мандрівники швидко вштановували намети, розпалювали багаття та заварювали гарячий чай.

„У мене чималий досвід участі в подібних переходах, — говорить Олексій Антонов. — Вони забирають багато сил і енергії, особливо, коли люди під час подорожі спілкуються. Цього разу ми спробували долати відстані мовчки. Але мовчали ми не тільки для того, щоб зберегти фізичні сили, це мовчання допомагало впорядковувати свої думки, а комусь і молитися”.

Другим пунктом призначення групи православних туристів була гора Петрос Івано-Франківської області. Вона не така велика, як Говерла, але дістатися її вершини — теж справа не з легких. Відстань „Ворохта-Говерла-Петрос” мандрівники долали за спеціальним маршрутом — навколо них у радіусі багато кілометрів не було населених пунктів. Дорогу вказували лише стежки, які прокладалися крізь ті місцевості роками. Час від часу на шляху зустрічалися маленькі дерев’яні хатиночки, які служать мандрівникам і пастухам як місце відпочинку та схованка від негоди.

Важливою складовою цієї туристичної подорожі була спортивно-культурно-розважальна програма. Юнаки та дівчата виконували нормативні вправи, грали в рухливі ігри, влаштовували конкурси. Багато часу юні православні туристи приділяли важкій фізичній праці — прибирали лісосмуги від сухих гілок та дерев та обладнували маленькі дерев’яні хатинки для пастухів і мандрівників.

Не менш важливе місце у житті цього дружнього колективу займала молитва. День починався з молитовного правила, просили мандрівники благословення Боже і перед трапезою, по закінчені її читали подячну молитву. Завершувався важкий трудовий, насичений пригодами день теж молитовним правилом.

„Туристи та мандрівники — це сильні люди, — сказала Діана Покормяко, — але віра в Бога і бажання мандрувати — унікальне поєднання. Наша мета полягає не скільки в тому, щоб побачити навколишній світ, скільки в тому, щоб подолати певну відстань, загартувати себе, навчитися гідно зустрічати перешкоди та з Божою допомогою знаходити відповіді на будь-які життєві питання”.

По повернені до Києва юнаки та дівчата дуже радо згадували вечірні бесіди біля багаття. Вони підводили підсумки мандрівок, ділилися враженнями від побаченого, намічали плани на майбутнє, старші передавали молодшим свій досвід у галузі туризму. Чимале значення набули для молодих православних туристів бесіди на морально-етичні та євангельські теми. До речі, більшість з учасників переходу „Ворохта-Говерла-Петрос” говорять, що у майбутньому планують самостійно організовувати православні дитячі табори відпочинку та туристичні загони. А хтось навіть сказав, що взагалі, туристичні переходи — унікальний засіб у справі реабілітації алко- та наркозалежних.