На святі закарпатського села Іза жінки були як Мони Лізи

З тих пір, як мешканці села Іза, що на Хустщині, обрали своїм головою Івана Пристаю, перша неділя вересня стала для них святковим днем. У цей вихідний всі жителі української столиці лозоплетіння – від дошкільнят до рекордсменів області з довголіття збираються на особливо прикрашеному місцевому стадіоні, аби провести літо, підбити його підсумки і увійти дружньою сім’єю у врожайну осінь з її щедрими плодами на полях, садах і виноградниках.

Село Іза — столиця лозоплетіння на Закарпатті

От і минулої неділі Іза звітувала, танцювала, співала і гостилася від усієї душі. На стадіоні того дня, без перебільшення, яблуку ніде було впас-ти. Позаяк знаючи про традиційність свята, на нього з’їхалася сила-силенна гостей з близьких і далеких сіл, районного і обласного центрів, відпочиваючі з турбази „Нарцис" і санаторію „Шаян". Єдиними, кого не вдалося помітити та торжествах, були керівники району. Вони в унісон проігнорували запрошення керівників Ізи розділити з її мешканцями радість святкового Дня села. Ну що ж – тим гірше для них. Бо втратили можливість поспілкуватися зайвий раз з працьовитими, веселими і гостинними людьми, котрі відомі цими якостями далеко за межами Закарпаття. Бо хто на Україні не знає ізянських майстрів лозоплетіння, чиї золоті руки створюють справжні витвори мистецтва. А кому за межами області, і навіть за кордоном, не відома продукція сільського тепличного комбінату, який своїми потужностями уже конкурує із знаменитими кримськими теплицями?!! І, нарешті, хто з гостей Закарпаття може обминути єдину в Україні ферму п’ятнистих оленів, чия історична батьківщина – Сибір? Список ізянської екзотики можна продовжувати довго. Бо в селі не вмирають, а навпаки, примножуються традиції попередніх поколінь. От і на недільному святі не раз згадували про дідів-прадідів, віддавали їм честь і шану. Але найчастіше звучали слова вдячності на адресу тих, хто сьогодні творить імідж сучасної Ізи, котра хоч і не цурається свого минулого, але впевнено дивиться у майбутнє. Саме на це звертали увагу у своїх нешаблонних виступах голова села Іван Пристая, його колега з Березового Ірина Біляк, директор тепличного комбінату Аслан Гашімов, голова фермерського господарства „Орос" Марія Орос, священнослужитель отець Вурста. Про досягнення овочевого господарства я вже говорив. Але вкрай колоритною є і фігура самого його директора. За національністю він – азербайджанець. Але жив на півдні України, успішно займався тепличною справою. Під час однієї з ділових поїздок потрапив якось в Ізу – і пропав бравий Аслан, відомий на півдні серцеїд. Пропав назавжди, бо закохався до безтями в прекрасну ізянку. А місцевий тепличний комбінат на той час повільно, але впевнено котився до банкрутства. Так пан Гашімов зміг поєднати корисне з приємним – одружитися з чарівною аборигенкою і очолити овочеве господарство під дахом. На святі йшлося і про інші ізянські метаморфози. Хто, наприклад, раніше знав про Марію Орос? А нині вона – найкрутіший на Хустщині фермер, за досвідом до неї приїжджають гості з інших регіонів області. І пані Марії є чим з ними по-ділитися. У нинішньому році очолюване нею господарство виростило 400 тонн зерна. Але основна спеціалізація тут – птахівництво. З початку року несушки пані Орос „виробили" понад півмільйона яєць і близько 26 тонн дієтичної курятини. І як гордовито запевнила фермерша „Оросу", ці показники для господарства – лише етап на шляху до інтенсифікації галузі.



Але керівники Ізи у всьому знають міру. Отож вони не довго переймалися виробничими справами і вчасно перевели стрілки на роздачу почесних грамот і грошових премій. За моїми підрахунками найбільш щедрими в цьому плані себе показали уже згадувані голова села, директор тепличного комбінату і голова фермерського господарства „Орос". Також за моїми неофіційними підрахунками, за нагородами і винагородами того дня на сцену піднялись понад сто (!) ізян. Думаю, що грамоти і конверти значно підняли їм святковий настрій. Цьому також прислужився і великий концерт самодіяльних і професійних артистів. Публіка всіх зустрічала і проводжала оваціями. Але найбільше аплодисментів зірвали фольклорний колектив Будинку культури, яким керує Ольга Симулик, солісти Анатолій Барна та Марія Церковник, танцювальний дует „Рондо", троїсті музики з Нижнього Бистрого та гудаки з Н.Селища. Святковість настрою людей підсилювали численні кольорові кульки по всьому стадіону, транспаранти, а колоритні костюми жінок – учасниць концерту робили їх подібними на Мону-Лізу Джоконду. Паралельно проводилися спортивні змагання, розваги на будь-який смак, атракціони для дітей. Ну, а дорослі могли вгамувати спрагу і апетит у палатках, а найбільш ризиковані – спробувати своє везіння у лотереях і стадіонному караоке. Цікаво, що сонце супроводжувало свято зранку й до вечора. А коли воно вже почало заходити за обрій, чоловіча половина населення дружно потяглася до ігрового поля. Зустрічалися одвічні суперники – футболісти Ізи та Гарінчева. Господарі свята в спортивному плані виявилися не гостинними. Вони поклали суперників на лопатки з розгромним рахунком 5:1. Голова села Іван Пристая, як кажуть, не відходячи від каси, одразу нагородив всю ізянську команду грамотами і грошовими преміями. А я, будь на те моя воля, нагородив би всіх керівників села за те, що подарували односельцям і гостям Ізи таке веселе змістовне свято.



Олександр Підгорний, газета "Трибуна"