Про поважну людину замовте словечко...

Сьогодні ми пропонуємо нашому читачеві познайомитися з прекрасною людиною, патріотом свого міста, підприємцем, членом Соціалістичної партії. Людиною, яка у важку хвилину подасть руку допомоги, — Катериною Федорівною КРОХТЯК.

— Катерина Федорівна! Розкажіть коротенько про себе, свій життєвий шлях.



— Народилася на Закарпатті в місті Ужгороді у 1955 році в сім’ї службовців. Після закінчення середньої школи в місті Чоп, де працював мій батько директором цегельного заводу, вчилася та працювала. Закінчила вечірнє відділення хімічного факультету ужгородського Університету. Працювала на нафтобазі лаборантом, в краєзнавчому музеї, а з 1974 по 1982 рік працювала в Ужгородському університеті на кафедрі напівпровідників. У 1979 році я вийшла заміж. Після закінчення аспірантури моїм чоловіком у Києві, я переїхала в Київ до чоловіка. Там я прожила до 1986 року, народила двох діточок — доньку та сина. Працювала в інституті напівпровідників інженером та старшим інженером. Після аварії на ЧАЕС ми повернулися в Ужгород, не ризикнули там залишитися. Тут я пропрацювала бухгалтером до 1991 року. В цьому ж році я та мої друзі заснували товариство з обмеженою відповідальністю яке займалося торгівлею на території України та за кордоном. Основна діяльність товариства — постачання секондхенду із-за кордону на територію України. Але з причини утиску з боку контролюючих органів, які постійно шукали різні недоліки, була змушена залишити цю фірму. Оформила підприємницьку діяльність, взяла в оренду приміщення, відкрила невеликий магазин який займається продажем одягу секонд-хенд.



— Мені відомо про те, що Ви є членом Соціалістичної партії. Чому вирішили стати соціалістом?



— Мій дід, Йосип Баланс, у свій час був соціал-демократом на Закарпатті. Будучи мером міста Чоп, брав участь у роботі другого Комінтерну соціалістів. Та в 30-ті роки змушений був втекти в СРСР. Але замість того, щоб надати йому притулок, НКВД його звинуватив і ув’язнив, де він і помер. Тому мені найближчі соціалістичні ідеї, бо, можливо, я їх вплекала з молоком моєї мами.



— Мені відомо, що ви приймаєте активну участь у благодійній роботі — допомагаєте разом з жителями свого будинку в благоустрої території, сприяєте будівництву дитячого майданчика...



— Так! Я закупила знаряддя для дитячого майданчика, біля нашого будинку по вулиці Тихого. Ще в квітні цього року ми звернулися з листом в мерію, про надання дозволу на будівництво дитячого майданчику на прилягаючій території до наших трьох будинків, та як кажуть: «А воз й поныне там». Якщо чесно, то ця бюрократія, яка процвітає нині у всіх сферах нашого життя, вже в печінку в’їлася. Замість того щоб допомогти, всюди вставляють «палки в спиці». Наші листи з проханням десь дуже довго ходять по кулуарам Ужгородської держадміністрації.



— Катерина Федорівно, до кого Ви зверталися конкретно?



— Наскільки мені відомо, лист з резолюцією мера міста направлений в міськбудуправління, але він і до цього часу там. Зверталися до ЖРеРу, вони теж нічого не вирішують. Я думаю, що це бездушність чиновників та відповідних служб міста. Хотілося б, щоб керівники більш серйозно ставилися до своїх обов’язків. Невже вони безсердечні. Тож наші діточки. Наше майбутнє.



— Насамкінець хочеться від щирого серця побажати Вам, Катерина Федорівна, здоров’я, успіхів в роботі, бути завжди життєрадісною, по можливості допомагати бідним.



П.Щерба, член Національної спілки журналістів України.