Володимир Макієнко: “Я – прагматичний романтик”

Володимир Макієнко вже добре знаний на Закарпатті політик і бізнесмен. Радник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Євгена Марчука, генеральний директор корпорації “Укртехноінвест”, довірена особо Євгена Марчука на попередніх президентських виборах, нині – кандидат у депутати Верховної Ради.



— Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, про Ваше походження, освіту.



— Народився 20 листопада 1955 року у передмісті Києва. Батько — військовослужбовець, мати — бухгалтер. Здобув дві вищі освіти ( педагогічну та юридичну). Працював на викладацькій роботі у Москві, Запоріжжі.



— Як Ви прийшли у бізнес?



— З 1991 року зайнявся бізнесом. У 1993 році очолив корпорацію “Укртехноінвест”. Профіль діяльності фірми — ремонт та модернізація військової авіації. Партнерами корпорації є Львівський авіаремонтний завод, виробниче об’єднання “Артем”, конструкторське бюро “Арсенал”. Співпрацюємо з “Укрспецтехекспортом” — організацією, яка продає військову техніку за кордон. Корпорація “Укртехноінвест” також уклала у 1994 році договір з керівництвом військово-повітряних сил Російської Федерації. Для чого все це робилося? У першу чергу для того, щоб зберегти заводи, технології, адже військово-промисловий комплекс СРСР був могутнім і розвалити український сегмент було неприпустимим. До речі, 70 % бюджету України за часів СРСР трималось на ВПК.



— Чому Ви обрали ВПК головною сферою бізнесу?



— Я — радник секретаря Ради національної безпеки і оборони України з питань військово-промислового комплексу. Це — один з найпріоритетніших напрямків діяльності усіх високорозвинутих держав. Зверніть увагу, лідери на світовому ринку озброєнь є найсильнішими державами світу. Розвиток такої галузі у державі дає поштовх поступу інших галузей народного господарства. Навіть інтернет колись почався з розробки комунікаційної системи військових. Україна має величезний потенціал: завод “Південмаш”, Харківський авіабудівельний завод, інші високотехнологічні підприємства, потужні запаси спеціальних металів, спеціальних речовин. Наша держава дотримується мирного курсу міжнародної політики, але розумно використовує свої можливості у цій галузі.



— Що привело Вас на Закарпаття?



— З 1997 року мої ділові інтереси пов’язані з Закарпаттям, намагаюсь також бути активним у політичних процесах, які відбуваються у краї. Я є співголовою Громадянського альянсу Закарпаття, яким керує директор Ужгородського коньячного заводу Володимир Гісем.



— Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.



— Я одружений. З дружиною Тетяною Степанівною ми вже разом 25 років. Вона — лікар, кандидат медичних наук, працює викладачем на кафедрі сімейної медицини у Київській військовій академії. Маю дорослу доньку. Вона закінчила економічний факультет університету.



— Чи відомо вам щось про долю закарпатського вертолітобудування?



— На жаль, ми не встигли зробити з цим підприємством все як треба. Занепад цього підприємства стався через необгрунтований розрив економічних зв’язків з іншими республіками колишнього СРСР. Я повністю підтримував побудову незалежної держави, але не слід було, я переконаний, рвати економічні зв’язки. Отже, нині наш український ВПК у стані аморфного існування, не такий, яким міг би бути.



— Чому Ви вирішили піти у депутати Верховної Ради ?



— Мені 47 років. Мабуть настав момент подумати, що я зробив для держави, і що можу зробити. Я прагну самореалізуватись у житті. Дуже непросто говорити нині про стан бізнесу в Україні в цілому і мій власний зокрема. Постійно доводиться звертатись до тих чи інших політичних сил і щось доводити. Часто наштовхуємося на непорозуміння. Адже на хвилі незалежності у політику прийшли і випадкові люди. Я вбачаю завдання політика у тому, щоб сприяти економічним процесам, які підуть на користь людям. Закони, які приймає Верховна Рада, мають бути виваженими. Вони повинні приносити користь державі, сприяти зростанню життєвого рівня людей, бути сприйнятими народом, спонукати до поступу усі галузі народного господарства. І ще одна річ. Я — не бідна людина і не ставлю собі завданням стати багатшим за когось. Чимало людей працюють у бізнесі. Але середнього класу у нас ще недостатньо. Великі контрасти між матеріальними можливостями одних та інших. Я переконаний, що відносини між роботодавцями і працівниками слід регулювати і вдосконалювати. Не хотілось би жити серед бідних… Життя таке, така його діалектика, що всі не можуть бути рівними, але потужний середній клас має домінувати у суспільстві. Соціальна політика держави повинна забезпечити хоча б мінімальний рівень потреб людей за сучасними світовими стандартами. Треба людям дати побачити світло у кінці тунелю. Особливо слід подбати про дітей , ми маємо дати їм інший рівень життя. Адже нині нормальну освіту можуть отримати тільки ті, хто має гроші. Держава повинна знайти золоту серединку.



— А чому Ви не висуваєтеся у себе за місцем проживання у депутати, а обрали саме Закарпаття?



— У краї немає великої промисловості. Тут треба створити ряд підприємств, які виведуть рівень області на можливість вироблення такого ВВП, який дасть змогу краю купувати енергоносії для своїх потреб, раціонально видобувати те, чим багата закарпатська земля. Закарпаття було і залишається дотаційною областю, бо не використовує сповна свій потенціал. Це — транзитна область, через яку проходять величезні гроші, але не осідають тут. Закарпатські ліси цінують у світі, але нині їх зрубують і вивозять безконтрольно. Лісопереробна промисловість не працює. Я особисто бачив список підприємств-банкротів у цій галузі. Переконаний, що переспективи розвитку галузь має. Я сам колись за свалявським гарнітуром стояв сім місяців у черзі. Закарпатські меблі стоять у презентабельних місцях, з каолінових глин Закарпаття колись робили чудовий віденський фарфор. Як можна нехтувати тим, що під ногами лежить. У краї є величезні запаси рідкоземельних металів. Закарпаття унікальне і через свої рекреаційні можливості. За оцінками фахівців, у Європі таке чисте повітря є лише у Словенії та у Закарпатті. Не використати це — просто гріх. Хоча скажу вам може парадоксальну річ. Не слід вести мову про відновлення колишнього туркомплексу. Треба переходити на абсолютно новий якісний рівень. Знайти дієвий спосіб захисту інвестицій у розбудову туристичної галузі і створити сучасний рекреаційний комплекс. Зрозумійте, я не пропоную збудувати Нью— Васюки. Я неодноразово бував у Швейцарії. Повірте, у нас нічим не гірше! Розбудова туризму потягне за собою нові транспортні комунікації, розвине переробну промисловість, дасть нові робочі місця, значні кошти. Все слід виробляти на місці. Потенціал Закарпаття ще далеко не вивчений і не використаний. Закарпаття є унікальною областю. На неї вже готовий звернути увагу світовий інвестор як на край з прекрасними курортами і високою ресурсною базою.



Я і мої закордонні партнери маємо програму розробки рідкоземельних металів. Але початок цих робіт потребує серйозних інвестицій. Для того, щоб ці інвестиції прийшли сюди, потрібен дуже серйозний підхід на загальнодержавному рівні. Беручи на себе відповідальність перед партнерами, я зобов’язаний сам безпосередньо контролювати безпеку інвестицій. Це — по-перше. По-друге: я тут з 1997 року. Маю багато друзів, ділових партнерів. І не вважаю цей край чужим для себе. Перечинська сільрада виділила мені ділянку під забудову. Маю намір почати будівництво оселі у Перечинському районі. Отже, буду ще більше прив’язаний до цієї землі.



А у Києві я живу у Печерському районі, за 10 хвилин від приміщення Верховної Ради. Моя зарплатня набагато більша від зарплати народних депутатів. Я сподіваюся, з цього видно, що я не прагну вистрибнути з провінції у Київ, заробити грошей, одержати квартиру. Просто я прагну використати можливості депутата, щоб працювати більш інтенсивно, більше впливати на соціальні процеси у державі, краї.



— Чому Ви не йдете на вибори за списком однієї з партій?



— Я — безпартійний і не бачу поки що партії, до якої міг би вступити. Їх понад 100. Дуже важко знайти свої ідеологію, місце. Я бачу потребу у державницькому підході до справи, а не партійному. Колись на запитання: “ Яка різниця між політиком і державним діячем?” Уінстон Черчілль відповів: “ Політичний діяч думає про наступні вибори, а державний — про наступні покоління”.



— Хто є Вашою командою?



— Слово команда я би не хотів уживати. У мене є група однодумців. До політики я вперше доторкнувся на президентських виборах як довірена особа Євгена Кириловича Марчука. Є багато людей, які поділяють моє світобачення. Це не тільки люди бізнесу. Дехто працює у державному секторі економіки. Але бачення майбутньої держави у мене з ними збігається. Його можна сформулювати приблизно так: «Світле майбутнє нашої держави — у наших головах, інтелекті, у нашій енергії». Я абсолютно певен, а сьогодні особливо, що після закриття ЧАЕС мало хто на Заході жадає бачити Україну великою і могутньою. Девіз “Йти у Європу” мені здається смішним і непродуманим. Закарпаття знаходиться у найзахіднішій точці України, тут багато людей побували за кордоном. І якщо мені хтось скаже, що нас там дуже поважають, то я з цим не погоджусь. На нас дивляться як на жебраків. З жалістю і деякою огидою. Може це занадто різко звучить, але, мабуть, кожен це відчув. Європа знаходиться тут. Центр Євпропи — у Закарпатті. Історія поставила нам завдання — зробити нашу країну багатою, розквітаючою, сильною. На рівних правах входити у взаємини як із західними, так і східними державами. На умовах, які для України будуть вигідними і непринизливими. З виступів багатьох депутатів Верховної Ради нинішнього скликання я часто чув вираз: “Я горджусь тим, що я — українець”. Відносно мене, то я хочу у майбутньому сказати те саме. Але сьогодні я не можу гордитись тим, що я — українець. На жаль.



Я — прагматичний романтик. Ще з дитинства замислювався про сенс життя. Головне для людини — виконання її високих бажань. Все залежить від того, які бажання у людини. Якщо це — зранку довше поспати, то береш і спиш. А якщо ти хочеш зробити щось велике, то треба ставити перед собою високу ціль. Наприклад: зробити свою країну могутньою і заможною. Тоді всі інші бажання відходять на другий план. Інакше я не бачу сенсу життя. Людина з моменту народження чекає смерті. Але усі очікують її по-різному. Хтось нічого не робить. Хтось працює, хтось у злиднях, хтось у комфорті.



— Чи вірите Ви в Бога?



— Так, я — віруюча людина. Але, Бог, даючи нам життя, сподівається, що все те, що він у нас вклав, ми віддамо на благе діло, на добро. Для майбутніх поколінь треба віддати все без останку.



— Хто, на Вашу думку, гідний творити закарпатську регіональну політику?



— Якщо область не може себе прогодувати, то оцінка діяльності її політичних діячів, господарників — незадовільна. Багато хто дбає лише про популярність. Фото у газетах, або навіть свої газети. Поливає брудом своїх опонентів. Заробити собі популярність “по-жириновськи” не так вже й важко. Але що залишається від таких політиків і такої політики? Та нічого! Крім дурної слави та галасливої популярності. Ні побудованих будинків, ні зведених мостів.



У Закарпатті живуть дуже мудрі і роботящі люди. Крім тих, яких я охарактеризував вище, є люди високопорядні, професіонали своєї справи. Ось, до прикладу, Ужгородське швейне об’єднання з продукцією світового рівня якості. Ним керує Мирослава Каламуняк. Або керівник Ужгородського національного університету Володимир Сливка. Він не тільки зберіг вуз у часи кризи, а й розвиває його. Доходить навіть до курйозів: університет допомагає фінансувати господарський сектор міста.



Або Ужгородський коньячний завод. За роки керування підприємством Володимиром Гісемом витримано такі форс-мажорні обставини, що навіть важко уявити, як підприємство вижило. І сьогодні ми маємо коньяк, яким може гордитися не тільки Ужгород, а й Україна в цілому.



Щодо патріотизму, то якого ще патріотизму треба, коли Віктор Погорєлов не вважає принизливим для себе підібрати сміття на вулиці й кинути у сміттєвий ящик! І не робить з цього реклами. Для нього все, що відбувається у місті, є частиною його життя. Отже, наведені приклади — це не є галасливий, позірний патріотизм, а істинна порядність. Я назвав тільки невелику частину істиних патріотів, професіоналів. Саме таким, на мою думку, нині місце у державній та законотворчій сферах. Ці люди, зумівши поставити на рівень свою справу, довівши її до найвищого професіоналізму, мають усі підстави впливати на соціальні процеси у державі та області.



Як Ви збираєтеся “оздоровити” ситуацію на заводі “Турбогаз” в Ужгороді?



— З метою початку переговорів з міською владою російська делегація від компанії “Ітера” у березні приїде в Ужгород. Предметом переговорів буде спільне використання програм з реконструкції газопідсилювальної станції у Воловецькому районі, можливості відновлення роботи заводу “Турбогаз”. Я — ініціатор цих переговорів. Скориставшись своїми зв’язками, я веду сюди інвесторів. Делегація Закарпатської облдержадміністрації на чолі з Федором Харутою вже побувала у Москві на відповідних переговорах. Цей процес є необхідним, бо завод унікальний.



— Мені відомо, що за Вашої ініціативи в Ужгороді відкриється перший в Україні суперсучасний центр для боротьби з наркозалежністю. Розкажіть про це детальніше.



— Індійська фармакологічна компанія “Русан-фарм” (виробник найефективнішого у світі препарату для лікування наркозалежності “Еднок”) на чолі з моїм другом — президентом компанії паном Саксеною — найближчим часом відкриває на базі Ужгородського наркологічного диспансера цей центр, щоб не допустити розповсюдження наркозалежності в області у таких масштабах, як це вже є у деяких інших регіонах України.



— Як Ви проводите вільний час?



— Я багато подорожую. Побував на всіх континентах, крім Антарктиди. Проте мені все менше хочеться їздити, бо мало буваю вдома. У вільний час, а це буває тільки у неділю, виїжджаю за місто зі своїм собакою — лабрадором, фотографую його, прогулюємось. Коли виїжджаємо у компанії з друзями, влаштовуємо собі гонки на джипах. Випускаємо адреналін.



— Хто Ви за темпераментом?



— Думаю, що сангвінік.



— Під яким знаком зодіаку Ви народилися?



— Я — Скорпіон.



— Дякую за розмову, бажаю успіхів! Наталя Петрів, Ужгород