Як ужгородець "коньки" Вейса телефоном у Киеві купував...

...Стараюся за вечерею дивитися в телевізорі новини. Коли ж не встигаю до початку все приготувати — то відкриваю двері на кухню і слухаю повідомлення, поки готую вечерю.
Новини, що приходили через відчинені двері, зіграли фатальну роль для морської свинки Вейса. Клітка з ним стояла на кухні.Слухала свинка, слухала українські новини і здохла.

Наостанок, напевно, подумала: “Ліпше вже “коньки” відкинути, ніж так жити”.

Я її розумію.

Бо і справді не по собі, що столичні люди, які в своєму Києві між двома будинками блукають, хочуть розібратися з усією Україною.

Багатьом від їх експериментів нічого не лишається, як узяти приклад із морської свинки: тривіально і смиренно відкинути “коньки”.

Син сказав мені:

— В магазині “Глобус” на Майдані Незалежності є спортивний відділ “Екстрім стайл”. Там можна замовити дошки для скейтбордингу. Замов мені.

— Добре.

Послали замовлення на сайт. Ні слуху, ні духу.

Телефоную.

Один телефон мовчить, з іншого нарешті відповідає металевий голос:

— Номер змінено. Дзвоніть ось так…

І сказали новий номер.

Нарешті я додзвонився до благословенного “Глобуса”.

— У вас є спортивний відділ, — починаю я.

— Неужели?! — дивується жінка з Майдану.

— Точно. Як зайдеш у “Глобус” — направо і вниз сходами..

— А вы откуда знаете это в Ужгороде? — підозріливо насторожується вона.

— Був улітку на Майдані, цілував його святу землю, заходив тоді і в “Глобус”.

— А!.. Слышите, — зненацька пожвавлюється вона, — я нашла в бумагах, что у нас действительно есть спортивный отдел. Даю вам телефон.

Телефоную.

— Спортивний відділ? Я з Ужгорода. Хочу замовити дошку.

Там дзенькають незримі склянки і байдужий голос каже:

— Вы перепутали. Здесь не строительный магазин.

— Та ні, у вашому “Екстрім стайлі” мають бути дошки для скейтбордингу. До них потім приробляються коліщатка. Ви їх обіцяєте послати в інші міста.

— Кто такое обещал?

— Ваш сайт.

— Ну, не-э знаю. Позвоните в офис. Это они намутили. Мы ничего не посылаем.

В офісі нарешті здогадуються, про яку я дошку говорю. Що це зв’язано зі спортом, що у них є і відділ такий — “Екстрім стайл”.

— Я знаю, что вы хочете, — в осяянні вигукує якась емансипована дівчина. — Сноуборд!

— Так! — як на Майдані волаю я і відчуваю наближення оргазму. — Сноуборд, але з коліщатками. Щоб і влітку їздити.

Ми нарешті порозумілися, та з офісу мені запропонували знову подзвонити в той же спортвідділ, а то вони ні сном, ні духом не знають, які дошки є в продажу в невідомому їм “Екстрім стайлі”.

Знову набираю номери. Нарешті в “Глобусі” знаходять представника товарів “Екстрім стайл”. Він називає мені скейтерську дошку, яка є в продажу.

В офісі, куди знову дзвоню, мій голос зустрічають, як бандерівці Ющенка з Юлею на Майдані:

— Что? Есть доска?!

— Є! Запишіть марку.

— Хо-о-рошо. Записываю. Мы вам пришлём.

Щось при цьому жує.

— Але ж ви ні адреси, ні телефону не записали.

— А-а, действительно… Вам позвонит, если ваши доски не разберут, Иришка Андреева і скажет, что делать дальше.

Іришка, як не дивно, зателефонувала самотужки. Вона щасливо повідомила, що вперше побувала в спортивному відділі свого магазину і побачила, що там справді є дошки, які мені треба.

— И теперь, — повела вона інструктаж, — вам нужно передать с автобусом 351 гривну. Их заберёт Жора Петренко, наш человек. А потом уже, тоже с каким-то автобусом, мы передадим доску.

Я не наважився надсилати матеріальну підтримку Жорі Петренку.

І подумав: “Як же реагує Київ, коли в нього просять щось більше, ніж дошку з коліщатками”.

Думаю, що всі наміри з місць тоді чекає труна на коліщатках.

Це — наш національний скейтбординг.

Наші прості люди не наважуються сказати вголос, що це так і є. Вони ж більше вірять не своїм очам, коли на них їде з Києва замовлена труна на коліщатках, а припомадженим образам з телевізора — Юлі з червоним серцем, її фавна Турчинова, а коли біс у ребро і сивина в бороду — то кумиру бадьорих пенсіонерів Симоненку.

Тому і я замість того, щоб жити в жорстокій і прекрасній реальності, полюбляю правильно інтерпретовані новини з телевізора, хоча від них навіть моя морська свинка навіки відкинула “коньки”.



Василь Зубач.