Яким я бачу майбутнього Президента України
Ми тоді, немов діти, довірилися тим, що перефарбувалися під демократів, що це і є “ті самі” патріоти і творці Незалежності. А коли деякі побачили, яка сила - україн-ський православний народ, то поспішили жорстоко розділити власний народ та Церкву на декілька патріархатів, нанісши цим кровоточиву рану духовного роз-ділення України.
Після цього стало ясно, що не все одно для християн православних, хто буде Президентом християнської України! Нам відомо, чому Кравчук з тріском програв наступні вибори, бо пов’язав себе з автокефалістами та націоналістами.
Президент Л.Кучма виявився мудрішим, бо став рахуватися з реальною силою - православним українським народом. Це й дало йому можливість зостатися навіть на другий строк. Зате і є підстави сьогодні думати, що наступним Президентом України може бути тільки ще мудріший і ще тісніше підтримуючий контакти з своїм православним народом (а це майже 65-70% жителів держави) та з тими християнами, що поступають по велінню серця.
Та, на жаль, передвиборна гонка вже показала не мудрість деяких кандидатів, а, скоріше, їх бездумність і фанатичну безпечність.
По-перше, як показали попередні роки, дружба кандидата в Президенти з автокефалістами, чи лазаренківськими харизматами грозить неминуче кожному програш, ганьбу, плюс - американську ”в’язницю”.
По-друге, самовпевненість деяких у свою безсумнівну перемогу на виборах з надією не на Бога і не на підтримку православних, а на всесиль-ність доларів та чорного піару, породжує у виборців особливу увагу до подібного горе-пророка і... просте бажання - саме його й не допустити до влади.
Сьогодні вже ясно, що православні жителі переважно православної держави України пильно стежать за пове-дінкою і обіцянками кандидатів в Президенти. Як на мене, так і на більшість моїх братів і сестер по вірі, навіть самий чорний піар не може знищити рейтинг того кандидата, який офіційно і конкретно захоче продемонструвати свою повагу до православних Української Православної Церкви (які уособлюють нині 70% виборців), повагу до сусідніх православних держав, повагу до реальних інтересів та безпеки нашої держави та Церкви і повагу до європейських норм співжиття.
А спроби кандидатів в Президенти очорнити один одного віднайденням у них гріхів юності не є аж занадто розумним з точки зору християнина. Слідуючи за такими оцінками, ми б сьогодні мали передати анафемі апостола Павла - за гоніння на християн, апостола Петра - за відречення від Христа, Кравчука - за відречення від комуно-більшовицьких догм, Кучму - за те, що колись не віддав борг сусідові, рідну жінку вигнати за те, що колись поцілувалася в 10-му класі з ровесником, відмовитися від друга, що колись ненароком вдарив тебе, а батьків здати в дім перестарілих, за те, що колись шмагали тебе ременем в дитячому віці! Кожний православний знає, що Сам Бог помилував нас, коли ми ще були грішниками, а, тим більше, милує Господь всіх тих з нас, що покаялися в гріхах своїх.
Для православних України, як і для самого Господа Бога, ціну має не стільки те, що було з кандидатами у Президенти десь давно, а те, якими вони себе сформували саме на сьогодні. Добре розуміємо, що Україна, хоч і порядком розкрадена, - все ще ласий шматок для багатьох лиходіїв. Тож, хто ж буде тим Президентом, котрий не забуде своїх виборців зразу після виборів, хто не продасть істинних православних, хто не дасть розколоти наш спільний дім-державу? На мою думку, той стане Президентом, хто встигне заручитися благословенням і реальною підтримкою як православних (яких є біль-шість), так і тих неправославних, що є також дійсними істинними патріотами своєї держави України. Прот. Димитрій Сидор, член Національної спілки журналістів України