Закарпаття: Поле бою — сільське пасовище

Сільська громада в горах найчастіше живе з того, що може отримати від природи. Так і Новоселиця Перечинського району Закарпатської області — село, котре притулилося до словацько-українського кордону і взимку засипане по самі стріхи снігами, а влітку живе з того, що родить поле-ліс та дає худоба, бо корівчина – то найперша годувальниця у сім’ї – то й молоко, і сметана, сир і масло, а добрій господині вдається ще щось і продати. Довкола села урочища, багаті на трави, які здавна слугували пасовищами для сільської худоби. За урочищами – ліс. Рай під небом.Так би й жило собі село з року в рік за тими самими клопотами, якби господарювання лісопідрядчиків не порушило сільський спокій та лад.

У 2003 році наслідком такого “господарювання” фірми “Ено-Меблі” було порушення високогірного болота. Протягом усього наступного року у річку текло болото, внаслідок чого не можна було ні викупатися, ні випрати білизну, а корови, вживаючи брудну воду, увесь час хворіли на розлад шлунку. Ціною великих зусиль сільському голові вдалося примусити горе-лісозаго-тівельників прокласти труби, які відводили болото, та зробити містки над потоком, щоб машини додатково не каламутили воду.

На одній з лісосік, де господарює “Ено-Меблі”, роботи тривають досі. Порубочні рештки внаслідок недбалості підрядчиків опиняються у річці і захаращують потік, тож під час великих дощів вода з болота йде поверх труб і знову опиняється у річці. А неприбрані рештки деревини створюють загрозу заторів на річках у дощову пору через появу наносних гребель, що призводить до підвищення небезпеки розливу річки у сільські садиби. Тож у великі дощі новосільці мають нову розвагу – вздовж річки стоять жінки й чоловіки з вилами та граблями, розтягуючи затори з гілок, стовбурів, деревного сміття – люди бояться підтоплення, адже, якщо таке станеться, їм не допоможе ніхто. До того ж названа лісосіка знаходиться на крутому схилі. Над селом уже сталося кілька зсувів, тому страх новосільців перед повторенням таких явищ не є марним.

Однак, крім цього лиха, усі лісозаготівельники взяли собі за звичку самовільно розташовувати естакади на сільських пасовищах вище села. Потім туди приїздять машини-лісовози забирати заготовлені дрова, важкими колесами здирають верхній шар ґрунту, перемішують траву з болотом. Після заїзду на пасовище кількох машин там вже не можна випасати худобу. Та й не просто цього сезону – а протягом кількох років. У результаті такої діяльності протягом 2003–2005 років зруйновано урочища Млачки, Вучисток, Кошарки, Нижній Вертіж, Закутина, Євини та інші. У Верхньому Конці села з появою естакад поголів’я худоби скоротилося з 40 до 15 голів.

Як люди можуть захистити себе? Сільський голова прагне вирішувати усі ці проблеми мирним шляхом. Врешті вихід є – укладати договори з лісозаготівельниками, вписуючи туди пункти в інтересах громади та вимагати їх виконання. Сільська рада намагалася кілька разів зібрати усіх лісокористувачів та обговорити з ними проблеми щодо збитків, нанесених мешканцям руйнуванням доріг та пасовищ. З домовлених зустрічей жодна так і не відбулася.

Ще одною бідою для новосільців є свавілля місцевих лісників Перечинського лісгоспу, підрядником якого є фірма “Едельвейс”. Після розробок фірмою “Едельвейс” залишилася повністю захаращена лісосіка. Лісники звернулись до селян по допомогу з тією умовою, що після розчистки зможуть забрати собі відходи лісоповалу – у селі увесь час виникають проблеми з дровами. Однак, коли роботу було завершено, людям відмовили у проханні забрати порубочні рештки, а за виконану роботу лісгосп не розрахувався. А за статистикою лісгоспів, 10–12 % від заготовленої деревини залишається на лісосіках, тож дивною видається ситуація, коли людям не дозволяють забрати ці відходи для власних потреб. Більше того, залишаючись у лісі, така деревина згодом стане непридатною для використання – загартованих під сонцем та дощем дров не розрубаєш, вони не горять. Свавілля лісників поширюється й на окремих громадян – якщо ти домагаєшся правди – певний шлях скуштувати лиха.

То ж хто ми – безсловесна худоба, чи люди, здатні впливати на свою долю та вирішувати проблеми, бути справжніми господарями на своїй землі? Чи, може, питання у іншому – за кого нас мають ті, хто приходить на нашу землю, маючи тлусті гаманці та дивлячись на нас зі своїх високих верхів, де вже й забули, що й вони прості смертні?



Наталка Король, РМЕО "ЕКОСФЕРА", газета "Трембіта".