Слово, писане за гратами
Його експреси життя - це історія радянської дійсності, в якій волевиявлення жорстоко каралось.
Непростою була доля Ярослава Тулайдана.
Народився він 27 квітня 1929 року в селищі Ясіня на Закарпатті. У 1947 р. за вірш "Україно-нене, пробудись од сна" та за спробу створення націоналістичної організації заарештований Рахівським МГБ, а згодом Ужгородський військовий трибунал засудив його ніби "за зраду Батьківщини" на 10 років ув'язнення і 5 років поразки у правах.
Свій строк Ярослав Тулайдан відбував у змішаному таборі для кримінальних злочинців та політв'язнів в Усольє-Сибірському.
За наказом Лаврентія Берії, політв'язні підлягали переведенню в закриті режимні табори з 10-годинним робочим днем. Так молодий в'язень із "Ангарлагу" опинився в "Озерлазі", де працював на Тайшетському авто- і машино-ремонтному заводі.
Довгою вийшла б оповідь про життя Тулайдана у совіцькій неволі. Все було у ній - непосильна праця, побої. Розлучили його і з друзями. Юрко Куриляк відбув у Бурят-монгольські табори, а Микола Гафіяк - на Колиму. І досі ночами сняться Ярославу Тулайдану жахливі дні на березі Ангари, де в'язні копали мерзлий пісок при температурі повітря від -40 до -60°С. Кримінальні злодії знущалися над політв'язнями. Усю цю братію садистів, наркоманів нацьковувала адміністрація, яка ненавиділа українців, називала їх бандерівцями, націоналістами.
У таборах прийшло бажання відобразити те зло, яке творилося в радянській імперії. Олівця чи клаптика паперу годі було дістати. Рядок за рядком у голові снувалися вірші: "Дума про Вітчизну", "Молитва", "УПА боронила волю", "Більшовицька держава" та інші. Вони без усякого художнього штукарства, але вражають глибинним змістом.
1950 роком датується "Молитва", складена у місті Тайшет Іркутської області, де в одному з таборів мучився закарпатець.
- Дай нам, Боже, силу
Непоборну мати,
Щоб зло і неволю
У собі скарати.
Автор звертається до Господа, аби кріпив він дух, будив в українців вічну непокору "до ворогів лютих", їх фальші, терору.
Завершується "Молитва" такою строфою:
Дай, Господи, і лад людяний
В себе встановити,
Щоб ми - діти України
Змогли в щасті жити.
В'язень із кодовим номером Т-227 від важкої праці на шкідливому виробництві (робив токарем по металу і гальваністом-хроміровщиком) захворів на легені і потрапив у центральну лікарню Озерлагу, яка знаходилася на станції Віхоровка. Тут зустрівся зі своїм односельчанином, головним командантом Карпатської Січі Дмитром Климпушем. Ця зустріч для молодого в'язня мала велике значення: Климпуш вселив у нього віру у необхідність не здаватися ворогові, бо рано чи пізно настане кінець московській імперії.
Нелегко склалося життя Тулайдана після звільнення з місць позбавлення волі у серпні 1956 року. Приїхав у рідне Ясіня до батьків, мріючи про здобуття освіти. Влаштувався токарем по металу в Ясінянський лісокомбінат. Однак МГБ та рахівські органи міліції боялися, що Тулайдан викриє їх таємних інформаторів. Отож наказали ясінянцю залишити межі села і області. За відмову покинути рідний край Тулайдан був ще раз притягнутий до судової відповільності за сфабрикованими звинуваченнями, мовляв, заявляв, що хотів би бачити всіх комуністів повішеними.
Рахівський суд, не маючи доказів, змушений був виправдати Тулайдана і залишити проживати в Ясінях.
На навчання у вуз потрапив за направленням від підприємства, де трудився після того, як став автором винаходу і отримав свідоцтво Комітету по справах винаходів при Раді Міністрів СРСР. А винахід - гравітаційна канатна установка маятникового типу для транспорту деревини в гірських умовах. Після закінчення Львівського лісотехнічного інституту отримав диплом інженер-механіка. В 1968р. переведений з Ясінянського лісокомбінату в Івано-Франківський проектно-конструкторський технологічний інститут, де працював чи не 20 років старшим інженером, керівником групи технологічного відділу, головним інженером проекту.
Лише в 1991 р. Ярослав Тулайдан був реабілітований. Не полишав складати вірші, казки, оповіді і навчаючись в інституті, і під час роботи в Івано-Франківську. Головна ідея його творів - любов до свого краю, своєї держави, прагнення, аби діти, молодь росли патріотами рідної країни.
Незабаром в Ужгороді, в ПП "Медіум", вийде книга Я.Тулайдана "Думи. Мрії. Сподівання політв'язня №Т-227", яка присвячена внукові Любомиру і тим, хто любить Україну. У збірочці є чимало творів, які зберігались не на папері, а в пам'яті до кращих часів. Бо такий був спосіб творчості у катівнях сталінщини - так можна було уберегтися від перевірок, донощиків. За слово, писане за гратами, легко можна було отримати строк, або бути покаліченим чи розстріляним. Віриться, що ця книжечка знайде дорогу до сердець читачів. Бо написана від щирого серця, з чистими помислами. Петро Тракслер, політв'язень, голова Рахівського районного товариства політв'язнів і репресованих;Тетяна Грицищук, член Національної спілки журналістів України