Страшна ціна “помилки” молодості
...Того дня компанія гостилася у білківській шашличній “Вітерець”. Весь час пили горілку. Дорогою додому Олександр та його друзі зустріли Юрія, якого почали звинувачувати у крадіжці скла. Скло дійсно було врадено. Юрій повернув його власнику, але компанія вирішила покарати крадія по-своєму. Виникла сварка, під час якої всі троє накинулися на чоловіка і почали його бити з особливою жорстокістю. Відтак закривавлене тіло Юрія потягнули до потічка. Там Олександр ще раз вдарив жертву півлітровою пляшкою з вином по голові, а Володимир завдав кілька ударів каменем по обличчю. Чоловік просив змилуватись, але компанія не реагувала. Від отриманих тілесних ушкоджень Юрій помер.
Після цього Андрій, Олександр та Володимир направились до Андрія, в літній кухні якого спав Іван. Андрій, через ревнощі до дружини почав бити Івана. Йому допомагали Олександр з Володимиром. Били нещасного на кухні, на подвір’ї, на вулиці, потім -- біля потічка. Кинувши там побитого, повернулись у будинок. Але, побачивши через вікно, що потерпілий піднявся на ноги, повернулися і знову почали криваве дійство. Залишивши бездиханне тіло Івана, компанія розійшлася по домівках. А вранці жителі села знайшли у потічку відразу два трупи. Такого страхіття Білки ще не знали...
Жорстокий злочин протягом доби було розкрито працівниками Іршавського райвідділу міліції. Убивць затримали. Під час слідства Андрія, Олександра та Володимира кілька разів направляли на судмедекспертизу, оскільки важко було повірити, що люди при здоровому глузді могли таке зробити.
Андрій був одружений, мав двох малолітніх дітей, працював монтером-лінійником електрозв’язку. Олександр власної сім’ї ще не мав, працював зварником, а Володимир не встиг навіть закінчити середню школу. Хлопці влітку їздили на сезонні роботи в сусідні області, мали добрі заробітки.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, під час скоєння вбивства всі вони знаходилися у стані звичайного алкогольного сп’яніння, тобто могли контролювати свої дії. Отож суд дійшов висновку, що були здійснені навмисні вбивства. За рішенням Закарпатського обласного суду Андрія та Олександра було засуджено до розстрілу, а Володимир повинен був відбувати 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.
...Батьків Олександра в селі знали як добропорядних і працьовитих людей. Вони трудилися в колгоспі “За нове життя”. Отож звернулися за допомогою до двічі Героя Соціалістичної Праці Ю.Ю.Пітри, який в 1986 році був депутатом Верховної Ради СРСР. Юрій Юрійович пройнявшись горем батьків порушив клопотання про помилування своїх односельчан. Відповідь прийшла позитивна. Таким чином Андрію та Олександру смертну кару замінили на 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму в Свердловську.
Ось так сільські хлопці опинилися “у зоні”, де відбували покарання вбивці з усього Радянського Союзу. Андрію тоді було 37, Олександру -- 20, а Володимиру -- 17 років. У камері 2,5х6 метрів тулилося 6 чоловік. По 10-12 годин на день вони валили та розпилювали ліс, навіть взимку, коли було 51-52 градуси морозу. Серед досвідчених кримінальних елементів, які вже мали на той час по дві-три “ходки”, іршавчанам виживати було важко. Кожного дня когось із засуджених могли побити, смертельно поранити звичайним цвяхом. Серед в’язнів часто траплялися суїциди: не кожен витримував таке життя. Так пройшло цілих шість жахливих років...
У 1992 році після розпаду СРСР вихідців з України повернули на Батьківщину. Подальше покарання іршавчани відбували в Донецькій області. Раціон харчування складався в основному з буряка, капусти, картоплі... Жили у бараці по 100-120 чоловік. Тут можна було зустріти вбивць, рекетирів, гвалтівників...
Здоров’я Андрія та Володимира різко погіршилось, їм так і не вдалося вийти на волю. Андрій помер після восьми з половиною років відбування покарання, Володимир протягнув на рік більше помер. Залишився жити лише Олександр, який працював у колонії зварником на заводі металевої продукції. Та батьки так і не дочекалися сина з неволі, померли... Тим часом Олександр навчився по-справжньому цінувати життя, намагався зберегти у собі все те, що і дозволяє нам називатися людьми. Його старання не були марними: на свободу він вийшов достроково, на три з половиною роки раніше. Повернувся у рідне село...
Нещодавно минув рік, як він звільнився. Своєю свободою дуже дорожить і до кінця життя, каже, пам’ятатиме двічі Героя Соціалістичної Праці Юрія Юрійовича Пітру. Саме він, по суті повернув його з того світу. Нині він наймає житло, працює будівельником, мріє створити сім’ю. Майже 17 років довелося Олександру розплачувався за страшну помилку молодості...
[a href="http://mvsinfo.gov.ua"]mvsinfo.gov.ua[/a]
Віта Горзов, ст.лейтенант міліції, м.Іршава