Як група Барабаша "дах світу" підкорила
Тоді - начальник інструментального відділу, а нині - заступник голови обласного Товариства інвалідів. Час іде, але тридцятиліття пам'ятного звитяжного походу не забувається, тривожить уяву барвистими сполохами, наче зірниці далекої грози.
- Похід був п'ятої категорії складності, - споминає Віталій Тимофійович. - Перед тим ми випробували себе на витривалість у мандрівках усіх чотирьох категорій у рідних Карпатах і на Кавказі. В туристичному таборі "Ельбрус" на Кавказі, перед штурмом вершин Фанських гір, зустрічалися з Володимиром Висоцьким. Його пісні підтримували нас морально весь нелегкий шлях через льодовики, камінні масиви - морени, ущелини. Зустрічалися з чабанами. Вони жили убого, проте гордо. Саджали гостей за найкращий килимок перед своїм житлом, схожим на партизанську засідку, поїли чаєм, розповідали про способи добування цілющого мумійо. А пасли вони баранів заможних господарів із долини, забитих тварин відправляли їм, а самі жили впроголодь, використовуючи мумійо у всіх випадках життя, наче єдину надію і еліксир. Взагалі ми подолали дванадцять гірських перевалів, сім із яких знаходилися на висоті понад чотири тисячі метрів над рівнем моря. Взяли три п'ятитисячники - Міралі, Чимтарга, Батхана. Почали тюпачити в Душанбе, а завершили в узбецькому середньовічному Самарканді.
Вже на висоті чотири тисячі в флягах почала замерзати питна вода. І спогади про 42-градусну спеку в Душанбе і ароматні 15-кілограмові дині здавалися казкою.
Група "Модуль" була справжнім інтернаціоналом. Віталій Барабаш був українцем, Віктор Туртаєв - мордвином, Володимир Котельников - росіянином, Степан Крон - угорцем, Георгій Олександрович - євреєм, а Андрій Добей - словаком.
- Вище чотирьох тисяч метрів, - ділиться пережитим Віталій Тимофійович, - закінчується рослинність і починаються сніги, ще вище - вічні льодовики. Саме такою місцевістю ми й пройшли близько двохсот кілометрів. Долаючи один перевал за іншим, ми все глибше входили в гірський масив Паміру. Тут після кожного підйому починається спуск: якщо вдень досягали майже п'яти тисяч метрів висоти, то на ніч намагалися бути якомога нижче, щоби порятуватися від сильних вітрів і надто низьких температур. Хоча не слід думати, що на великих висотах завжди дують вітри і мете сніг. Тут погана погода завжди змінюється чудовим сонячним днем, коли прозорість повітря дозволяє бачити далі настільки, що здається, ніби ти вже на іншій планеті. Цю красу можна лише самому побачити, а описати її - неможливо.
Віталій Барабаш і Віктор Туртаєв після величної мандрівочки Паміром увійшли до збірної Радянського Союзу з гірського туризму. Про них писали, ними гордилися, що і ми робимо, вдаючись до цієї публікації. Зі святом фізкультури і спорту вас! Василь Зубач