Єдина надія на «АЛЬФУ»

Нажаль, так склалося, що політичні мамонти в Україні давно переймаються виключно власними інтересами: боротьба за голоси, виплескування бруду, відсутність конструктивізму - словом все наявне, що можна хоч якось використати собі на користь. Нівелювання державних інтересів набуло широкого патологічного масштабу. Втративши відчуття реальності, наші горе-лідери стабільно, із наростаючою швидкістю, штовхають державу у прірву. Без перебільшення констатуймо факт: влада можливо і в курсі реального стану справ в Україні, але по її діям зовсім не складається враження проте, що хоч якісь державні питання будуть врешті-решт вирішені. На те, що вони нам впарюють у мізки країну-утопію ми давно не ведемось. Україна перебуває в гарячці, а світ лихоманить від злоякісних пухлин, його просто трусить від негативних явищ, таких як тероризм, катаклізми, криза, геополітична ворожнеча, на додачу ще й від піратства. Піратство – яскравий приклад того, що надпотужні держави не можуть розібратися із сомалійськими піратами. Та мабуть хтось на цьому непогано заробляє. Та до ворожки не ходи, видно те, що той, хто координує піратів знає всі маршрути прибуткової здобичі. Будь-ласка приклад: автомобілевоз «Asian Glory», що йшов під британським прапором з Сінгапуру до Саудівської Аравії, був атакований 2 січня в Індійському океані аж у 1000 кілометрах від узбережжя Сомалі, а це - абсолютний рекорд піратів щодо відстані захопленого корабля від берега. Трохи відхилившись від теми, варто пригадати те, що «Asian Glory» - далеко не перший корабель із українцями на борту захвачений в полон. Цікаво, який по рахунку? «Дельвіна», «Фаїна», «Аріана», хімовоз «St. James Park», то який корабель наступний? А в цілому то, мабуть не одна сотня кораблів побувала на пристані в Сомалі. Непоганий комусь заробіток. Можна багато висувати припущень з приводу того, хто стоїть за цим? Де? Як? Чи це якісь уряди бавляться в піратські ігри, чи за цим стоять потужні морські компанії та фірми, які знову ж таки в зговорі із своєю владою? Та факт залишається фактом: Україна – заручник ситуації. Відкупляє і відкупляє кораблі, доїть і доїть сама себе. Скільки десятків мільйонів гривень потрібно ще викинути на вітер, в прямому значенні слова, на підтримку піратства у вигляді викупів, щоб усвідомити: краще, все-таки, ці гроші витрачати на оборону суден, а не на поживу піратів! Якщо не в силі Україна вирішити світову проблему, то українців берегти від піратів зобов’язана. Та знову виникають складнощі. СБУ, єдина структура, яка призначена для виконання такого роду завдань, не може приступити до міжнародної операції по захисту суден, по суті до захисту українців від піратів без рішення влади. Голова СБУ Валентин Наливайченко більш ніж півроку констатує, що загін «Альфи» в кількості 30 чоловік готовий до супроводу та захисту суден з українськими екіпажами на борту в небезпечних для мореплавання районах поблизу Сомалі. «Альфівці» пройшли відповідну підготовку та укомплектовані найсучаснішою зброєю та обмундируванням. То в чому перепона? Чому б нарешті не дозволити нашим силовикам робити свою справу? Після року очікувань Президент України підписав Указ про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Щодо участі України в операції Європейського Союзу «EU NAVFOR ATALANTA», невже потрібно ще рік чекати, щоб до відповідного рішення дозріла Верховна Рада? Більше того, проведені всі переговорні та координаційні процеси між СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством закордонних справ, Міністерством транспорту та зв’язку, проведено переговори з цілим рядом закордонних спецслужб, а от Верховна рада України… Коли вже високопосадовці повернуться до реалій сьогодення та хоч на хвилину перестануть перейматися лише власними амбіціями і розглянуть проблему піратства без будь-якого політичного соусу? Вони ж, після «виснажливої роботи» по курортах, по Канарах їздять, а наші співвітчизники-моряки в цей час в піратському полоні …