Луценко створює «бойові загони»

Тільки людина, яка довгий час була ізольована від суспільства, реально розуміє вартістьвтраченого часу. Особливо, якщо до ізоляції вона була публічною. Мабуть, дуже гірко усвідомлювати, що про тебе поступово починають забувати. І в мить повернення з ізоляції, напевне виникає палке бажання знову нагадати про себе оточуючим. Напевне, що саме такі почуття охопили «полум’яне» серце колишнього міліцейського очільника Юрія Луценка, на виході з воріт Менської колонії. Незламний та непереможений, він виходив з високо піднятою головою, з передчуттям майбутніх «великих справ». Юрій Віталійович чудово розумів всю складність повернення у суспільство, оскільки його партійні «товариші» давно вже колишні, та й опозиція не така, якою він її бачив кілька років тому – до посадки. Тому, лишається з самого початку прокладатишлях до політичного олімпу. Отож, одразу після публічних заяв щодо імпотентності сучасної опозиції та лікування, Луценко сформував власну партію під назвою «Третя Республіка». Здається, що наявність тюремної бібліотекипозитивно вплинуло на розвиток інтелекту Юрія Віталійовича. А далі все необхідно робити по накатаній – піар, протести, реклама та ін. Але, всі ці заходи потребують значних фінансових витрат. Звідки у «бідного» Луценка гроші? Невже його «коронували», а гроші на партію з «общака»? Чи по старій дружбі звернувся до іноземних партнерів? Як би там не було, а партія сформована і розвивається повним ходом. Юрій Віталійович, як «стахановець», від дзвоника до дзвоника, мандрує Україною та популяризує «Третю Республіку» серед місцевого населення. Відвідав вже Дніпропетровськ, Львів, Тернопіль і навіть Одесу, говорячи про себе, як справжнього арбітра опозиції, який єдиний і унікальний може давати «дружні поради», а насправді повчати. Водночас, не зволікає Юра і зі столичною громадою «пошушукатися», оскільки теперішній Київ славиться різноманітністю усіляких громадських рухів, які можуть зіграти свою роль у політичні «постанові» Луценка. За дивним збігом обставин, авторитетне місце серед київських «бунтівників» зайняв журналіст у минулому Єгор Соболєв, який дуже зацікавив Юрія Віталійовича. Політикам завжди були потрібні «свідомі» активісти та борці за грошові знаки для проведення замовних піар-протестів. А Соболєв – це два в одному, він, як ніхто розуміється на вуличних акціях, що не могло бути непоміченим паном Луценком, а головне, як і Луценко, не має жодних політичних переконань чи вподобань і вірить тільки у вічно зелені купюри. Після проведення кількох спільних зустрічей, хлопці зрозуміли, що конче потрібні один одному – Єгору Соболєву політичний досвід та авторитет, Юрію Луценку вміння організовувати людей та зв’язки з активістами. Юрій Віталійович особисто брав участь навіть у закритих нарадах громадських ініціатив, яких, свого часу «наплодив» Соболєв, запрошувався на особисті зустрічі з керівниками інших громадських об’єднань та рухів. Процес пішов. Адже, напевне, Єгору та іншим активістам не тільки інтелектуальний чи протестний потенціал Луценка потрібен, гроші - основне. Ось на яких засадах базується співпраця опального Міністра з відомими але невпливовими активістами? Кому потрібен такий тандем? Звісно, не Україні!