ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

РУСИНСЬКІ БОСОРКАНЇ

    19 августа 2018 воскресенье
    Аватар пользователя tevton

    РУСИНАМ ПОМОЖУТЬ РУСИНСЬКІ БОСОРКАНЇ !

    (Спередслово до книгы "ВОРОЖКЫ ОСUЙСЬКЫХ БОСОРКАНЬ")

    Чорт ни спить.

    Ани вночи, ани вдинь.

    Босорканї, босоркуны, а ина ничиста паскудь удинь собі подрімує, а ночами воєтить, чинить чиляди шилияку сувету.

    Иппен аццяк было до вкрайинської низависимости

    на Пuдкарпатськuв Руси.

    Лем за аццисї послїднї годы як чорты, так босорканї, босоркуны,

    упырї, вовкуны, чорнокныжникы а ина паскудотна нечисть яли ся зачитовати русинськов лїтературов, котра, Бога славити,а європськuв баршуновuв револуційи дякувучи, у нас -а майбuлше за гатаром ! - яла ся убявляти.
    Дуже на них повлияли геніялні слова нашого Будителя Александера Духновича:

    Подкарпатскійи русины,

    Оставте глубокій сон !

    Сякоє бы сьте, чилядкове, й ни угадали собі, айбо босоркуны, босорканї, упырї, вовкуны, чорнокныжникы а ина нечисть перестали спати и вдинь, й нич до денно-нощно воєтять за русинську укремішнuсть, гикой бы давучи примір и нам - честотным русинам.

    Як-ни-як, а вшытка тота бісота, босоркуны з босорканями, суть наші - націоналні ! - русинські.
    И кить мы з вами, иннишня чилядь, єсьме уременні на сьuв земли,
    айбо тото, ни снило ся бы, босоркунство – вічноє.
    Иппен тому супокuйно ся довірьме тым ничистым силам - они уведуть на чисту воду ушыткых днишньых паскудотно лепавых урагuв русинства.
    Ци гадав сяк Ферко Потuшняк, ци ни сяк гадав - уповісти тяжко.

    Айбо кить перепозираєме, а щи лїпше – перечитаєме його туйкы подані роботы, та нам, ниборята русины, є ся над чим задумати.

    Май перво, што маєме осознати, та вто безмірну, без динця глыбинну и ниповториму поезию русинської душі.

    Айно: навхтемашні дны и ночи русинськоє серце у грудьох русина дуркало в унісон из ушыткыма живыма душами божого космоса.

    Айбо: натuлко по свому, иппен – по русинськы, што ни спуташ ни з котрым иным. Ани з у майближых за територійов народuв.

    Аттак, пишучи за єдно ци другоє явлениє, Потuшняк провадив паралелї з иппен аттакыма явленіями у иных народuв. До приміру, в артикулї ”Демоны в народнuм вірованіи” Ферко пише: ”Среди славянских народов встрічаєм лісного человіка: у русских – лєшій,

    полїсун, лїсовик – (у малоросов), ласовик, белун – (у бїлоросов),

    у чехов – divi muz, muzik, у словинцев – дивін, маж и т.д.”.

    Ниосягненный світ русинської поетичеської фантазиї: уд прихода у сись живuт до удхода из нього ушыткы чоловічеські дїйства, акциї, роботы были скупані у чистuв половени лїричної фантазиї.

    Ни вы, ни я, ани наша днишня русинська ситуация - точно так и вчорашня, позавчорашня и май-май давня ! – ни были, ни є та й ни годны быти случайныма: оты, тко жив до нас – жили дїла нас, мы дниська жиєме дїла тых, тко будуть после нас.

    Головноє: ни пущати из рук, из серця, из мысльuв тот золотый ланц, што поетичеськы позвонювучи нивмиравов русинськов музыков, засягує як у нашоє прuйшлоє, так у нашоє прийдешноє.

    Уповім вам, ош иппен дїла мене май цїнноє у сих зафіксованых Потuшняком етнографічеськых реалиях є глубоко націоналный -русинськый ! - характер ушыткых ним описованых дїйств, акций, спровб.

    А мы, нынї сущі русины, держме ся русинського ракаша, будьме высокы и горды, гикой сисї нивмираві Карпаты, якых сам Господь Бог привкрасив, гикой чічками, гикой звіздочками, нами з вами – русинами.

    Заглыбте ся у газдuську, дуже прагматичну поезию вашых пра-,пра-, прадїдикuв и пра-, пра-, прабабок - русинuв, удопріть дїла себе и тот, ни каждому зримый, світ, што нивмираво ся колыше над и пуд нашым зримым світом, и почуствуйте свою божественну з ним спuлнuсть, нивмиравuсть - русинську вічнuсть.

    Ушытка йся босоркунська, чортuська поезия божественно звучить лем туйкы – на Пuдкарпатськuв Руси, и лем дїла нас - дїла русинuв.

    Туйкы реално дїйственна є и магия ворожілницької акциї, ворожілницького слова: русинська босорканя має говорити лем по русинськы, и товды йиї магия є спасеннов авать убиєннов дїла русина - лем дїла русина !

    До приміру, я дниська живу ни в селї, де м ся вродив и урuс, ай у варыши у многоемелетовuв хыжи. А иппен пудо мнов довгый час жила босорканя Юстина, котра за каждый сеанс свого босоркунства брала уд клїєнтuв доларами. Напросив ся до ниї и я, обы порунати її ворожіня из записаныма Потuшняком. Айбо кой Юстина зачала менї заговорьовати чисто по руськы, годно быти што й вологодськым говором, я порозумів, ош она мантярька¸ а її ворожіня – повный пустовшаг. Ищи раз кажу сяту истинну: наші русинські босорканї мавуть заговорьовати, ворожити лем по русинськы ! - чужоє слово русина ани лїчить, ани гирить !

    Лем обы сьте ни подумали, ош сися босоркунська поезия, йся по чортuськы русинська лїрика легко до вас иде – босорканї из босоркунома и чорнокныжникома, як лем годны, заважавуть убяві сих записuв Феркы Потuшнякового.

    Май перво треба уповісти, ош нынї державно домінувучі на Пuдкарпатськuв Руси прийшлякы - галичане з украйинцьома – шуга-віка бы ни напечатали Потuшняковы записы, бо давати йих такыма, гикой они суть – тото лем ищи раз пудтверджовати ош русины нигда ни были, ни є и ни будуть украйинцьома, а каммай – галичанами. А стовмачити, перевести йсї тексты по вкрайинськы – тото лем загубити як йих ушытку поетичеську красоту, так изгирити йих магічну дїйственну силу.

    Лем видить ми ся, ош и меже русинськыма босорканями и босоркунами дниська убявили ся зорієнтовані на Украйину янычары - як лем были годны, так ми мішали вчинити йсю книжичку.

    За босоркань, босоркунuв а ину ничисту силу я ся наслухав дома уд Мамкы з Няньком, уд родичuв и сусїдuв, што ся любили збирати як зимныма, так лїтныма вечерами у нашuв хыжи.

    Айбо уд самого дїтинства была ми доступна и лична, низруняно богата біботека поскоро вмерлого мого уйка и сусїды Ферка Потuшнякового (1910-1960 р.р.), котрый уд начала тридцятых годuв и руно до прихода в наш край восени 1944 года совецькых украйинцьuв записовав и печатав у разных изданиях наші народні вірованя.

    Мав им серенчу, ош кой им уже робив у Осойи в ошколї вчитильом, та Марта Иванuвна Потuшняк, жона молодшого Феркового брата Петры, моя колега по французькому языкови, подаровала ми много досовецькых изданий из Ферковыма публикациями. И тото было великов серенчов, бо пак май потuм Мартин чоловік а Феркuв брат Петро, директор нашої ошколы, по пянцї спалив ушытку хыжу, де згоріли як ищи нипечатані Ферковы рукописы, так и безмірно цїнні и раритетні його публикациї.

    Збuлшого упстало ся тото, што Марта Иванuвна подаровала менї, и што м навхтема мав дяку доповньовати.

    Учинити даякі доповненя тых, што м мав, народных віровань удало ми ся у Берегові, де м жив двадцять годuв. Тамкы в обласному архіві завідовав секретным отдїлом команішта, пяничка-галичанин, Петро Иванович, што ми за пuвлітер-літер давав ушытко, што м просив.

    А кой годuв тому даз вuсьuм задумав им упустити йсї Ферковы записы отдїлнов книгов, та м порозумів, ош маву йих лем цяточку, малинькый дарабчив – иноє треба глядати и збирати.

    И глядав им, и збирав им, просячи свойых русинськых цїмборuв

    из разных держав ушыткого світа. И заганяли ми раритетні публикациї Ферковых записuв из Парижу из біблїотекы Сорбонны, из біблїотекы имени Сийчинія из Будапешта, из Ягеллонського универзитета из Кракова, из америцькых варышuв Мериленда и Пітсбурга, из Прагы, из Брно, из Пряшова, из Бухареста и Сату-Маре, з Коложвара…

    Лем и так ни вшытко ми ся вдало зuбрати, хоть и аццяк сися книжичка ся удає товстиньков, айбо на два-три томы я ни збируву фінанчно…

    Урішив им издавати тото, што є…

    Файно м заскановав ушытко и зачав им глядати, ош тко бы тото зверстав, бо у разных публикациях и формы подачі, и шрифты разні… Ушытко было мусайно звести доєдна.

    Вчинити сисе ся согласив єден рянный чилядник. Я му дав ушыткы матеріалы, айбо … дись за місяць овuн наглї вмер. Я ледвы свої матеріалы вернув.

    Товды ся за йсе дїло взяв иный фахман версткы. А через два місяцї ми вернув мою роботу: каже, ош утколи у нього сисї босоркунські записы, удтовды нич ни годен робити, и якось чудно хворіє.

    И туйкы ся взяв совершити йсю працу мuй издатиль Роман Повч…Айбо … через чотыри місяцї вернув ми аницят ни вчиненоє, нич ни убяснювучи…

    Якымись чудом найшов им єдну молодиньку мадярочку на имня Вікторія, и дїло пuшло: мы побідили – робота є сперед вас !

    Хоть уповіште ми, ош ци ни бісuвська, ци ни босоркунська сила удпершу заважала убяві сих бісuвськых, босоркунськых записuв !?..

    Лем и сисе ни вшытко !..

    Лем што бы попы ни чинили, а Господь Бог на небі є, ушытко уттuть видить, и чесным труженикам помагать !

    Головноє: од душі ся молїм и - віруйме !

    Майперво: віруйме в Бога !

    А щи: віруйме у свuй русинськый народ !

    Любім свuй русинськый народ !

    Денно й нощно ся трудїм на благо нашого русинського народа, тым самым приближавучи нашу истинну укремішнuсть - нашу укремішну русинську державу !

    Сокотїм каждый – и майпіцїцькый ! – труд на благо русинського народа.

    Но, а туйкы попризирайме ся лем на сисю титаничну роботу великого русинського труженика Федора Потuшняка.

    Паскудотні галичане з украйинцями хотїли ї замовчати, а годно быти, ош и згирити.

    А што они уробляли из самым Потuшняком, из його имньом !?..

    Мы з вами знаєме, ош суть писатилї, што пишуть лем дїла существувучого режима. Айбо - здыхать режим, а з ним здыхать и писанина того прислужливого писакы.

    Хоть дуже рідко ся трафлявуть писатилї, што пишуть по народному и дїла народа.

    Айбо иппен тоты суть вічні любимцї народа.

    Иппен аццякым є Федор Потuшняк, котрый ся родив за первых мадярuв, жив за чехословакuв, за другых мадярuв, за совітuв… - и навхтема ним созданоє было трібноє родному народови.

    Ни властям, ай – народови !

    Наш великый історик, файный цїмбор Федора Потuшняка Николай Лелекач ищи 1944 года писав: “Старша генерация русинськых писатильuв была воспитана на россійской и нїмецкой лїтературї, а молодша головно на мадярской…”.

    Айбо, учачися и на чужому, наші писатилї были домак закорінені у своє, родноє – русинськоє !

    Из сього привода Николай Лелекач писав: “Як гляданя Федора Потушняка у модерных поезиї и філозофійи, так його етнографичеські студиї нам указувуть на тото, ош Федор Потушняк є уд маминої цицькы Русином. Федор Потушняк тото є божоє даня русинам !”

    Домак иної думкы были комаништичні лїтературознавцї. Так, єден из них у 1985 годї писав: “Федір Потушняк у своїх творах прагне до філософського осмисленння тої великої ленінської Правди, що прийшла на Закарпаття через полум'я вогнів, через морок “темних туманів”, розбила кайдани, збудила в серці велику і незгасну радість, віру в комуністичні ідеали”.

    Де тото сись фрацоватый комаништичный лїтературознавиць відїв, уткuть овuн тото укопав !?.. – знає лем овuн сам.

    Айбо ищи у глыбшу бріхню загрязли украйинські націоналістичні лїтературознавцї, а каммай наші місні янычары из Ужгородського универзитета у сись уременный період украйинської низависимости на Пuдкарпатськuв Руси.

    Так, єден из проффесорuв Ужгородського универзитета пише 2010 года: “Федір Потушняк реалістично відобразив складний шлях утвердження серед русинів Закарпаття ідей соборності земель України”.

    Гий, ди сьте, Потuшняковы босорканї !?.. Прийшли бы сьте дись упuвночи до аццього проффесора, та поскомтали го цят !..

    Айбо є в Ужгородськuм универзититї єден янычар-профффесор такої брехливости, што у слові “проФФФесор” и трьох ”ФФФ” замало, обы указати истинный уровинь його брехнї а неукости !

    Но, та иппен сись проффффесор, ани цят ни думавучи, щрайбать:

    ”Ф. Потушняк чудово володів українською літертурною мовою, мав чітку українську етнонаціональну орієнтацію… Для Федора Потушняка слова ”русин”, ”руський” означали “український”, “давньоукраїнський”.

    Иппен сяк спокuйно сьме годны уповісти, ош дїла товариша Сталїна слово ”фашіста” означало “команїшта”, а для гера Гітлера слово ”команїшта” означало”фашіста” !..

    Як Федор Потuшняк ”чудово володів українською літературною мовою”, видиме из його артикулuв-статтьuв сиї книгы.

    А што дїла великого русина Федора Потuшняка значіло слово ”РУСИН”, чуствуєме из нивмиравого русинського духа його писаня !

    Айбо щи раз уповім, ош творы писатильuв, што пишуть по народному и дїла народа, живуть навхтемашны часы.

    Мінявуть ся режимы, мінвуть ся власти.

    Айбо народ ся ни мінять нигда.

    Русины были.

    Русины суть.

    Русины навхтема будуть.

    Русины будуть у свойuв укремішнuв Русинськuв Державі !

    Иппен сисе нам пудтверджувуть нивмираві русинські творы великого русина Федора Потuшняка !

    У наш час они удыгравуть и велику полїтичну роль !

    Бо аддека м зазвідав єдну интелектуалну босорканю, ош што иппен типирькы ся дїє у Європі. Та вна ми вповіла: ”Європа ся гармонїзує !”.

    Поправдї босоркунськоє дїло – гармонїзація Європы.

    Дїла сього бы вшыткы європські нациї мали ся позапинати. Та й русины мусять унести свою лепту в гармонизацию Європы. Айбо дїла сього они майперво ся мавуть удорвати уд Украйины, гикой уд державы удсталої азіацької файты, бо кажуть наші босорканї из босоркунами, ош ушытко, што є на восток уд Карпат, тото є Азія.

    А мы - русины ! - народ європськый !

    Айно: русинuв инниськы запріщавуть.

    Айно: русинство инниськы паскудять як перенажравшіся у нас на Пuдкарпатськuв Руси прийшлякы – галичане а украйинце – так и наші місні янычары, мийригашні, морално лївкі, духовно битїжні - вы йих часто видите по украйинськых телепередачах, чуєте з украйинського радія, читаєте йих блуд з украйинськых новинок… - и вшытко тото за туньый дарабчик солонины, за май лїпшу и май теплу квартїль… - иппен лем за личні днишнї выгоды.

    А духовности, нацїоналної чести тамкы ниє ани цят !

    Попозирайме на днишню ситуацию реално: Украйины, гикой справдешної державы, - ниє ! Украйину ищи в зародку йих так называної низависимости изгирили самі украйинце.

    А типирькы нидобитоє украйинство и у нас на Пuдкарпатськuв Руси жаждить изничтожити русинuв из помочив самых … русинuв !..

    Айбо: нам – русинам ! – поможуть наші – русинські ! – босорканї.

    Каждый народ має свою истинно націоналну ничисту силу.

    А в нас – русинuв ! – истинно нашыма нацїоналныма суть босорканї, босоркуны, чорнокныжникы а ина етнографичеськы поетичеська нечисть, за котру из такым глубокым знаньом, и з таков высоков любовльов пише туйкы у сьuв книзї, майже ош и сам босоркун, Ферко Потuшняк.

    А за Ивана Петровція и вагати ся нїшто: овuн уд народжіня ся цїмборовав из ничистов силов – из босорканями й босоркунами:

    уд чорнокныжникuв Осою починавучи и Бодлером из Парижа кuнчавучи.

    Бо кить Бодлер из Парижа говорив и писав лем по французькы,
    та босоркуны и босорканї из Осою говорили, ворожили, писали й читали лем по осuйськы – то биш по русинськы !

    Они магічнов силов русинського слова помагали русинам, тыв иппен силов русинського слова изгиряли урагuв русинства.

    Віруйте, чиляде: страшну – и живодївучу, и смертодївучу ! – силу має русинськоє слово.

    У иннишнЇ нистерпно чажкі дїла русинuв часы є великым гріхом дїла русина пишучого ни писати по русинськы. Бо лем у рuднuм слові, гикой у рuднuв кырници, є тота жива вода, што и мертвого воскресить.

    А нас, русинuв, ищи ни домак добили…

    Но, та пийме сятый, божественный нектар рuдної бисїды - бисїды нашых пра-, пра-, прародичuв, нашых ороньовых босоркань и босоркунuв, тых чорнокныжникuв, што сріберныма буквома написали білі книгы нашых нигда нивмиравых звычайuв.

    Упиймеся поезійов нашых ворожок и ворожілникuв !..

    Порозумійме, ош они щи живлять нашоє генетичноє коріня красотов былого житя и світлостив завтрашного дня.

    Ни бuйме ся босоркань.

    Повіруйме йим.

    Айно: русинам поможуть русинські босорканї !

    Иван ПЕТРОВЦІЙ,

    русинськый писатиль

    http://petrovtsiy.livejournal.com/11461.html

    Рейтинг: 
    Загрузка...