Сергій Лещенко вважає Луценка недалеким

Не встиг бідний Юрій Луценко насолодитися «перемогою милосердя над справедливістю», як знову потрапив у халепу. Не пристосований до життя на волі, Юрій Віталійович необачно довірився першому ліпшому шахраю, який і не забарився «використати» нещасного «сидільця». «Відпочиваючи» у Менській колонії, екс – міністр МВС мав багато часу, аби обдумати свої мемуари, які й вирішив покласти до ніг громадськості найближчим часом. Але ощасливити «свій наОд» потайки не вийшло – дякувати співавтору Мустафі Найєму! Мабуть, Луценко вважав, що у їх тандемі він буде голова, а Найєм – руки. Вийшло ж, що руки йшли в комплекті з язиком! «Велика таємниця» створення книги для Юрія Луценка, яка розривала пихатого Найєма протягом останнього місяця, припинила бути такою вже наступного дня після їх домовленості. Половина редакції «Української правди», друзі – політики, видавці та редактори інших видань – усі вголос обговорюють «новину» про Луценкову «таємницю». Фактично, дії Найєма (який мав би бути зацікавленим у тихій та спокійній підготовці книги – гонорар ніхто не відміняв) призвели до того, що вона, замість того, щоб інтригувати, вже перестала бути цікавою потенційному читачеві. Чомусь тільки Сергій Лещенко (який дуже допоміг своєму другові у завчасній «рекламі» проекту) у провалі книги ще на підготовчому етапі називає Луценка, вважаючи його «недалеким» та наївним лише за те, що він обрав у співавтори балакучого «пуштуна» А, можливо, Лещенко бачив на його місці власну персону?) .