ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Сторіччя Тріанону: угорські амбіції

    06 июня 2020 суббота
    Аватар пользователя Karpatskaya_Rus

    4 червня 2020 року відзначатиметься столітній ювілей з часу підписання договору, за яким Угорщина погодилась на втрату майже 3/4 території

    6 травня 2020 року прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, лідер партії «Фідес», у соціальній мережі висловив підтримку студентам, які здавали іспити, супроводжуючи повідомлення зображенням колишньої території Угорщини кінця Першої світової війни. Ця історична територія включала велику частину сучасної Хорватії, Сербії, Румунії та Словаччини — всі вони згідно Тріанонського договору 1920 року були втрачені Будапештом після розпаду Австро-Угорської держави.

    Цілком зрозуміло, що ситуація не надто сподобалась сусіднім країнам. Так, на дії угорського прем’єра відреагували президент Хорватії Зоран Миланович та прем’єр-міністр Румунії Людовик Орбан. І це природньо. Адже держава-член ЄС та НАТО, в особі її представника, подала недвозначний сигнал щодо територіальних претензій до своїх сусідів, що є недопустимим в Європі, на території якої рівно 75 років тому завершився один з найкривавіших конфліктів в історії.

    Поява посту на фейсбук-сторінці Орбана мапи Угорщини в ширших кодонах, швидше за все, є невипадковим. 4 червня 2020 року відзначатиметься столітній ювілей з часу підписання у Великому Тріанонському залі Версалю між країнами-переможницями у Першій світовій війні (Велика Британія, Італія, США, Франція, Японія і інші союзники) та Угорщиною, що потерпіла поразку (одна з країн-правонаступниць Австро-Угорщини), договору, за яким остання погодилась на втрату майже 3/4 території.

    Тобто цими днями знову виплив на поверхню сумнозвісний угорський іредентизм, більш відомий як політична концепція «Великої Угорщини», виникнення якої як явища й мало місце після Тріанону.

    Так, після того, як згідно зазначеного договору, Угорщина втратила велику кількість земель, на які вона претендувала (включаючи українське Закарпаття), а також 3 млн. угорців, які опинилися за межами її нових кордонів, несприйняття офіційним Будапештом «Версальської системи післявоєнного врегулювання» було головною причиною зближення диктаторського режиму Міклоша Горті з країнами «осі». Зазначений факт призвів до того, що у 1939 році відбулось приєднання Угорщини до Антикомінтернівського пакту та виходу із Ліги Націй.

    Берлін дійсно попервах «підсолоджував» альянс з Будапештом, задовільняючи деякі територіальні претензії угорської влади. Маються на увазі загальновідомі Мюнхенська угода, перший та другий Віденські арбітражі, коли відбувалось розчленування таких країн як Чехо-Словаччина і Румунія. Однак після того, як радянські війська вже вступили на територію Угорщини, остання у 1944 році сама стала окупованою німецькими військами (операція «Панцерфауст») через недопущення нацистською верхівкою виведення Горді країни з війни.

    Після повалення влади Третього Рейху й встановлення комуністичного режиму ні про який угорський іредентизм не могло йти і мови. Угорщина більше ніж на сорок років стала сателітом СРСР, без змоги самостійно провадити будь-яку самостійну політику. А придушення у 1956 році радянськими військами місцевої революції ще більше довело факт того, хто саме в ті часи був господарем на берегах Дунаю.

    Концепція «Великої Угорщини» почала реанімуватися вже у сучасну добу, особливо після того, як до влади в країні власне і прийшов лідер «Фідесу» Віктор Орбан. Почалися певні суперечності, зокрема, з сусідніми Сербією, Словаччиною та Румунією. Не стала виключенням і Україна.

    Так, у 2014 році Орбан, виступаючи в парламенті, заявив, що угорці, які проживають у Карпатському регіоні України, повинні отримати автономію та подвійне громадянство. І висловив занепокоєння становищем 200 тисяч угорців за національністю, які мешкають на території нашої держави.

    А найбільш яскравим прикладом може слугувати негативна реакція угорського уряду щодо прийняття у 2017 році Закону України «Про освіту», а саме через ст. 7, яка передбачає, що «мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова» (українська). Офіційний Будапешт, вважаючи (чи удаючи, що вважає), що прийнятий документ може негативно вплинути на угорську національну меншину Закарпаття, став погрожувати тим, що, у разі імплементації Києвом «мовної» норми, він чинитиме перешкоди руху України до ЄС та НАТО.

    Наближення столітнього ювілею Тріанонського договору, як було вже сказано, посилює «ностальгічні» тенденції у Будапешті. Однак не лише це. За збігом обставин, сторіччя випало зі спалахом всесвітньої пандемії коронавірусної хвороби COVID-19, від якої неабияк постраждали європейські країни. Відповідно, разом з впровадженням різного роду карантинних заходів (зокрема, розширенням повноважень уряду Орбана), були запровадженні обмеження на перетин кордонів всередині Шенгенської зони.

    Країни опинилися у тих національних межах, існування яких в реаліях Євросоюзу за кілька десятиліть стало фактично непомітним явищем. Адже створення таких наднаціональних об’єднань як ЄС було своєрідним «запобіжником» від бажання перегляду тією чи іншою державою своїх кордонів, що у старі часи часто відбувалося за рахунок сусідів.

    Коронакриза дещо внесла свої корективи. Навіть президент Франції Емманюель Макрон 26 березня 2020 року під час відеоконференції попередив своїх колег-лідерів ЄС про те, що спалах коронавірусу може призвести до руйнування таких центральних опор блоку, як безкордонна зона. Тобто, цитуючи слова французького лідера, може відбутися «смерть Шенгену».

    Не виключено, що така невтішна гіпотетична перспектива об’єднаної Європи могла спричинити посилення націоналістичних тенденцій. А враховуючи той факт, що такі європейські держави, як Угорщина, є не надто великими за своїми розмірами, перспектива замкнутості може штовхати чи то владу, чи то опозиційні сили або рухи до нагадування своїм громадянам про своє «величне» минуле, де кодони були значно більшої протяжності за нині існуючі.

    І Угорщина не є в цьому сенсі унікальною. Іредентичні політичні концепції на кшталт угорської мають, до прикладу, ті ж Румунія, Сербія чи Хорватія, які, у разі втілення теорії на практиці, можуть розширитися за рахунок, зокрема, й Угорщини. Кожний з них має власний «глобус» у шафі. Ба більше, навіть в  деяких вітчизняних громадських і політичних організаціях мається своя «ностальгічна» концепція «Великої України», що передбачає включення до свого складу етнічних територій вздовж майже усього зовнішнього периметру державного кордону, з перетворенням Азовського моря на внутрішнє озеро й повним контролем Північного та Східного Причорномор’я.

    Повертаючись до Угорщини, все можна було б, зазвичай, списати на непорозуміння, своєрідним способом вирішення такого делікатного питання, як захист прав національних меншин. Однак все більше схоже на те, що Угорщина навмисно не бажає віднайти спільні точки дотику. Особливо в період, коли Російська Федерація, у добрих відносинах з якою часто підозрюють партію «Фідес», сама в пориві «ностальгічних» почуттів воліє знову поділити Європу і світ на сфери впливу.

    Автоматично спрацьовує аналогія з буремними подіями Другої світової війни, коли за рішеннями тодішнього угорського уряду, про що ішлося вище, стояла гітлерівська Німеччина. На кшталт того, як теперішня путінська Росія робить усе можливе, щоб стравити народи Центральної та Південно-Східної Європи між собою, породивши у самому серці континенту велику зону нестабільності.

    І хто тоді запропонує себе в якості миротворця? Не важко здогадатися, адже аналогія з повоєнним часом напрошується сама по собі. У такому випадку будь-яка іредентична концепція буде зовсім не важливою. Матимуть місце лише ностальгічні почуття за ганебно втраченою об’єднаною Європою. 

    Рейтинг: 

    Комментарии

    Аватар пользователя Гость

    Narody Kárpátalja stradajut pod ukrajinskoj okupaciji v nischete...