В СТАНІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

Артем ЛУЦАК, «Якщо народ не має довіри до тих, хто покликаний його захищати та охороняти закон, отже, народ має право жити поза законом» Є дві такі цікаві книжки: Конституція України та Кримінальний кодекс. Конституція, а саме стаття 3 каже таке: «Людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека вважаються в Україні найвищою соціальною цінністю», тобто ми не аби хто, а носії найвищої соціальної цінності. В свою чергу, стаття 27 надає право бути не просто носіями тих цінностей, а ще й «захищати своє життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Друга книжка – Кримінальний кодекс, в статті 36 – визначає що таке є «необхідна оборона». В загальних рисах там йдеться про наступне: Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. А ще про таке: особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. Таким чином Конституція України встановлює одне з фундаментальних прав людини, а КК конкретизує як ці права забезпечити. Отож право на необхідну оборону є абсолютним. Навіть захист від явно незаконного затримання правоохоронцями розглядається як необхідна оборона. Там є багато всіляких нюансів… Також необхідна оборона можлива від наявного посягання, тобто такого, яке вже почалось і ще не закінчилось. Так про що це я? Вам не здалося, що всі ми знаходимося В СТАНІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ? Майже кожне слово викликає однозначні асоціації. Тут тобі й життя під загрозою, як не з голоду при мізерних статках, так під колесами «членовоза» губернатора, як не в міліцейському «мавпятнику» від побоїв, так від депутатської берданки. Тут тобі й здоров’я похитнулося – фальсифікат, неякісні, або дорогі ліки, що лобіюються на самих «верхах», тотальна корупція в медичних закладах, або відсутність сучасного обладнання, брак кваліфікованих фахівців, все через ті самі мізерні зарплати. Тут тобі честь й гідність зґвалтована – українофобською сволотою на всіх сходинках влади: то якусь тварину мова українська дратує, то інша – хоче час перевести, щоб «гастям» зручніше було. Хтів ще щось про прем’єра та табачника написати, так ледве не знудило… Я законослухняний громадянин України, а тому це все розцінюю як зазначений вище «озброєний напад групи осіб». Ця «група» відверто й неприховано ПОСЯГНУЛА на НАЙВИЩУ СОЦІАЛЬНУ ЦІННІСТЬ, вона загрожує суспільним й державним інтересам. Чи я перебільшую? Так хіба ми не маємо права захистити себе «будь-яким засобом чи предметом» для «негайного відвернення чи припинення посягання»? Чи ще не достатньо сильно напали? Чи не в такому ми стані – стані «сильного душевного хвилювання, викликаного небезпечним посяганням»? Я вже закінчую. Ще раз перечитав епіграф невідомого (мені) автора, й зрозумів, що він не дуже доречний. В епіграфі йдеться про моральні підстави не дотримуватися закону народом. А я закликаю його дотриматися. P.S. Зауважте (цитую): «Оборона проти явно закінченого посягання є неправомірною». Кому цікаво докладніше: Коментар до статті 36. Необхідна оборона