Жіноче-депутатський десант до Юлії Тимошенко: примари відданності лідеру, чи спланований конфуз?

Солідарність. Як багато в цьому слові для українських жінок сплелось і відбилося показали днями народні обраниці від ВО “Батьківщина”.Як відомо, 16 січня ц.р. народні депутати України Людмила Денисова, Тетяна Слюз й Олександра Кужель, – палкі південні жінки й вправні політики, – вирішили зігріти теплом своїх сердець лідерку вітчизняної опозиції “в електоральному екзилі” (читай: у Харківській обласній клінічній лікарні “Укрзалізниці”) Юлію Володимирівну Тимошенко. Попри всі режимні перепони, із галасом і, так би мовити, практично штурмом народні обранці дісталися до Юлії Володимирівни у залі побачень, де й провели ніч, закутавшись в лікарняні ковдри й попиваючи гарячий чай. Говорили–балакали, сперечались-обнімались, сміялись і плакали. Так розпалилися в дискусії, що прийшлось черговому медперсоналу із сусіднього реанімаційного відділення в надзвичайному порядку знижувати артеріальний тиск неочікуваним прибульцям з київської вулиці Грушевського. Про що так емоційно спілкувалися “дівчата” медичний персонал казати відмовляється, мабуть боїться, вдаючи ніби така весела компанія спілкувалася виключно пошепки, епізодично і поодинці виходячи до жіночої кімнати, що розташована поруч. Не варто, думаю, вдаватися у всі подробиці цієї розмови, уривки якої таки долітали до хворих, що проходять лікування поруч, адже жінка у політиці – це у першу чергу жінка, у другу – загадка, а вже потім політик. Бешкетування депутатів у гостях у Тимошенко з рештою мало що дало ув’язненій, окрім додаткового виснаження, адже схеми розташування камер спостереження були заздалегіть відомі адвокатскій групі Юлії Володимирівни, й новини від пані Кужель мало кого взагалі здивували, проте, інформаційний привід в черговий раз прикути увагу до Тимошенко взяти з повітря вдалося. Особливо Власенку, який сльозливо розчулив журналістів тим, що Юлія Володимірівна його не впізнала, поки решту народно обраних бешкетниць виконавча служба “випроваджувала” з гостей. До речі, за деякі “надмірності” ініціативної жіночої групи підтримки Тимошенко Андрієві Кожем’якіну довелося особисто вибачатися перед персоналом лікарні. Слід відзначити, схема стала вже классичною: немає подій, або події несприятливі – вигадуєм нісенітницю, сміливо кидаємо у бій найгаласливіші кадри, а потім розчиняємо сюжет істерією фанатичних (читай: найнятих швидко й недорого) прихильників – пік драматизму й бурхливі овації глядачів… І чи довго це триватиме, сумнівається вже сама Тимошенко, яка нині надзвичайно розгублена, адже спливають останні аргументи, щоб залишатися у комфортабельних умовах лікарні. Так не бажано повертатися до Качанівської колонії “ні з чим”, що навіть розглядаються цілком конкретні сценарії в Олександра Турчинова з Андрієм Кожем’якіним, як іще гірше “захворіти” Юлії Володимирівні, аби на її бік встала впливова європейська громадськість, над чим, напередодні самміту “Україна-ЄС”, і далеко не на користь України, працюють пани Борис Тарасюк й Григорій Немиря. Останні надзвичайно налякані тим, що про Тимошенко на “Заході” почали стрімко забувати, пірнаючи у вир власних, надзвичайно болючих економічних проблем. Адміністрації Євросоюзу вбачається важливішим зосередитися над важкими перемовинами із США про “зону вільної торгівлі”, ніж реагувати на псевдосенсації навколо Юлії Тимощенко від Олександри Кужель, Людмили Денисової та Тетяни Слюз. Читачеві мабуть цікаво буде неглибоко зануритися в минуле цих, без перебільшення сказати, видатних українських опозиціонерок. Почнемо з Людмили Леонтіївни,– талановитого організатора, юриста, фінансиста й розпорядника, чорна мантія якої вже неодноразово вкривалася білим попилом кримінальних справ про розкрадання, нецільове використання державних коштів. Оминем, насамперед, гучні скандали з інвалідними візками, незаконну підприємницьку діяльність, “королівські” весілля доньок, – цим читача вже не здивуєш. Варто зосередитися лише на цікавінці, про яку вітчизняні публічні політики всіляко намагаються не говорити, – на утаємничених і зловісних оффшорах, де мирно покояться й примножаються статки наших горе-опозиціонерів. В досьє пані Денисової в Інтернеті часто вказують про заплутані схеми виводу бюджетних коштів закордон, по одній із яких свого часу Людмилу Леонтіївну намагалися притягти до кримінальної відповідальності. Мова йде про компанію «Xenon Marketing Limited», за якою стояв колишній президент АКБ “Слов’янський” Борис Мордухович Фельдман, який дуже тісно товаришував свого часу і з Павлом Лазаренко, і з Юлією Тимошенко, і з Костянтином Григоришиним, і, як виявляється, з Люмилою Денисовою, котра згодом опинилася під слідством у кримінальній справі згаданого банку. Надзвичайно цікаво, що за компанією «Data Tehnology S.A.», яка також фігурує у матеріалах цієї кримінальної справи, стоїть екс-народний депутат Юрій Болдирєв. А от такий собі Борис Фельдман, друг Болдирєва, вважає себе другом Олега Дубини, який нібито під тиском Юлії Володимирівни привіз із Москви той злощасний “газовий” контракт із рекордними не тільки для всього пост-радянського простору цінами на блакитне паливо для України, ініціативне підписання якого інкриміновано Тимошенко. Проте, повернемося до Людмили Леонтіївни. Вона навчена добре готувати декларації про доходи, адже на державній службі в Україні вже давно, однак, лестлива подробиця про наявність банківських рахунків закордоном, для щирого патріота України, відомого опозиційного борця, як мінімум натякає на певну нещірість Денисової не тільки перед своїми виборцями. Інша справа Тетяна Слюз, яка мов російським танком по палаючому Берліну в 1945 році проїхалася по державним фінансовим інституціям України, зробивши непересічну кар’єру під патронатом пана Віктора Пінзеника, а також пана Романа Данилішина, що переховується нині від кримінального переслідування за фінансові махінації у Чехії. Лише диво й надзвичайна вдача дозволила пані Тетяні оминути напередодні початку виборчої кампанії ув’язнення за низкою кримінальних справ, головна з яких – нецільове використання коштів, отриманих Україною за умовами Кіотського протоколу. І знову, головним фігурантом цієї справи є Юлія Володимирівна. А про Олександру Кужель надзвичайно важко говорити, адже її звитяга і непересічні звершення на ниві захисту прав вітчизняного підприємництва відомі ще з минулого століття. Однак, спроби загравання з усіма, хто “за кермом”, пані Олександра не припиняла ніколи, відчайдушно маніпулюючи одеським “7 километром”, кримськими підприємствами, десятками тисяч дрібних приватних підприємців тощо. Цікаво, а що ж таке задумали названі “кримські захистниці” Тимошенко (Слюз, Денисова й Кужель – давні подружки Андрія Сенченка, мають досвід роботи, як в уряді АРК, так і у Верховній раді Автономії), що стільки часу мовчали і за камери, і за умови утримання свого, повірте на слові, ситуативного, до болі вигідного й безпорадного лідера Юлії Тимошенко? Невже існує якійсь секретний план, першим пунктом якого було прибрати з партії улюбленицю Юлії Володимирівни, її особисту помічницю й довірену особу Ольгу Трегубову? Невже підозри в зраді? А може треба було на когось “списати” свої прорахунки? Як висновок, події в Харкові із депутатками-опозиціонерками більш нагадує черговий фарс, аби під приводом “пригорнути увагу до ув’язненого лідера”, ініціатори просто покрасувалися перед телекамерами. Це, на мій погляд, демонструє тільки одне: ніхто в “Батьківщині” вже не зацікавлений у Тимошенко на свободі, а умови її перебування “за гратами” цікавлять новоявлених парламентських опозиціонерів ще менше. Це, до речі, нешодавно підтвердив народний депутат, “екс-бютівець” Сергій Міщенко у своєму Facebook, емоційно обурюючись принциповою бездіяльністю керівництва “Батьківщини” з приводу Тимошенко.