Він йшов під гуркіт канонади...

Ми зазвичай не акцентуємо своєї уваги на політичних питаннях. Особливо на закарпатській політичній мілині. Тим більше, що з такими політичними структурами, як СДПУ(о), у всіх тепер “особливі стосунки”. От і одним із керівників обласної організації СДПУ(о), секретарем Мукачівського міськкому цієї партії донедавна була людина, яку ми поважали й поважаємо. Це — Олексій ФОЗЕКОШ. Тоді він вважався одним із головних ідеологів обласної організації СДПУ(о), а зараз продовжує залишатися відомим на Закарпатті юристом, котрий брав участь у багатьох резонансних процесах, у тому числі по захисту інтересів Ернеста Нусера, Івана Чубірки та інших необачно репресованих чесних осіб, а також був одним із керівників виборчого штабу Януковича в місті над Латорицею.

Олексій ФОЗЕКОШ.

На відміну від багатьох так званих “авторитетних людей”, які змінюють свою політичну орієнтацію в залежності від кон’юнктури, Олексій Фозекош ніколи не був політичним перебіжчиком. Не зважаючи на шалений тиск, вчинений проти нього, навіть безпідставний арешт його брата — вчителя школи — за дутим мотивом "порушення виборчого законодавства" О.Фозекош не зламався, пророкував швидкий крах помаранчевої влади і давав різко критичну оцінку діяльності слідчої групи Генпрокуратури в Мукачеві, яка розслідувала так звану кримінальну справу про “фальсифікацію виборів у Мукачеві”. Наше видання вже зверталося в своїх публікаціях до цієї теми.

І от із обласних та українських джерел нам стало відомо, що Олексій Фозекош припинив членство в СДПУ(о) і очолив обласну організацію НТСУ (Народно-трудового союзу України). Оскільки, як ми згадували вище, з СДПУ(о) в нас особливі відносини, а Олексія Андрійовича ми знаємо особисто і поважаємо як людину і фахівця в галузі юриспруденції. З огляду на це вважаємо за потрібне поцікавитися в нього рядом питань.

— Олексію Андрійовичу, давайте розпочнемо з моментів фахових, юридичних, які, напевно, й спонукали вас до зміни вектора політичної спрямованості…

— Ви вгадали… На жаль, Україна взагалі поки що не доросла до рівня цивілізованої правової держави. У нас часто діє не сила права, а право сили. Це стосується, скажу як юрист, і абсолютно абсурдного з правової точки зору рішення Верховного Суду, яким фактично Ющенко був призначений Президентом, а також дуже багатьох резонансних справ на Закарпатті, про які в свій час багато кричали, а відтак виявилося, що в них зустрічається дуже багато білих плям. Хоча це тема окремої розмови, проте в декількох словах зупинюся і на ній. Прикладом замовної справи і радикальної зміни ходу слідства з одного напряму на інший, в залежності від вітрів у державі, є так звані справи “про фальсифікацію мукачівських виборів”. Мало кому відомо, що за майже річною версією слідства, — а розслідувала її слідча група Генпрокуратури, — протоколи дільничних виборчих комісій, що були в руках слідчих були фальсифіковані саме представниками “Нашої України”, і не автентичність цих документів оригіналам була підтверджена трьома судовими засіданнями, рішення яких вступило в законну силу. Одночасно було і сім судових рішень, які підтвердили законність обрання Ернеста Нусера міським головою Мукачева. І тальки, коли політичні вітровії повернули в інший бік — то вслід за ними почала працювати, взагалі в протилежному напрямку, і наша правоохоронні — прокурорська та судова — система. Це — тема окремої розмови і я думаю, що вона обов’язково буде, як і наступить, у тому числі кримінальна, відповідальність тих посадових осіб, які винні в скалічених долях людей, котрі абсолютно безпідставно і за надуманими мотивами (за начебто “порушення виборчого законодавства під час виборів міського голови Мукачева”) по року відсиділи в слідчих ізоляторах, а також інших поважних людей. І не тільки вчителів — голів дільничних комісій, але й таких авторитетних людей як полковник Соляник, у якого було вирване зізнання, інші міліцейські чини найвищого рангу, які віддали частину свого життя розвитку правової системи в нашій державі — Русин, Дерновий, з яких теж пробували витиснути показання про вимишлені порушення виборчого законодавства в Мукачеві і їх персональну участь у них. Я вже сказав, що це тема окремої розмови, але вважаю, що, — оскільки політичні вітри знову віють в інший бік, а ми живемо в державі, нецивілізованій в питанні розвитку правової системи, що є об’єктивною реальністю, — то вважаю, що маю підстави твердити, що можливо дочекаюся того часу, коли деякі керівники і члени цієї слідчої групи дочекаються часу, коли їм доведеться відповідати за свої незаконні методи слідства, і вони матимуть можливість на собі відчути, що таке побувати в шкурі Дернового чи Русина.

— І допоки тривати таким міазмам в Україні та в нашому “толерантному” Закарпатті?

— Поки в нашій золотій державі не почне діяти Закон з великої літери, а правоохоронна, судова системи не стануть працювати як незалежні державні інститути, вільні від політичної кон’юнктури, до того часу говорити про демократію, соціально орієнтовану державу, де людина має захист закону і соціальних програм, ще неможливо. І тому це було ще однією причиною того, що я вступив до лав НТСУ, оскільки однією з його програмних засад є впровадження в нашій державі принципів верховенства права.

— А все-таки, любий друже Олексію, скажіть мені та громаді про свій резонансний вихід з “єдино вірної” на Закарпатті партії СДПУ(о)?

— Зазначу, що завжди мав чіткі політичні та моральні принципи, ніколи їх не міняв у залежності від політичної кон’юнктури. Десять років віддав будівництву СДПУ(о) в краї. Не жалкую. Бо здобув певний досвід і фаховий рівень. Але при цьому я постійно мав свою власну точку зору і свою позицію. В тому числі й на питання партійного розвитку. А як сказав Рузвельт: “Диктатури і різності поглядів — речі несумісні”. Я, як і Еміл Ландовський, завжди мав в обласній парторганізації СДПУ(о) свою власну позицію. Ми публічно заявляли про незгоду з “ручними”, авторитарними методами керівництва, що, на жаль, властиві для СДПУ(о), з супутньою цьому кулуарністю рішень і, скажу відверто, зневагою до думки рядових партійців. Я поважаю члена СДПУ(о), першого Президента України Леоніда Кравчука, з яким знайомий особисто, залишився в добрих людських стосунках з Іваном Різаком, досі вважаю його помітною фігурою на політичній палітрі Закарпаття. Нещодавно я отримав інформацію, що Різак уже начебто не керує обласною організацією СДПУ(о) в Закарпатті, а його замінили якоюсь партійною “шісткою”. Таким же негативним було ставлення центрального керівництва СДПУ(о) і до інших секретарів обкомів, міськкомів, райкомів, які створювали і розвивали цю партію. Вибори програли не Закарпатська, Донецька чи Львівська організації СДПУ(о), а великі “партійні стратеги” з Києва, які перетворили СДПУ(о) на кишенькову приватну партію, яка обслуговувала їх ситуативні політичні інтереси. Ці люди і досі не розуміють своїх стратегічних і тактичних помилок, і тому я переконаний, що на цьому політичному проекті — СДПУ(о) — можна поставити хрест.

— Все вищесказане, мабуть, і є вашою особистісною причиною вступу до Народно-трудового союзу України, очолюваного Миколою Песоцьким?

— Перед тим як прийняти пропозицію очолити обласну організацію НТСУ я зустрівся в Києві з його найвищим політичним керівництвом і особисто з Миколою Песоцьким. Я зразу відчув те, чого не відчував протягом багатьох літ членства в СДПУ(о), що НТСУ є дійсно демократичною партією, яка поважає думку кожного. А для мене побудова партії на демократичних принципах та ідеологічних засадах є дуже важливою. Я проти “кишенькових” партій чи політичних бізнес-холдингів, у яких їх члени є звичайнісінькими гвинтиками партійного бюрократичного механізму. Переконаний, що на відміну від багатьох партій, Народно-трудовий союз є дійсно ідеологічною партією, в основу діяльності якої покладені ідеї соціал-реформізму та християнської моралі. Саме тому ми намагаємося об’єднати весь ЛІВОЦЕНТРИСТСЬКИЙ РУХ на Україні.

— А наскільки міцний обласний осередок Народно-трудового союзу, який ви очолюєте і говорять, що дуже успішно?

— Вважаю, що на Закарпатті наша партія має серйозну політичну перспективу. До нас вступило вже більше тисячі чоловік, а партійні осередки зареєстровані в більшості населених пунктів Закарпаття. Якісним є склад керівництва. В НТСУ знаходяться відомі в краї люди. Скажімо, перший заступник секретаря обкому Петро Немеш — голова Спілки адвокатів Закарпаття, заслужений юрист України. А секретарем Ужгородської міської організації є шанований в обласному центрі підприємець, директор ЗАТ “Вітал” Ігор Минаєв, секретарем Мукачівської міської організації є відомий в місті бізнесмен Геннадій Саприкін, а Великоберезнянську районну організацію очолює колишній голова Великоберезнянської РДА Федір Ромочуцький та інші знані керівники нашої облпарторганізації. Маємо підтримку і бізнесових структур, серед яких ряд підприємницьких структур з числа членів Мукачівської міськрайонної спілки підприємців, в Ужгороді нас підтримує відоме СП ”ФЕК Конвектор Україна”, яке очолює Вікторія Сабурова, у Виноградові — потужна фірма “Сандерс” Германа Розентала. Це все недарма, бо вважаю, що закарпатські підприємницькі структури теж зацікавлені в появі нової потужної політичної сили лівоцентристського спрямування, оскільки не всі знайшли свою самореалізацію у виборчих списках уже діючих на Закарпатті партій, а бізнес потребує захисту, в тому числі й політичного.

— І тому, що можете сказати нашим читачам на завершення цієї цікавої розмови?

— Я вірю в політичну перспективу НТСУ на Україні і в рідному Закарпатті, і зі своїми партійцями докладу всіх зусиль для результативного партійного будівництва.

Розмовляв Василь ЗУБАЧ.
Партійці Миколи Песоцького створили в Закарпатті потужну політичну силу
На Закарпатті посіяні нові партійні зерна...