З запровадженням ринку землі, Україна стане передовою аграрною країною

З 1 січня вступив у силу Закон України про «Державний земельний кадастр» - це система відомостей про землі, що розташовані у межах державного кордону України, їхнє цільове призначення, дані про кількісну і якісну характеристику земель, їхню оцінку, відомості про розподіл між власниками та користувачами.

Україна володіє надзвичайно потужним природно-ресурсним потенціалом. За цим показником ми належимо до десяти найбагатіших країн світу і не маємо собі рівних у Європі. Загальна площа земель України становить близько 60 млн. га, з яких майже 70% - землі сільськогосподарського призначення, які де-юре залишаються поза ринком.
В Закарпатті ж, із загальної кількості 1275,3 тис. га земель, третину становлять орні землі. За даними Держкомзему нашої області, право на земельний пай набули 122,33 тис. громадян, з яких 111 900 замінили їх на державні акти. Площа розпайованих сільськогосподарських угідь становить 160,1 тис. га, а середній розмір земельної частки по області – 1,3 гектара.
Але в 2012 році продавати землю сільськогосподарського призначення в Україні ще не будуть. Парламент продовжив дію мораторію на продаж землі до 1 січня наступного року.
Проте, зараз є чітке розуміння у влади щодо необхідності остаточного врегулювання земельних відносин. Реформа, що була започаткована у 1992 році з внесенням до Земельного кодексу України поправок, згідно з якими земля за формами власності стала державною, комунальною і приватною, дозволила селянину стати її власником. Але, на жаль, реформа не була доведена до кінця. На практиці права власників обмежені, а приватизація носить формальний характер. Зрозуміло, що аграрний сектор не може ефективно розвиватися без внесення змін у земельні відносини.
Через дію мораторію на продаж землі ми маємо систему нераціонального та неефективного використання землі, існують перешкоди надходженню вкрай потрібних аграрному сектору інвестицій.
Таким чином, якщо в нас є земельна ділянка з цільовим призначенням «товарне сільгоспвиробництво», то єдиним способом отримання хоча б якогось прибутку є здавання її за безцінь в оренду. Оренда, як спосіб економічних відносин, звичайно, має недоліки, але головна перевага орендної основи – земля залишається об’єктом власності народу. Для прикладу, успішні в аграрному плані країни – Нідерланди й Ізраїль – побудували свої земельні відносини саме на оренді.
Але такий вид земельних відносин в українському варіанті виглядає не зовсім райдужно. По-перше, більшість орендарів беруть землю на короткостроковий термін (від 1 до 5 років). Орендар за цей час зацікавлений отримати максимальний прибуток, повністю виснажуючи землі. Наприклад, на високоякісних чорноземах досить часто вирощують культури, які знижують родючість землі, такі, як наприклад, рапс. Для відновлення землі потрібно багато часу. По-друге, дрібні орендарі, які беруть до 10 га землі, використовують землю не досить ефективно. Вони засівають її тим, на чому можна більше заробити (соняшник, кукурудза тощо). Ці культури дозволяють отримати більший прибуток, але призводять також до виснаження ґрунтів. До того ж, не вводиться раціональна сівозміна. Найбільшою проблемою залишається те, що не обробляють значну частину ріллі. В окремих районах області поля, що не обробляються, займають до 50% всіх сільськогосподарських угідь.
Світовий досвід переконує, що продаж сільськогосподарських земель часто відбувається в такий спосіб, коли продана фермером земельна ділянка береться ним у довгострокову оренду (не менше ніж на 25 років) і водночас він інвестує у розвиток фермерського господарства обумовлену договором оренди частку виручених від продажу коштів. Взамін фермер отримує надійне фінансове джерело для капіталовкладень у сільськогосподарське виробництво.
Із закінченням терміну мораторію на купівлю-продаж земельних ділянок для товарного сільськогосподарського виробництва актуальною стане проблема цін і ціноутворення на даний ресурс.
В даному аспекті покликаний вирішити згадані проблеми Закон України "Про ринок земель". В ньому, зокрема, регламентується, що набувачами земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути тільки громадяни України, фермерські господарства, держава в особі Державного агентства земельних ресурсів України та територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування. Участь іноземного капіталу у придбанні таких земель надійно виключається. А спекуляції відсікаються через запровадження диференційованих ставок державного мита за посвідчення угод їх купівлі-продажу. Цільове призначення земельної ділянки можна змінити тільки через 10 років. Існують і обмеження на придбання землі у власність (максимальний розмір земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у приватній власності для однієї людини не може перевищувати 2100 га, для гірських областей це 900 га).
Отже, ринок сільськогосподарської землі має існувати, але він вимагає ретельного обґрунтування та суттєвих обмежень. З ним слід бути дуже обережними, раціональними та думати про наступні покоління. Зняття мораторію на продаж земель, за умови, заповнення всіх задоконавчих прогалин, стане запорукою раціонального використання земель. А спекулятивні тенденції, якими часто лякають селянина, тобто перепродаж його землі в треті руки, в даному сенсі залишається не більше, ніж порожніми заявами. Адже встановлення в Україні режиму купівлі – продажу земельних ділянок і земельних паїв на відкритих аукціонах сприятиме формуванню прозорого ринку землі.

Степан ДЕРКАЧ,
депутат Закарпатської обласної ради