Закарпатська Іршавщина: Колонія чи перспектива?

Колонія — це те, що ми вже бачимо і тут, і там.
А що таке перспектива?
За великим рахунком — рай.
Тобто, наш поступ позначається рухом від колоніального пекла до перспективного раю.
Після такої здогадки назріває питання:
— А що таке рай?Тут би ми й “коньками накрилися” без певного рішення, та, на щастя, з готовою відповіддю до нас прийшов простий місцевий чоловік із зіркою в чолі Іван Петровцій:



"Живі не знавуть, што вто — рай!

Рай — вто кой свою челядь любиш,

Рай — вто кой тя честувуть люде,

Добро чинити людьом — рай!"



— Ци можна сказати ліпше?! — риторично запитували мене в Свалявській райраді. Із цим райським катреном вони випустили й календарик для депутатів, аби ті не плутали стосовно раю горішнє небо із землею — і працювали на останній, а не впулювали безпорадні очі в хмари. Для стимуляції депутатського корпусу про них, зі згадкою кожного обранця народу, навіть документальний фільм випустили.

Цебто, ми побачили, що підвалина щастя на Іршавщині — любов — є. Райрада любить своїх депутатів, а вони і менші люди люблять ліпших своїх синів — Іванів Петровція-поета і Поповича-співака з Осою, соліста Степана Гігу з Білок. Не люблять лише Віктора Пинзеника, котрий жахається згадки, що він із глухої та дикої Смологовиці серед іршавських хащ.

А як же справи за межами існуючої любові?

З цим і хотіли розібратися ми. Чи є хоч якийсь оптимізм у даній ситуації, хоча би на зразок такої філософської мізансцени, типової для Вітчизни: “Хоч ти помер і под забором, зато ти був хорошим вором…”

— Є! — відповідали працівники районної ради. — В чому оптимізм?.. Хоча би в тому, що газифіковано три села — Пинзениківська батьківщина Смологовиця, а ще — Локоть, Климовиця. Це не входить у компетенцію районної ради, та без конкретної справи ми просто не в силі жити.

До цього долучилися й інші добрі справи. Початкова школа в Приборжавському, приміром, мала вигляд жахливої, просто загострено кінематографічної, руїни, а зараз — це просто диво. Депутати, цебто, постаралися! Їх усього в районі — 78. І кожен — витязь у тигровій шкурі.

Прихильністю до “есдеків” нині ніхто не хвалиться. Чиновники переконані, що “людяність — головний момент життя, що стоїть над усіма партіями”. Тому в скрутні часи змогли поставити в Залужі, де трагічно зіткнувся в раніші часи автобус із бензовозом, пам’ятник роботи академічного скульптора Михайла Беленя. Останній вирішив символіку так, що і греко-католики, й православні залишилися вдоволені.

Постійними є об’їзди депутатами району. Адже своїм оком треба подивитися, куди спрямувати наявні кошти, аби підвищити їхній коефіцієнт корисної дії.

Є програма і розшифровка програми, де пропонується найоптимальніше вирішення назрілих справ. Депутат пише сам про необхідність допомоги в своєму окрузі, додає до заяви акт обстеження. І кожен може отримати певну суму, що в критичний момент не є зайвою. Одній дівчині з Локтя допомогли навіть газифікувати оселю. Вона повірила в справедливість, учиться у вузі. Духу людям додає і тримання належного культурного рівня. Дбають тут про проведення фестивалю Машкіна, який створив знамениту пісню “Верховино, світку ти наш”. Востаннє під час нього дали близько сорока концертів у районі.

…Відтак пішли на провідне СП Іршавщини — “Сандерс-Іршава ГмбХ”. Там вже почали щось шити, а попервах тільки тканини ткали. Виробництво рентабельне. Нас зустрів головний інженер СП Василь Меренич і з бажанням показав ткацьку, оздоблювальну і швейну дільниці.

Іршавські владники тішаться, що підприємство забезпечує зайнятість. Наразі там трудиться близько 360 чоловік. З них повністю зайняті не всі — 306. За 2005 рік середня зарплатня становила 420 гривень. Основні види продукції — бавовняні тканини, постільна білизна, а взагалі будь-що ладні робити за замовленням. Але останніх наразі обмаль. Основна маса продукції продається в нашій державі, незначна частина — в Угорщині та Росії.

Що й говорити, коли ми подивилися, в якій духоті працюють ці люди — то зразу зрозуміли, що в нашому житті ще не все втрачено. Труд колоніальний, але ліпше ніж нічого. Щось закрити, зруйнувати легше, ніж запропонувати якусь альтернативу.

І взагалі між цими верстатами добре ще й тим, що тут більше нічого не думаєш, а лиш те, щоби тебе скоріше перестало гримати в голову. Білий світ потім здається великим осяйним дивом.

Бобіни з пряжею надходять із Полтави. Виробництво починається з них. Верстат, що тягне нитки, схожий на Спайдермена — американську людину-павука. Від невеселого життя, напевно, малюнки на сатинах в основному в клітинку.

Затим зробили екскурсію на виставку досягнень народного господарства, що давно вже розгорнута на постійній основі в Іршавському районному будинку народної творчості. Крім ткачів, там представлена продукція ПП “Троянда”, “Гроно-1”, ТзОВ “Електрон-Іршава”, “Янтарний”, “Фактор-Тойс”, “Фактор”. Запрацювала-загриміла в Кушниці народна кузня “Гамора”. Клепають там лопати, мотики, яким немає зносу. Трохи дорого, але вкладені гроші окуповуються.

У районі збираються в нинішньому році досягти темпів зростання виробництва продукції на 15 відсотків, збільшити чисельність працівників на 500 чоловік, хочуть добитися прямих іноземних інвестицій — 1,3 млн. доларів США, росту податкових платежів до бюджетів усіх рівнів в сумі 5 млн. гривень.

Дай, Боже, щоби все це вирішилося.

Бо в нинішньому січні, за повідомленням начальника районного управління економіки М.Пинзеник, середня зарплатня в сфері економіки всього 370-380 гривень, а залучення іноземних інвестицій за минулий рік дуже незначне — 45 доларів США на одного жителя Іршавщини.

…Ми побували в подружжя Прокопів. На околиці Іршави вони спорудили капітальний курник. Поряд — ресторанчик, де можна покуштувати страви зі своєї ж птиці, трохи далі — сауна. Все по-простому, логічно, наближено до живого життя. Тому й удається так-сяк виживати, а не ходити з простягнутою рукою в соціальні служби. Біда тільки, подумалося на зворотному шляху, що таких господаровитих Прокопів занадто ще мало. Вони мають бути не винятковим явищем, а типовим. Тоді й буде жива сонячна перспектива, а не колоніальщина, — коли все залежить не від тебе самого, а від стихійних обставин, — відійде в забуття.



Василь ЗУБАЧ.