Несільські проблеми сільської медицини

На амбулаторії загальної практики сімейної медицини, що в селі Копашнево Хустського району можна вивчати й історію охорони здоров'я незалежної України. Як і в державі загалом, так і в цьому селі медицина й нині переживає не найкращі часи. Сьогодні про стан та перспективи охорони здоров'я в українському селі ми з'ясовуємо у копашнівського головного лікаря — соціаліста Семена Карпенка.



ГІРШІ ЧАСИ ПОЗАДУ?



Семен Васильович прийняв копашнівську амбулаторію у 1994 році. До того пройшов всі етапи становлення професійного лікаря. Після закінчення Хустського медучилища вступив до медичного факультету Ужгородського державного університету, пройшов інтернатуру у Хустській райлікарні, звідки й був направлений до Копашнева. Тоді ще молодий лікар прийшов у стареньке обшарпане приміщення. Згодом за державні, власні і спонсорські кошти домігся переведення амбулаторної котельні на газ, відремонтував водопровід та підлогу. Тож зараз двоповерхова амбулаторія — одна з найкращих і найошатніших споруд у Копашневі. Навіть приміщення сільської ради біля неї виглядає дещо примітивно...

— У 1996—1997 роках криза в державі і в українській медицині загалом відбилася й на нашій амбулаторії. Тоді нам по півроку затримували й так мізерну зарплату, яка не дотягувала й до 10 доларів. Паралельно відмінили пільги на оплату комунальних послуг. Словом, нас майже прирівняли до жебраків, — пригадує Семен Карпенко.

— Але як би там не було, зараз зарплата вже значно вища. Можна зробити висновок, що таки наступили порівняно кращі часи, — констатує лікар. — Ми змогли дістати кардіограф, маємо хороші стоматологічний, фізичний, акушерський та дитячий кабінети.

Свого часу, за словами Семена Васильовича, у копашнівській амбулаторії чотири з половиною ставки працівників скоротили на дві, які хоча б для часткової комплектації медзакладу нині потрібно по четвертинах ділити між медсестрами. Для порівняння: медик наводить ситуацію в селі Нересниця на Тячівшині, де подібна амбулаторія має всі п'ять ставок, хоча населення там на 1000 мешканців менше, ніж у Копашневі... Очевидно тамтешній відділ охорони здоров'я при Тячівській РДА щедріший.

Зараз копашнівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини обслуговує 5259 чоловік із п'ятьох присілків. При ній діє ще два фельдшерсько-акушерські пункти у мікрорайонах Хустець та Лунка. Загалом на території тутешньої сільради народжуваність значно переважає смертність. Це — єдиний такий показник на Хустщині і чи не найкращий у області.



МАЙБУТНЄ - ЗА СТРАХОВОЮ МЕДИЦИНОЮ



Часи дещо змінилися, але й зараз ситуація в українській охороні здоров'я залишає бажати кращого, — вважає Семен Карпенко. Як його, так і колег по роботі нині турбує виділення мізерних коштів на утримання хворих. Скажімо, на одного хворого на туберкульоз держава виділяє аж... три гривні на місяць.

Крім того, амбулаторія й досі не має власного автомобіля. Хоча село з усіма його присілками досить розкидане. Іноді до хворого потрібно пройти від п'яти до 12 кілометрів, каже Семен Васильович. Це, на його думку, нагадує давні часи, коли листоноші ходили пішки...

У копашнівського головного лікаря є свої рецепти вирішення цієї проблеми. Але вони мають далеко не сільський і не містечковий, а загальцоукраїнсь^ кий характер.

— Я чудово розумію, що додаткові кошти на охорону здоров'я з неба не впадуть, — розмірковує сільський головлікар. — Частково медицину повинна фінансувати держава, а частково — самі ж люди за рахунок страхових медичних внесків, як це робиться, до прикладу, у сусідній Угорщині. Поки ж у Міністерстві охорони здоров'я України до цього ще не дійшли. Отак ми й інтегруємось в Європу...



Павло БІЛЕЦЬКИЙ, "Чиста політика"