Додати новий коментар

Наприкінці села Сімер Перечинського району тече із-землі вода, яку люди називають срібною через її прозорість. Вона не цвіте, її можна вживати некип’яченою. Й у всі пори року – холодна, має однакову температуру та тиск.

– 30 років тому почали набирати тут воду, – каже Емма Торбич із сусіднього села Тур’ї Ремети, тримаючи під струменем пластмасові пляшки. – Люди побачили, що вода хороша, то стали брати й собі. Багато туристів, які їдуть до Лумшорів та на полонину Руну, зупиняються, аби поповнити запас живиці.

Жінка розповідає, що на цій воді готує каву, чай, її сім’я узагалі вживає сімерську воду сирою.

– Вода не має мікробів та осадів. Електрокавоваркою користуюся п’ять років, а вона – як нова з магазину. Друзі з Ужгорода дивуються, як то наш чайник виглядає, ніби вчора куплений. Ми їм розповіли про воду, то й вони стали брати її.

До розмови приєднується чоловік пані Емми Олександр Миколайович:

– Колись на Закарпатті можна було пити воду сирою з річки – така була екологія. У дворі маємо студню, але смак води та якість не така, як сімерська. Перед уживанням мусимо кип’ятити. Ми з санепідстанцією декілька разів перевіряли води Перечинщини, то ця – найкраща, – до виходу на пенсію чоловік працював головним лікарем дільничної лікарні у Тур’ї Реметі.

Додає, що у 20-х роках минулого століття чехи будували дороги, водночас шукали джерела на відстані 25 км, аби подорожани мали де води напитися.

Ужгородець Михайло щомісяця приїжджає по воду в Сімер. Цього разу чоловік набирає понад 200 літрів у 2-, 3-, 5- та 10-літрові пластикові бутлі. Каже, що дружина сімерське диво природи використовує для консервації. Зберігає ж у підвалі місяць-два. Запевняє, що вода не цвіте й не втрачає смаку.

За цей час утворилася черга з п’яти автомобілів. Люди обурюються, що Михайло набирає воду більше півгодини.

– Вибачайте, з Ужгорода їхати за 10 літрами не варто. Це – 60 км дороги сюди і назад, – відповідає.

– Майте терпіння та повагу одне до одного. Радійте, що якомусь бізнесменові не спало на думку приватизувати джерело, – втручається в розмову чоловік років 60, що приїхав на червоних «Жигулях»...