Додати новий коментар

Чим ближче до виборів (чи то парламентських, чи то президентських), тим нав’язливіше величають нас, виборців, отим модним словом “електорат”. Хтось співає нам улесливі дифірамби, хтось присягається бути вірним нам у щасті і горі та завжди ділитися шматком хліба насущного...

Нас помічають, навіть якщо нам цього і не дуже хочеться, нас поважають у нашій простоті й наївності. Одне слово, будь-який каприз, тільки прошу пана чи пані, не пошкодуйте своїх дорогоцінних виборчих голосів. І як тут не крути, з якої дзвіниці не зазирай, а вибір в електорату невеликий. Прийти на виборчу дільницю, а там уже – як Бог дасть. Або ж лягти на диван, заплющити очі і вдавати, що сховався від отієї брудної політики: моя хата скраю, нехай, мовляв, інші мастять собі руки об ті бюлетні – все одно кращої влади не виберуть, бо нема з кого.
Вибір є завжди. Якщо чоботи тиснуть, можна стерпіти і кульгати далі, бо ж що подумають про тебе босого. А можна зняти їх і поміняти на інші, нові. Хто і як би не нарікав на вибори, називаючи їх фарсом чи фальсифікацією, хіба ж є в українського виборця інший шанс змінити непридатні “чоботи” (владу) на ті, що більш-менш по нозі? Добре це чи зле, але демократія (а вона у нас яка не є недостигла, але я) не пропонує нам інших варіантів, окрім виборів. А якими бути – фантомними чи справжніми, залежить передусім від кожного з нас. Вибори – це можливість щось змінити на краще. Бо застій породжує болото...
Що б там не казали, виборець – не пішак на виборчій шахівниці, а фігура набагато солідніша. Інша справа, що дехто у це не вірить. Якщо голоси електорату нічого не вирішують, то навіщо всі ті потуги з боку кандидатів у президенти України, щоб сподобатися йому? Невже особливо спраглі влади витрачають мільйони, нещадно обливають один одного брудом, ходять у народ заради розваги – щоб не знудитися? Виходить, не такий дешевий виборець, як комусь здається. На жаль, не всі усвідомлюють ціну свого голосу. Дехто віддає його за безцінь тому, хто більше і солодше обіцяє чи розкидається направо і наліво подарунками.
Недарма кажуть: “Бери, коли дають, але голосуй, як совість велить”. Хоч це не по-християнськи, та краще, ніж чесно прокладати дорогу до влади тим, хто і не відає, що таке чесноти. Хіба ж по-християнськи прикриватися чужим імям, якщо крім нього, немає більше чим перед виборцем хизуватися? І взагалі, для декого з кандидатів чесність на виборах – що п’яте колесо до воза.
Не помиляється той, хто нічого не робить. Це точно не про виборців: ті з них, котрі нічого не роблять, іншими словами – не ходять на вибори, двічі помиляються. Хтось “голосуючи ногами” (не з’являються на виборчі дільниці), упевнений, що демонструє свою зневагу до влади – теперішньої і прийдешньої. Декому з кандидатів подавай такої “зневаги” побільше: мовляв, незадоволені сичать і плюються собі вдома в кутку, а ми тим часом поратимемося з їхніми бюлетенями – позначимо, кого треба, вкинемо до урни... Іноді для фальсифікації виборів достатньо всього кількох невикористаних бюлетенів, серед яких може опинитися і ваш. То ж не краще все-таки прийти на виборчу дільницю і проголосувати самому? Нехай проти всіх, але проголосувати. Невже вам приємно, коли хтось порпається у вашій кишені без вашого дозволу, а потім ще й розплачується поцупленими у вас грошима за свої задоволення?
Чорний PR, адмінресурс, якими так лякають виборців, видаються дитячими пустощами у порівнянні з технологіями фальсифікації. Можна блискуче провести виборчу кампанію, задурманити електорат адміністративними чи фінансовими інєкціями, скільки завгодно “піарити” чи зачаровувати виборця і справді невдаваною порядністю – ніщо з цього набору не додає упевненості в перемозі настільки, як можливість сфальсифікувати вибори.
...Останні виборчі кампанії дуже нагадують виробництво консервів. Піарники, іміджмейкери взяли за моду так вже “пережовувати” кандидатів, щоб виборцеві залишилося лише з легкістю проковтнути усю цю “жуйку”. Ковтати, може, і неважко, але хіба ж розбереш, що тобі до рота поклали, коли не бачив, як воно виглядає непережованим? Тому не обирайте собі легкого шляху, щоб потім не гикалося вам якоюсь гидотою. Не хапайтеся у своєму виборі за надто вже причесані і прилизані іміджі, котрими вас годують із золотого блюдечка срібною ложкою. Пам’ятайте: дарованому кандидатові у зуби не заглядають. Тому краще оберіть свого, на совість. Не дивіться на сусіда, кума, свата: коли всі думають однаково – значить ніхто не думає. Наберіться мужності мислити самостійно.
Іван ТУПИЦЯ, “Срібна Земля”