Екологічне становище в Закарпатті катастрофічно загострюється

Сміття, за офіційною статистикою вже перевалило за 30 мільярдів тонн. А скільки неофіційно? Окрема тема – чисте повітря. А питання придатної для вживання води ще більш жахливіше. Саме вода у найближчі десятки років стане причиною міграції десятків мільйонів людей та війн за неї – воду, та придатне для життя чисте довкілля.

При величезних запасах води в Україні – 17% від Європейських, в нас катастрофічно не вистачає чистої питної води. Причина – зношеність обладнання на очисних спорудах, його застарілість. Додає свого екстріму і аварійність трупоброводів. На 280 тисяч кілометрів каналізаційних мереж та водогонів більше 30% перебувають в аварійному стані. Держава на порозі різних епідемій та кишкових захворювань. Причина – не тільки в жалюгідному стані території піл назвою Україна, а і в «керівниках», які запустили руки в бюджет, не вміють керувати бо не навчені.
Не є винятком і Закарпаття. Становище в питанні очистки води, відповідності її стандартам далека від бажаного. Ужгородці вживають за параметрами практично технічну воду, яку керівництво відповідних служб намагається видати за питну. Тому і така кількість ниркових захворювань, отруєнь то що.
Ті, хто мав би контролювати це питання, займаються вирішенням своїх власних питань, дозволяючи собі залізти до державної кишені. Свіжий приклад Закарпатська СЕС.
Становище служби СЕС за останні роки ускладнюється. Новий поштовхом для її руйнації стало утворенням управління держслужби. Саме рішення по утворенню крок вірний. Але виконання – як професійно, то через одне місце та зрозуміло не обходячи власної кишені.
Головний «організатор», «керманич» процесу руйнації обласної СЕС усім відомий керівник Закарпатської СЕС держслужбовець пан Маркович. Саме він вирішив знищити службу в досить простий спосіб. Кадровий Ним, на керівні посади по області назначаються особи, які не мали і не мають відповідної освіти – є не фаховими спеціалістами. У них відстуні курси спеціалізація. Категорія, досвід. Але їх призначення пройшло. По яким критеріям пан Маркович назначав керівників підрозділів міста та районів залишається тільки здогадуватись...
Сидячи на посаді керівника держслужби, він неофіційно замається працевлаштуванням своїх людей у паралельно створеному лабораторному центрі. Цими функціями мав би займатися ново призначений керівник нового центру, а не беспосередньо Маркович.
Зайняття кадровими призначеннями, які не входять до його компетенції, йому вже зрозуміло ніколи займатись проблемами санепідблагополуччя у місті та області.
Його постійні вислови, що за ним «спостерігають» за ним «дивляться» наштовхує на сумні роздуми, за якими – діагноз, або кримінал. Останнє більше реальніше. За 14 років керування СЕС області він забув, як він сам беспореднього незаконно продав автомобіль державної структури, а потім незаконно за кошти бюджету придбав квартиру яку в подальшому приватизував… і знову ж продав, «забувши» що це була службова квартира.
Подібне він зробив і з прилягаючою територією до обласної санепідемстанції, яку також відчужив і за певну винагороду… знову ж продав.
Своїм тиском на керівників районних структур він постійно збагачувався. За рахунок одних завозив меблі, через інших – ліс то що.
Досвід збагачений численними зловживаннями він вирішив використати при проведенні будівництва споруд для СЕС міста. Практично був збудований двоповерховй корпус, який потім… раптово був зруйнований, хоча Ужгород за ці роки не зазнавав земле трясінь, тайфунів, смерчів терористичних актів Усама Бен Ладана.
Куди поділися будівельні матеріали залишається тільки здогадуватись. Хоча при цьому будівництво власного будинку в м. Ужгороді в новому районі він провів на відмінно із зіпрочко.
Так що чекати краю з таким горе-інтригантом керівником в плані санбезпеки? Мабуть тільки одного – нових спалахів кишкових захворювань, до боротьби із якими СЕС області не готова.
Слід органам влади задуматись, чи можна держати на такій посаді горе-інтриганта, думаючи тільки про своє збагачення, а не про добробут закладу і санепідблагополуччя краю.

Петро Стегура,
м. Ужгород.